Analysis of Mortality in Africanized Honey Bee Colonies with High Levels of Infestation by Varroa destructor

The mite Varroa destructor (Anderson & Treuman 2000) is one of the world's most important plagues of apiculture. In Brazil this mite does not encounter good conditions for parasitism because weather conditions are not ideal for its maintenance, and some strains of Africanized honey bees are resistant to the parasite. This status is reflected in the low number of dead colonies caused by varroatosis and also the stability of infestation levels. The aim of this study was to evaluate the damage caused by mite infestations in hives with higher levels of infestation than the ones considered normal for Brazilian apiaries. The level of infestation in each colony was determined and the mortality rates of parasitized bees during development were periodically recorded. The G Test of Independence and a Test of Proportions were used to compare the data. The rates of mortality of pupae and larvae were mostly proportional to the level of infestation in each colony. All colonies showed mortality rates significantly higher than the control one. In Africanized honeybee colonies with high rates of infestation by Varroa destructor mortality rates varied from 19.27% to 23.28% in pupae ((X) over bar = 21.27%) and from 15.71% to 16.15% in larvae ((X) over bar = 15.93%), against 3.85% and 3.74% in the control colony, respectively. In the parasitized colonies the average rates of mortality caused by the hurtful effects of the mite were, respectively, 5.52 and 4.26 times greater in those two developmental stages. Thus it can be concluded that even in tropical regions, like Brazil, it is necessary to give special attention to the levels of mite infestation (IR), particularly where the IR tends to be higher.Coordenação de Aperfeiçoamento de Pessoal de Nível Superior (CAPES

Effects of Natural Infestations of the Mite Varroa destructor on the Development of Africanized Honeybee Workers (Apis mellifera)

The mite Varroa destructor (Anderson & Treuman 2000) has caused extensive damage to beekeeping worldwide. In Brazil, weather conditions and the strains of bees do not provide ideal conditions for mite parasitism, which is reflected in the low number of deaths of colonies caused by varroatosis well as the stability of infestation levels. The aim of this study was to evaluate the damage caused by the mite infestation in hives maintained in natural conditions. For this purpose the number of mites per bee was calculated and used to quantify the level of infestation in each colony. To record the mortality rates of parasitized bees during development daily checks were performed. The data were analyzed by G test of independence and a Test of Proportions. The results indicate that the rate of mortality of pupae and larvae was proportional to the degree of infestation in each colony, and all colonies showed mortality rates significantly higher than the control rate. A significant interaction among death rates recorded between the third and fourth days of larval life and the total death of larvae was found (G Test = 50.22; P = 8.78%) and from 6.13 to 13.48% in larvae ((x) over bar = 9.91%), against 3.85% and 3.74% in the control colony, respectively. Therefore, in the infested colonies the average rates of mortality caused by the harmful effects of the mite were, respectively, 2.28 times and 2.65 times greater in those two developmental stages

Island population of European honey bees in Northeastern Brazil that have survived Varroa infestations for over 30 years

International audienceAbstractEuropean honey bees were introduced to Fernando de Noronha Island in 1984 already infested by Varroa destructor, and since then they have survived without any control measures. In 2012, adult and brood infestation rates were measured and compared to historical records. There was no significant difference in mite levels between the values obtained in 1996 (14 mites/100 adult bees) and 2012 (16.5 mites/100 bees). The percentage of mites that reproduced in worker brood cells also was not significantly different from the data obtained in 1996. The frequency of hygienic behavior was similar to data obtained for resistant African-derived honey bees. Average fecundity decreased slightly between 1996 and 2012, but remained high. From our data, we conclude that those bees have maintained stable infestation levels for at least 16 years. Infestation rates remain high, at rates that would be fatal to honey bees in most regions of the world, but there is no Varroa-related colony mortality on the island

НАУКОВІ ПІДХОДИ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ЗАСТОСУВАННЯ МЕТОДУ ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ ПРОБІОТИКІВ НА ОРГАНІЗМ МЕДОНОСНИХ БДЖІЛ (Apis Mellifera) IN VITRO

Одним із сучасних і перспективних напрямків вирішення проблем оздоровлення пасіки, зокрема, безмедикаментозним методом, є застосування пробіотиків. Майже усі існуючі  пробіотичні штами, мають статус GRAS (Generally regarded as safe) і визнані як безпечні для використання людиною. Проте питання взаємодії макроорганізму і пробіотиків вимагає більш детального вивчення. Особливої уваги заслуговує метод дослідження впливу пробіотиків на ріст і розвиток личинок робочих особин медоносної бджоли in vitro, як модель з мінімальною варіативною складовою (D.R. Schmehl, 2016). Один із найважливіших аспектів цієї методики - це створення умов, за яких експозиція досліджуваного фактору проявляє максимальний і безпосередній вплив на ріст і розвиток личинок аж до появи імаго. Аналізуючи результати досліджень впливу пробіотичної добавки «Апіпротект-плюс» на ріст і розвиток личинок та лялечок робочих особин бджоли медоносної було виявлено, що концентрація пробіотичної добавки «Апіпротект-плюс» у дозі 1×106 КУО в 1 мл дієти В і С не викликала відхилення у рості і розвитку личинок, хоча спостерігалися спорадичні випадки затримки їх розвитку, в межах допустимого методикою до 5%. Застосування пробіотичної добавки «Апіпротект-плюс» у концентрації 1×109 КУО в 1 мл дієти В і С призводило до порушень перебігу процесів метаморфозу в личинок робочих особин бджоли медоносної, які характеризувалися вираженим відставанням у рості і розвитку (Р<0,001), що на завершальному етапі призводило до їх загибелі. Очевидно подібний ефект викликаний як безпосереднім впливом самих мікроорганізмів на личинок, так і продуктів їх метаболізму на склад компонентів дієти. Таким чином, можна припустити, що застосування методу вирощування личинок робочих медоносних бджіл in vitro дозволяє отримати додаткові відомості про вплив на їх ріст і розвиток пробіотичних груп мікроорганізмів та встановити їх допустимі концентрації, які можуть бути використані як in vitro, так in vivo.Одним із сучасних і перспективних напрямків вирішення проблем оздоровлення пасіки, зокрема, безмедикаментозним методом, є застосування пробіотиків. Майже усі існуючі  пробіотичні штами, мають статус GRAS (Generally regarded as safe) і визнані як безпечні для використання людиною. Проте питання взаємодії макроорганізму і пробіотиків вимагає більш детального вивчення. Особливої уваги заслуговує метод дослідження впливу пробіотиків на ріст і розвиток личинок робочих особин медоносної бджоли in vitro, як модель з мінімальною варіативною складовою (D.R. Schmehl, 2016). Один із найважливіших аспектів цієї методики - це створення умов, за яких експозиція досліджуваного фактору проявляє максимальний і безпосередній вплив на ріст і розвиток личинок аж до появи імаго. Аналізуючи результати досліджень впливу пробіотичної добавки «Апіпротект-плюс» на ріст і розвиток личинок та лялечок робочих особин бджоли медоносної було виявлено, що концентрація пробіотичної добавки «Апіпротект-плюс» у дозі 1×106 КУО в 1 мл дієти В і С не викликала відхилення у рості і розвитку личинок, хоча спостерігалися спорадичні випадки затримки їх розвитку, в межах допустимого методикою до 5%. Застосування пробіотичної добавки «Апіпротект-плюс» у концентрації 1×109 КУО в 1 мл дієти В і С призводило до порушень перебігу процесів метаморфозу в личинок робочих особин бджоли медоносної, які характеризувалися вираженим відставанням у рості і розвитку (Р<0,001), що на завершальному етапі призводило до їх загибелі. Очевидно подібний ефект викликаний як безпосереднім впливом самих мікроорганізмів на личинок, так і продуктів їх метаболізму на склад компонентів дієти. Таким чином, можна припустити, що застосування методу вирощування личинок робочих медоносних бджіл in vitro дозволяє отримати додаткові відомості про вплив на їх ріст і розвиток пробіотичних груп мікроорганізмів та встановити їх допустимі концентрації, які можуть бути використані як in vitro, так in vivo

Chronic High-Dose Neonicotinoid Exposure Decreases Overwinter Survival of Apis mellifera L.

Overwinter colony mortality is an ongoing challenge for North American beekeepers. During winter, honey bee colonies rely on stored honey and beebread, which is frequently contaminated with the neonicotinoid insecticides clothianidin and thiamethoxam. To determine whether neonicotinoid exposure affects overwinter survival of Apis mellifera L., we chronically exposed overwintering field colonies and winter workers in the laboratory to thiamethoxam or clothianidin at different concentrations and monitored survival and feed consumption. We also investigated the sublethal effects of chronic thiamethoxam exposure on colony pathogen load, queen quality, and colony temperature regulation. Under field conditions, high doses of thiamethoxam significantly increased overwinter mortality compared to controls, with field-realistic doses of thiamethoxam showing no significant effect on colony overwinter survival. Under laboratory conditions, chronic neonicotinoid exposure significantly decreased survival of winter workers relative to negative control at all doses tested. Chronic high-dose thiamethoxam exposure was not shown to impact pathogen load or queen quality, and field-realistic concentrations of thiamethoxam did not affect colony temperature homeostasis. Taken together, these results demonstrate that chronic environmental neonicotinoid exposure significantly decreases survival of winter workers in the laboratory, but only chronic high-dose thiamethoxam significantly decreases overwinter survival of colonies in the field

The Rovaltain Foundation Engages in Pollinator Health

International audienc