ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ З COVID-19 НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

Based on a review of the scientific sources, modern approaches to the treatment of patients with COVID-19 are highlighted. Indications for hospitalization of patients and data on the effectiveness of drugs with different mechanisms of action are shown, taking into account international experience. It is noted that extensive testing of remdezivir, hydroxychloroquine, lopinavir-ritonavir, interferons did not give convincing results. There is hope for the use of convalescents’ plasma and monoclonal antibodies to the virus, which, however, require careful multicenter testing. At the same time, some progress has been made in pathogenetic therapy. The indications, timing and optimal doses of corticosteroids, interleukin inhibitors (tocilizumab), anticoagulants, mainly low molecular weight heparin derivatives, under the control of D-dimer levels and other indicators of hemostasis are clearly substantiated. Antibiotics are recommended for the addition of infrequent bacterial co-infection. The article is addressed mainly to physicians who work with COVID-19 patients.На підставі огляду наукової літератури висвітлено сучасні підходи до лікування хворих на COVID-19. Наведено показання до госпіталізації хворих і дані про ефективність препаратів з різним механізмом дії, враховуючи міжнародний досвід. Відзначено, що широка апробація ремдезивіру, гідроксихлорохіну, лопінавіру-ритонавіру, інтерферонів не дала переконливих результатів. Надія з’явилася щодо використання плазми реконвалесцентів і моноклональних антитіл до вірусу, які, однак, потребують ретельної багатоцентрової апробації. Водночас, певних успіхів досягнуто в патогенетичній терапії. Чітко обґрунтовано показання, строки призначення і оптимальні дози кортикостероїдів, інгібіторів інтерлейкінів (тоцилізумаб), антикоагулянтів, переважно низькомолекулярних похідних гепарину, під контролем рівня D-димеру та інших показників гемостазу. Антибіотики рекомендовано призначати при приєднанні бактерійної ко-інфекції, що спостерігається нечасто. Стаття адресована головно для лікарів, які працюють з хворими на COVID-19

ЖОВТА ГАРЯЧКА: ЕПІДЕМІОЛОГІЯ, КЛІНІКА, ДІАГНОСТИКА ТА ПРОФІЛАКТИКА

The aim of the work is to summarize the data on etiology, epidemiological features, clinical manifestations and laboratory diagnostics of yellow fever (YF), to submit the main recommendations of the WHO and the CDC in relation to its prevention and treatment. The most recent data about YF, the peculiarities of its distribution are given. The YF virus (YFV) belongs to the Flavivirus family. The main reservoir of the pathogen in the nature is monkeys, additional – perhaps hedgehogs, marsupials, rodents, in which the infection duration can be latent. YFV gets into the person by biting an infected mosquito. The disease is registered in tropical areas of Africa and Central and South America. The natural epidemiology of YF on both continents – is the circulation of the virus between forest mosquitoes and wild primates. The transmission to a human occurs in forest (jungle, rural), intermediate and urban focuses. The urban transmission cycle is the most dangerous epidemiologically, which is implemented among non-immune people, as a result of the infected persons’ movement, or by accidently transporting of the infected mosquitoes. The severe clinical course and complications testify a special danger of this disease for humanity. The incubation period is usually 3–6 days, it can rarely reach 10 days. Typically, there are three periods of illness: an initial febrile, a period of remission with decrease of body temperature and a period of venous stasis. Mortality is 5–10 %, during the epidemic – up to 60 % and above. For YF light, abortive forms of the disease without jaundice and hemorrhagic syndrome are also possible. For the diagnosis verification within 5 days from the onset of symptoms, a polymerase chain reaction with reverse transcription and serological diagnosis (ELISA) are used. An effective etiotropic method of treatment has not yet been developed, only pathogenetic remedies are used. Currently, the only way to fight this infection, according to WHO and CDC recommendations, is immunization. Vaccinations should be done at least 10 days before travel in the endemic area. Employees of specialized laboratories in the risk group of infection and must be vaccinated. Since July 11, 2016, the WHO has decided to exclude re-vaccination, because a single dose provides lifelong immunity.Мета роботи – узагальнити дані про етіологію, епідеміологічні особливості, клінічні прояви та лабораторну діагностику жовтої гарячки (ЖГ), подати основні рекомендації ВООЗ і CDC стосовно її профілактики та лікування. Наведено найновіші дані про ЖГ, особливості її розповсюдження. Вірус ЖГ (ВЖГ) належить до родини флавівірусів. Основним резервуаром збудника у природних осередках є мавпи, додатковим – можливо їжаки, сумчасті, гризуни, у яких інфекція перебігає латентно. ВЖГ потрапляє до людини при укусі інфікованого комара. Хвороба реєструється в Африці, Центральній та Південній Америці. Природний осере­док ЖГ на обох континентах підтримується завдяки циркуляції вірусу серед лісових комарів і диких приматів. Передача збудника людині відбувається в лісовому (джунглевому, сільському), проміжному та міському осередках. Найнебезпечніший в епідеміологічному плані є останній, який реалізується серед неімунних людей, внаслідок переміщення заражених осіб або шляхом випадкового перевезення інфікованих комарів. Тяжкий клінічний перебіг та ускладнення свідчать про особливу небезпеку цієї хвороби для людства. Інкубаційний період зазвичай становить 3-6 діб, рідко може досягати 10 діб. У типових випадках спостерігається три періоди хвороби: початковий гарячковий, період ремісії зі зниженням температури тіла і період венозного стазу. Летальність складає 5-10 %, в період епідемії – до 60 % і вище. Для ЖГ можливі також легкі, стерті, абортивні форми без жовтяниці й геморагічного синдрому. Для верифікації діагнозу впродовж 5 днів з моменту появи симптомів використовують полімеразну ланцюгову реакцію зі зворотною транскрипцією та серологічну діагностику (ELISA). Ефективного етіотропного методу лікування ще не розроблено, використовуються лише патогенетичні засоби. Натепер єдиним методом боротьби з цією інфекцією, згідно з рекомендаціями ВООЗ і CDC, є вакцинація. Щеплення необхідно зробити принаймні за 10 днів до подорожі в ендемічну місцевість. Обов’язково вакцинують працівників профільних лабораторій з групи ризику зараження. З 11 липня 2016 року ВООЗ прийняла рішення про виключення повторної вакцинації, оскільки одноразова доза забезпечує пожиттєвий імунітет

ЕПІДЕМІОЛОГІЧНІ ТА КЛІНІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ГАРЯЧКИ РИФТ-ВАЛЛІ

The aim of the work is to summarize the data on the etiology, epidemiological features, clinical manifestations and approaches to laboratory diagnosis of Rift Valley fever, to provide basic WHO and CDC recommendations for the prevention and treatment of this infection. Conclusion. The latest data on the disease caused by the Rift Valley fever virus (RVFV), its peculiarities, characteristic clinical symptoms and complications testify the particular danger of this disease to humanity. Due to the serious consequences of the disease, the possibility of major epidemics, the spread of RVF beyond Africa, it was included in the International Health Regulations (IHR) in 2005 into the group of infectious diseases “which pose a particular national and regional problem”, and the virus is classified as biological agents officially recognized as a factor of biological weapons. The RVF virus is capable to infect many animal species, leading to the development of serious diseases among cattle, sheep, camels and goats. The reservoir of the pathogen may also be antelopes and rodents. The most susceptible to the pathogen are sheep, more than 90 % of infected lambs die. The abortion rate among infected pregnant sheep reaches almost 100 %. At present, only preventive measures are the main methods of combating this infection, in line with the WHO and CDC guidelines. There are no licensed RVF vaccines available for humans. Effective treatments have not yet been developed.Мета роботи – узагальнити дані про етіологію, епідеміологічні особливості, клінічні прояви та підходи до лабораторної діагностики гарячки Рифт-Валлі, подати основні рекомендації ВООЗ і CDC стосовно профілактики та лікування цієї інфекції. Висновок. Наведені найновіші дані про хворобу, спричинену вірусом гарячки Рифт-Валлі (Rift Valley fever virus), особливості її розповсюдження, характерні клінічні симптоми та ускладнення свідчать про особливу небезпеку цього захворювання для людства. Через серйозні наслідки хвороби, можливість виникнення великих епідемій, поширення за межі Африки ГРВ включено до Міжнародних медико-санітарних правил (ММСП) 2005 року до групи інфекційних хвороб «які становлять особливу національну та регіональну проблему», а збудник віднесено до тих біологічних агентів, які офіційно визнано чинниками біологічної зброї. Вірус ГРВ здатний інфікувати багато видів тварин, призводити до розвитку тяжких захворювань серед великої рогатої худоби, овець, верблюдів і кіз. Резервуаром збудника можуть бути також антилопи і гризуни. Найчутливішими до збудника є вівці, більше 90 % інфікованих ягнят помирає. Показник викиднів серед інфікованих вагітних овець досягає майже 100 %. На даний час основними методами боротьби з цією інфекцією, згідно з основними рекомендаціями ВООЗ і CDC, є лише профілактичні заходи. Ліцензованих вакцин проти ГРВ, доступних для людини, немає. Ефективні методи лікування ще не розроблені

ПРОБЛЕМА ПАНДЕМІЧНОГО ГРИПУ А/H1N1

The aim – to provide basic information of the literature on etiology, epidemiological features, clinical manifestations and laboratory diagnosis of influenza A/H1N1 (California), and to provide the main recommendations of WHO and CDC due to it’s prevention and treatment. The data on etiology, specific antigens, mechanisms of pandemic strains origin, reassortants, the possibility of new strains emergence that will have the ability to cause pandemics are generalized. It is shown that the genetic structure of new A/H1N1 virus is complex and includes genes of the swine flu virus that affects pigs in America, Europe and Asia; avian influenza virus genes and human influenza virus genes. The genes of the new virus come from four different sources. The history of this virus emergence is described, the data of WHO report on the pandemic 2009–2010 are presented. Epidemiological features of this virus spreading are observed in humans and among animals, including pigs. The current data of the viral antigens properties – hemagglutinin and neuraminidase and the processes of the cytokine storm at the influenza are analyzed. The clinical features of the pandemic influenza A/H1N1 are presented: the disease begins suddenly, with chills, the body temperature rises sharply to 38-40 °C, appear the headache, pain in the throat and muscles, nasal congestion, cough. Possible signs of gastrointestinal damage: abdominal pain, nausea, vomiting, diarrhea. Often the disease runs easily; in the absence of complications, the patients recover within 7-9 days. It has been shown that during a severe course of the disease pneumonia with the rapid development of respiratory failure and respiratory distress syndrome in adults is possible. In spite of artificial ventilation of the lungs, in the next 1-2 weeks, patients may die. The diagnostic criteria are given, a number of laboratory methods for confirming the diagnosis are listed and described. Particular attention is paid to treatment. Three groups of influenza drugs with proven clinical efficacy are described: M2 channel blockers (amantadine, remantadine), viral neuraminidase inhibitors (zanamivir, oseltamivir), and synthetic nucleosides (ribavirin). Oseltamivir (tamiflu) and zanamivir (relenza) are most commonly used. The newest medicine is mentioned – Xofluza (Xofluza, baloxavir marboxium), approved so far only in the USA and Japan. The preventive measures for the population and medical staff are provided. Separate attention is paid to the achievements and challenges of immunoprophylaxis.Мета роботи – навести основні дані літератури про етіологію, епідеміологічні особливості, клінічні прояви та лабораторну діагностику каліфорнійського грипу А/H1N1, подати основні рекомендації ВООЗ і CDC стосовно його профілактики та лікування. Узагальнено дані про етіологію, специфічні антигени, механізми походження пандемічних штамів, реасортантів, можливості появи нових штамів, котрі матимуть здатність спричиняти пандемії. Показано, що генна структура нового вірусу А/H1N1 є складною та має в собі гени вірусу свинячого грипу, що вражає свиней Америки, Європи й Азії; гени вірусу пташиного грипу і гени вірусу людського грипу. По суті, гени нового вірусу походять з чотирьох різних джерел. Описано історію появи даного вірусу, подано дані звіту ВООЗ про пандемію 2009-2010 рр. Висвітлено епідеміологічні особливості поширення цього вірусу як серед людей, так і серед тварин, зокрема свиней. Проаналізовано сучасні уявлення про властивості вірусних антигенів – гемаглютиніну і нейрамінідази та процеси цитокінової бурі при грипі. Наведено клінічні особливості пандемічного грипу А/H1N1: хвороба розпочинається раптово, з ознобу, температура тіла різко підвищується до 38-40 °С, з’являються біль у голові, горлі та м’язах, закладення носа, нежить, приєднується кашель. Можлива поява симптомів ураження шлунково-кишкового тракту: біль у животі, нудота, блювання, діарея. Частіше захворювання перебігає легко; за відсутності ускладнень хворі видужують протягом 7-9 днів. Показано, що при тяжкому перебігу захворювання можливе виникнення пневмонії зі стрімким розвитком дихальної недостатності та респіраторного дистрес-синдрому дорослих (РДСД). Незважаючи на проведення штучної вентиляції легень, у найближчі 1-2 тижні хворі можуть померти. Наведено критерії діагностики, перераховано й описано низку лабораторних методів підтвердження діагнозу. Особливу увагу приділено лікуванню. Описано три групи протигрипозних препаратів, що володіють доведеною клінічною ефективністю: блокатори М2-каналів (амантадин, ремантадин), інгібітори вірусної нейрамінідази (занамівір, озелтамівір) і синтетичні нуклеозиди (рибавірин). Найчастіше використовуються озельтамівір (таміфлю) і занамівір (реленза). Згадується новітній препарат – ксофлюза (xofluza, балоксавір марбоксил), схвалений поки що лише в США та Японії. Наведено профілактичні заходи стосовно населення і медичного персоналу. Окремо розглянуто досягнення і проблеми вакцинопрофілактики

ЕПІДЕМІОЛОГІЧНІ ТА КЛІНІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ NIPAH-ВІРУСНОЇ ІНФЕКЦІЇ

The aim of the study – to describe the recent data on the disease caused by Nipah virus (NiV).Conclusions. The peculiarities of the disease distribution, mechanisms and probable ways of virus transmission are considered. Particular attention is paid to various types of mammals that may be the source of infection. A description of the disease outbreaks is presented, with frightening symptoms of encephalitis developing during the case of Nipah infection. The main recommendations of WHO and CDC concerning the prevention of this infection are presented. It has been pointed out that CDC has taken NiV to the highest (4) level of biological safety for infectious pathogens that can be spreaded by airborne mechanism and against which treatment and prevention have not yet been developed.Мета роботи – узагальнити дані про етіологію, епідеміологічні особливості, клінічні прояви та підходи до лабораторної діагностики Ніпаг-вірусної інфекції, подати основні рекомендації ВООЗ і CDC стосовно її профілактики та лікування.Висновок. Наведені найновіші дані про хворобу, спричинену вірусом Ніпаг (NiV), особливості її розповсюдження, характерні клінічні симптоми та ускладнення свідчать про особливу небезпеку цього захворювання для людства. NiV, згідно із СDC, належить до патогенів з найвищим (4) рівнем біологічної безпеки для збудників інфекційних хвороб, що поширюються повітряно-краплинним механізмом. На даний час методами боротьби з цією інфекцією, згідно з основними рекомендаціями ВООЗ і CDC, є лише профілактичні заходи. Ефективні методи лікування ще не розроблено

COVID-19: ЕПІДЕМІОЛОГІЯ, КЛІНІКА, ДІАГНОСТИКА, ЛІКУВАННЯ ТА ПРОФІЛАКТИКА

Based on a review of the scientific sources, basic data on the history of human coronavirus infections, including the epidemics of severe acute respiratory syndrome (SARS) and Middle Eastern respiratory syndrome (MERS) and the current COVID-19 pandemic, are presented. The etiology, epidemiology, pathogenesis, main clinical variants and their manifestations, classification by severity, possible complications and aggravating factors of COVID-19 are consistently described. The definition of different cases of this infection according to epidemiological and clinical criteria is given. Laboratory and instrumental diagnostic methods with clinical interpretation are listed. Methods of specific and differential diagnostics are distinguished. Indications for hospitalization of patients with COVID-19 and modern approaches to treatment in the absence of specific antiviral drugs are given. In treatment, the emphasis is made on the application of pathogenic therapy. The main measures of non-specific individual and collective prevention with the introduction of quarantine are briefly presented. The article is intended primarily for physicians working with COVID-19 patients and contact persons.На підставі огляду наукової літератури наведено основні дані про історію коронавірусних інфекцій людини, зокрема епідемії тяжкого гострого респіраторного синдрому (SARS) і близько-східного респіраторного синдрому (MERS) та теперішню пандемію COVID-19. Послідовно описано етіологію COVID-19, її епідеміологію, патогенез, основні клінічні варіанти та їх прояви, класифікацію за ступенем тяжкості, можливі ускладнення та обтяжливі чинники. Подано визначення різних випадків цієї інфекції за епідеміологічними та клінічними критеріями. Перечислено лабораторні та апаратні методи діагностики з клінічним тлумаченням. Виокремлено методи специфічної та диференційної діагностики. Наведено показання до госпіталізації хворих на COVID-19 і сучасні підходи до лікування за відсутності специфічних противірусних засобів. У лікуванні акцент зроблено на застосуванні патогенетичної терапії. Стисло наведено основні заходи неспецифічної індивідуальної та колективної профілактики із запровадженням карантину. Стаття призначена головно для лікарів, які працюють з хворими на COVID-19 і контактними особами

ДИНАМІКА ІНТЕРЛЕЙКІНІВ У ХВОРИХ НА ЛАЙМ-БОРЕЛІОЗ

Introduction. Lyme borreliosis (LB) is a transmissible, naturally occurring bacterial disease caused by pathogenic borrelia, transmitted by ticks of the genus Ixodes, characterized by polymorphism of clinical symptoms. Virulence factors of B. burgdorferi surface Osp proteins activate macrophages, dendritic cells, T and B lymphocytes, which secrete specific substances of the protein nature – cytokines. The latter perform a mediating function by transmitting signals between interacting cells. The study of the activity dynamics of pro-inflammatory and anti-inflammatory cytokines allows us to elucidate new links in the immunopathogenesis of borrelia infection. The aim of the study – to investigate the dynamics of the pro-inflammatory cytokines IL-1β, TNF-α, IL-6 and anti-inflammatory IL-10 in the serum of patients with erythematous form of Lyme borreliosis, depending on the disease course. Research Methods. 83 individuals aged from 18 to 70 years with erythematous form of Lyme borreliosis (LB) were observed. There were 35 men (42.2 %), 48 women (57.8 %). The average age of the surveyed was (42.65±13.91) years. The patients were divided into three groups: group 1 (1) – 38 (45.7 %) persons with acute course of LB (up to 3 months); group 2 (2) – 32 patients (38.6 %) with subacute (from 3 to 6 months); group 3 (3) – 13 (15.7 %) patients with chronic course of the disease (more than 6 months). Antibodies to B. burgdorferi s. l. IgM and/or IgG were determined by ELISA. The level of cytokines (TNF-α, IL-1β, IL-6 and IL-10) in the serum of patients was determined by ELISA with using test systems produced by CJSC Vector-Best. Results and Discussion. At the acute course of Lyme-borreliosis in the serum of patients increases the level of pro-inflammatory IL-1β, TNF-α and IL-6, compared with the control group (p˂0,005), increases the content of anti-inflammatory IL-10 relative to the level in healthy individuals (p˂0,005). In patients with subacute LB, the pro-inflammatory IL-1β content was unchanged, and TNF-α concentration was higher than at acute course (p<0.05) and in control (p<0.005). The level of anti-inflammatory IL-10 in these individuals was lower than in patients with acute course of LB (p>0.05), but significantly higher than in healthy persons (p<0.005). In individuals with circular erythema migrans noted after 6 months and longer, IL-1β content is not increase, TNF-α levels were slightly higher than those with acute course (p>0.05), and IL-6 concentration was significantly higher relative to those with subacute disease, not significantly differs of indices in patients with acute LB. Conclusions. One of five patients with circular erythema migrans was unable to indicate a tick bite. Elevated IL-10 level in the serum of patients with LB on the background of a high content of pro-inflammatory cytokines may indicate that there is no prerequisite for the transition of the infectious process to the stage of limiting inflammation and may be an indication for immediate administration of etiotropic treatment or replacement of one antibiotic to another.Вступление. Лайм-боррелиоз (ЛБ) – трансмиссивный природно-очаговый бактериоз, вызванный патогенными боррелиями, передается клещами рода Ixodes, характеризуется полиморфизмом кли­нической симптоматики. Факторы вирулентности В. burgdorferi – поверхностные Osp-белки активируют макрофаги, дендритные клетки, Т- и В-лимфоциты, которые выделяют такие особые вещества белковой природы, как цитокины. Последние выполняют медиаторную функцию, передавая сигналы между взаимодействующими клетками. Изучение динамики активности провоспалительных и противо­воспалительных цитокинов позволяет выяснить новые звенья иммунопатогенеза боррелиозной инфекции. Цель исследования – выяснить динамику провоспалительных цитокинов ИЛ-1β, ФНО-α, ИЛ-6 и противовоспалительного ИЛ-10 в сыворотке крови пациентов с эритемной формой Лайм-боррелиоза в зависимости от течения болезни. Методы исследования. Наблюдали 83 человека в возрасте от 18 до 70 лет с эритемной формой Лайм-боррелиоза. Мужчин было 35 (42,2 %), женщин – 48 (57,8 %). Средний возраст обследованных составил (42,65±13,91) года. Пациентов разделили на три группы: 1-ю составили 38 (45,7 %) лиц с острым течением ЛБ (до 3-х месяцев); 2-ю – 32 (38,6 %) пациента с подострым течением (от 3-х до 6-ти месяцев); 3-ю – 13 (15,7 %) больных с хроническим течением болезни (более 6-ти месяцев). Антитела к B. burgdorferi s. l. Ig M и/или Ig G определяли методом ИФА, уровень цитокинов (ФНО-α, ИЛ-1β, ИЛ-6 и ИЛ-10) в сыворотке крови пациентов – методом ИФА с применением тест-систем производства ЗАО “Вектор-Бест”. Результаты и обсуждение. При остром течении ЛБ в сыворотке крови больных возрастало содержание провоспалительных ИЛ-1β, ФНО-α и ИЛ-6 по сравнению с контрольной группой (р˂0,005), увеличивалось содержание противовоспалительного ИЛ-10 относительно уровня у здоровых лиц (р˂0,005). При подостром течении ЛБ содержание провоспалительного ИЛ-1β не менялось, а концентрация ФНО-α была выше, чем при остром течении болезни (р<0,05), и в контрольной группе (р<0,005). Уровень противовоспалительного ИЛ-10 у этих лиц был ниже, чем у пациентов с острым течением ЛБ (р>0,05), однако значительно выше показателя у здоровых людей (р<0,005). У лиц, у которых кольцевидная мигрирующая эритема отмечалась через 6 месяцев и больше, содержание ИЛ-1β не возрастало, уровень ФНО-α был несколько выше, чем у пациентов с острым течением болезни (р>0,05), а концентрация ИЛ-6 определялась значительно выше в отношении лиц с подострым течением болезни, существенно не отличаясь от показателей у больных с острым ЛБ. Выводы. Каждый пятый пациент с кольцевидной мигрирующей эритемой не смог указать на укус клеща. Увеличенный уровень ИЛ-10 в сыворотке крови пациентов с ЛБ на фоне высокого содержания провоспалительных цитокинов может свидетельствовать об отсутствии предпосылок для перехода инфекционного процесса в стадию ограничения воспаления данной инфекции и быть, вероятно, показанием к немедленному назначению этиотропного лечения или замены одного антибиотика другим.Вступ. Лайм-бореліоз (ЛБ) – трансмісивний природно-осередковий бактеріоз, спричинений патогенними бореліями, передається кліщами роду Ixodes, характеризується поліморфізмом клінічної симптоматики. Фактори вірулентності В. burgdorferi – поверхневі Osp-білки активують макрофаги, дендритні клітини, Т- і В-лімфоцити, що виділяють такі особливі речовини білкової природи, як цитокіни. Останні виконують медіаторну функцію, передаючи сигнали між клітинами, що взаємодіють. Вивчення динаміки активності прозапальних і протизапальних цитокінів дозволяє з’ясувати нові ланки імунопатогенезу борелійної інфекції. Мета дослідження – з’ясувати динаміку прозапальних цитокінів ІЛ-1β, ФНП-α, ІЛ-6 і протизапального ІЛ-10 у сироватці крові пацієнтів з еритемною формою Лайм-бореліозу залежно від перебігу хвороби. Методи дослідження. Спостерігали 83 особи віком від 18 до 70 років з еритемною формою Лайм-бореліозу. Чоловіків було 35 (42,2 %), жінок – 48 (57,8 %). Середній вік обстежених становив (42,65±13,91) року. Пацієнтів поділили на три групи: 1-шу становили 38 (45,7 %) осіб з гострим перебігом ЛБ (до 3-х місяців); 2-гу – 32 (38,6 %) пацієнти з підгострим перебігом (від 3-х до 6-ти місяців); 3-тю – 13 (15,7 %) хворих із хронічним перебігом недуги (понад 6 місяців). Антитіла до B. burgdorferi s. l. Ig M та/або Ig G визначали методом ІФА, рівень цитокінів (ФНП-α, ІЛ-1β, ІЛ-6 та ІЛ-10) у сироватці крові пацієнтів – методом ІФА із застосуванням тест-систем виробництва ЗАТ “Вектор-Бест”. Результати й обговорення. При гострому перебігу ЛБ у сироватці крові хворих зростав вміст прозапальних ІЛ-1β, ФНП-α та ІЛ-6 порівняно з контрольною групою (р˂0,005), збільшувався вміст протизапального ІЛ-10 щодо рівня у здорових осіб (р˂0,005). При підгострому перебігу ЛБ вміст прозапального ІЛ-1β не змінювався, а концентрація ФНП-α була вищою, ніж при гострому перебігу недуги (р<0,05), і в контрольній групі (р<0,005). Рівень протизапального ІЛ-10 у цих осіб був нижчим, ніж у пацієнтів з гострим перебігом ЛБ (р>0,05), проте значно вищим за показник у здорових людей (р<0,005). В осіб, в яких кільцеподібна мігруюча еритема визначалася через 6 місяців і більше, вміст ІЛ-1β не зростав, рівень ФНП-α був дещо вищим, ніж у пацієнтів з гострим перебігом недуги (р>0,05), а концентрація ІЛ-6 виявилась значно вищою щодо осіб з підгострим перебігом недуги, суттєво не відрізняючись від показника у хворих з гострим ЛБ. Висновки. Кожний п’ятий пацієнт з кільцеподібною мігруючою еритемою не зміг вказати на укус кліща. Збільшений рівень ІЛ-10 у сироватці крові пацієнтів з ЛБ на тлі високого вмісту прозапальних цитокінів може свідчити про відсутність передумов для переходу інфекційного процесу в стадію обмеження запалення даної інфекції і бути, ймовірно, показанням до негайного призначення етіотропного лікування або заміни одного антибіотика іншим

ЕФЕКТИВНІСТЬ ПРОТИВІРУСНОЇ ТЕРАПІЇ ЖИТЕЛІВ ТЕРНОПІЛЬЩИНИ З ХРОНІЧНИМИ ГЕПАТИТАМИ В І С, ЯКИХ ЛІКУВАЛИ ЗА ДЕРЖАВНОЮ ПРОГРАМОЮ

The issue of parenteral viral hepatitis has focused attention not only on doctors but also on the public due to their very dangerous medical and social consequences over the past decades.The aim of the study – to describe the effectiveness of modern antiviral therapy (MAT) of HB, H B+C and HC in residents of the Ternopil region, which were treated under the State Program.Patients and methods. In 2013-2016 due to State Program 79 patients were treated, including chronic hepatitis (CH) C – 47, CHB+C – 3, CHB – 29. Men were 74.7 %, women – 25.3 %. The efficacy of MAT was evaluated according to biochemical, virological, and histological criteria.Conclusions. The use of sofosbuvir in patients with CHC significantly increases the effectiveness of MAT. MAT of CHB is not sufficient (55.2 %), which needs improvement in future. Eradication of HVC does not guarantee the progression of liver fibrosis.Протягом останніх десятиліть до проблеми парентеральних вірусних гепатитів прикута увага не лише лікарів, а й громадськості через дуже небезпечні їх медико-соціальні наслідки.Мета роботи – оцінити ефективність сучасної противірусної терапії (ПВТ) хронічного гепатиту (ХГ)В, ХГ В+С і ХГС у жителів Тернопільської області, яких лікували за Державною програмою.Пацієнти і методи. У межах Державної програми у 2013-2016 рр. проліковано 79 хворих, у тому числі з ХГС – 47, ХГ В+С – 3, ХГВ – 29. Чоловіків було 74,7 %, жінок – 25,3 %. Ефективність ПВТ оцінювали за біохімічними, вірусологічними, гістологічними критеріями.Висновки. Використання софосбувіра при ХГС суттєво підвищує ефективність ПВТ. ПВТ ХГВ не достатня, що потребує подальшого її удосконалення. Ерадикація HCV не гарантує від прогресування фіброзу печінки

ПРАКТИЧНІ НАВИЧКИ ДЛЯ СТУДЕНТІВ МЕДИЧНОГО ФАКУЛЬТЕТУ НА КАФЕДРІ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ З ЕПІДЕМІОЛОГІЄЮ: НОВІ ПІДХОДИ ТА ОПТИМІЗАЦІЯ НАВЧАННЯ

Мета роботи – поліпшити якість засвоєння нових практичних навичок студентами на кафедрі інфекційних хвороб завдяки вдосконаленню методів викладання. Основна частина. У статті наведено підходи викладачів кафедри інфекційних хвороб до навчання практичних навичок студентів з наданням переваги сучасним методам діагностики інфекційної патології та використанню новітніх досягнень медичної науки. Висвітлено проблемні питання підготовки студентів з інфекційних хвороб у вищих медичних навчальних закладах. Наводиться досвід впровадження в навчальний процес нових методик із використанням як теоретичних, так і практичних методів для формування практичних навичок у майбутніх лікарів з дисципліни “інфекційні хвороби”. Висновки. Удосконалення засвоєння практичних навичок у клініці інфекційних хвороб, як і на інших клінічних кафедрах, – це складний і тривалий процес. Необхідно більше уваги приділяти оволодінню студентами не тільки традиційними, а й новітніми методами діагностики інфекційних хвороб і лікування хворих, використовуючи й розробки колективу кафедри.Мета роботи – поліпшити якість засвоєння нових практичних навичок студентами на кафедрі інфекційних хвороб завдяки вдосконаленню методів викладання. Основна частина. У статті наведено підходи викладачів кафедри інфекційних хвороб до навчання практичних навичок студентів з наданням переваги сучасним методам діагностики інфекційної патології та використанню новітніх досягнень медичної науки. Висвітлено проблемні питання підготовки студентів з інфекційних хвороб у вищих медичних навчальних закладах. Наводиться досвід впровадження в навчальний процес нових методик із використанням як теоретичних, так і практичних методів для формування практичних навичок у майбутніх лікарів з дисципліни “інфекційні хвороби”. Висновки. Удосконалення засвоєння практичних навичок у клініці інфекційних хвороб, як і на інших клінічних кафедрах, – це складний і тривалий процес. Необхідно більше уваги приділяти оволодінню студентами не тільки традиційними, а й новітніми методами діагностики інфекційних хвороб і лікування хворих, використовуючи й розробки колективу кафедри