Optimal Testing Intervals in the Squatting Test to Determine Baroreflex Sensitivity

The recently introduced “squatting test” (ST) utilizes a simple postural change to perturb the blood pressure and to assess baroreflex sensitivity (BRS). In our study, we estimated the reproducibility of and the optimal testing interval between the STs in healthy volunteers. Thirty-four subjects free of cardiovascular disorders and taking no medication were instructed to perform the repeated ST at 30-sec, 1-min, and 3-min intervals in duplicate in a random sequence, while the systolic blood pressure (SBP) and pulse intervals were measured. Baroreflex sensitivity was estimated by plotting reflex increases and decreases in the SBP and succeeding pulse intervals during stand-to-squat and squat-to-stand maneuvers, respectively. Correlations between duplicate BRS data at each testing interval were analyzed by the Pearson’s correlation coefficient, while agreements were assessed by Bland-Altman plots. Two measurements of BRS during stand-to-squat and squat-to-stand maneuvers demonstrated significant correlations at both 1-min and 3-min intervals, while at 30-sec intervals correlation was poor. Correlation coefficients became considerably greater in each maneuver as the measurement interval was increased from 30 sec to 3 min. Our results suggest that the testing interval in the ST should be at least 1 min long, but ideally it should be longer than or equal to 3 min, to assess the baroreflex adequately.У нещодавно запропонованому «тесті присідання» (ТП) використовується проста зміна пози для індукції зрушення кров’яного тиску, що дозволяє визначити барорефлекторну чутливість (БРЧ). Ми оцінювали ступінь відтворюваності та оптимальні інтервали між ТП, що реалізовувалися здоровими випробуваними. Групу з 34 тестованих, які не мали будь-яких серцево-судинних розладів та не приймали якихось ліків, інструктували виконувати повторні подвійні ТП у випадковій послідовності з інтервалами 30 с, 1 та 3 хв; при цьому вимірювали систолічний кров’яний тиск (СКТ) та кардіоінтервали. Рефлекторні підвищення та зниження СКТ і послідовні кардіоінтервали під час рухів присідання та повернення у вертикальну позу представляли графічно. Залежність між повторними визначеннями БРЧ при кожному інтервалі між тестами аналізували, встановлюючи коефіцієнти кореляції Пірсона. Виміри БРЧ під час рухів присідання та підйому демонстрували істотну кореляцію при інтервалах 1 та 3 хв, а при інтервалах 30 с кореляція була слабшою. Коефіцієнти кореляції ставали помітно значнішими з кожним рухом і збільшенням інтервалів між вимірами від 30 с до 3 хв. Наші результати вказують на те, що адекватна оцінка барорефлексу може бути забезпечена при інтервалах між ТП не менше 1 хв (бажано 3 хв або більше)

Unique Responses of Stem Cell-Derived Vascular Endothelial and Mesenchymal Cells to High Levels of Glucose

Diabetes leads to complications in selected organ systems, and vascular endothelial cell (EC) dysfunction and loss is the key initiating and perpetuating step in the development of these complications. Experimental and clinical studies have shown that hyperglycemia leads to EC dysfunction in diabetes. Vascular stem cells that give rise to endothelial progenitor cells (EPCs) and mesenchymal progenitor cells (MPCs) represent an attractive target for cell therapy for diabetic patients. Whether these vascular stem/progenitor cells succumb to the adverse effects of high glucose remains unknown. We sought to determine whether adult vascular stem/progenitor cells display cellular activation and dysfunction upon exposure to high levels of glucose as seen in diabetic complications. Mononuclear cell fraction was prepared from adult blood and bone marrow. EPCs and MPCs were derived, characterized, and exposed to either normal glucose (5 mmol/L) or high glucose levels (25 mmol/L). We then assayed for cell activity and molecular changes following both acute and chronic exposure to high glucose. Our results show that high levels of glucose do not alter the derivation of either EPCs or MPCs. The adult blood-derived EPCs were also resistant to the effects of glucose in terms of growth. Acute exposure to high glucose levels increased caspase-3 activity in EPCs (1.4x increase) and mature ECs (2.3x increase). Interestingly, MPCs showed a transient reduction in growth upon glucose challenge. Our results also show that glucose skews the differentiation of MPCs towards the adipocyte lineage while suppressing other mesenchymal lineages. In summary, our studies show that EPCs are resistant to the effects of high levels of glucose, even following chronic exposure. The findings further show that hyperglycemia may have detrimental effects on the MPCs, causing reduced growth and altering the differentiation potential

Optimal Testing Intervals in the Squatting Test to Determine Baroreflex Sensitivity

The recently introduced “squatting test” (ST) utilizes a simple postural change to perturb the blood pressure and to assess baroreflex sensitivity (BRS). In our study, we estimated the reproducibility of and the optimal testing interval between the STs in healthy volunteers. Thirty-four subjects free of cardiovascular disorders and taking no medication were instructed to perform the repeated ST at 30-sec, 1-min, and 3-min intervals in duplicate in a random sequence, while the systolic blood pressure (SBP) and pulse intervals were measured. Baroreflex sensitivity was estimated by plotting reflex increases and decreases in the SBP and succeeding pulse intervals during stand-to-squat and squat-to-stand maneuvers, respectively. Correlations between duplicate BRS data at each testing interval were analyzed by the Pearson’s correlation coefficient, while agreements were assessed by Bland-Altman plots. Two measurements of BRS during stand-to-squat and squat-to-stand maneuvers demonstrated significant correlations at both 1-min and 3-min intervals, while at 30-sec intervals correlation was poor. Correlation coefficients became considerably greater in each maneuver as the measurement interval was increased from 30 sec to 3 min. Our results suggest that the testing interval in the ST should be at least 1 min long, but ideally it should be longer than or equal to 3 min, to assess the baroreflex adequately.У нещодавно запропонованому «тесті присідання» (ТП) використовується проста зміна пози для індукції зрушення кров’яного тиску, що дозволяє визначити барорефлекторну чутливість (БРЧ). Ми оцінювали ступінь відтворюваності та оптимальні інтервали між ТП, що реалізовувалися здоровими випробуваними. Групу з 34 тестованих, які не мали будь-яких серцево-судинних розладів та не приймали якихось ліків, інструктували виконувати повторні подвійні ТП у випадковій послідовності з інтервалами 30 с, 1 та 3 хв; при цьому вимірювали систолічний кров’яний тиск (СКТ) та кардіоінтервали. Рефлекторні підвищення та зниження СКТ і послідовні кардіоінтервали під час рухів присідання та повернення у вертикальну позу представляли графічно. Залежність між повторними визначеннями БРЧ при кожному інтервалі між тестами аналізували, встановлюючи коефіцієнти кореляції Пірсона. Виміри БРЧ під час рухів присідання та підйому демонстрували істотну кореляцію при інтервалах 1 та 3 хв, а при інтервалах 30 с кореляція була слабшою. Коефіцієнти кореляції ставали помітно значнішими з кожним рухом і збільшенням інтервалів між вимірами від 30 с до 3 хв. Наші результати вказують на те, що адекватна оцінка барорефлексу може бути забезпечена при інтервалах між ТП не менше 1 хв (бажано 3 хв або більше)

The role of multi-modality imaging for sinus of Valsalva aneurysms.

Sinus of Valsalva aneurysms (SVAs) are uncommon but important entities. They are most often congenital in origin, resulting from incomplete fusion of the aortic media to the aortic valve annulus. Less frequently, they may be acquired, usually secondary to infective endocarditis. Unruptured aneurysms may be clinically silent and diagnosed incidentally, but can also produce symptoms as a consequence of mass effect on related structures. Rupture may present with sudden hemodynamic collapse but can have a more insidious onset depending upon the site and size of the perforation. Early diagnosis is imperative and can usually be made reliably by transthoracic echocardiography. However, transesophageal echocardiography may sometimes be required for confirmation. Cardiovascular magnetic resonance imaging (CMRI) and multi-detector computed tomography are being increasingly utilized for evaluation of SVAs and can offer valuable complimentary information. CMRI in particular enables a comprehensive assessment of anatomy, function and flow in a single sitting. Surgical repair forms the mainstay of treatment for both ruptured and unruptured aneurysms and has low complication rates. This article provides an overview of the pathological and clinical aspects of SVAs and discusses in detail the role of advanced imaging modalities in their evaluation