PROPHYLACTIC MANAGEMENT OF FRESH-FROZEN PLASMA

Prophylactic management of small doses of fresh-frozen plasma to women in the case when the hemorrhage is less than 20 % of circulating blood volume and the adaptable physiologic changes of hemostasis have been already formed, does not change its coagulative potential. The optimization of an individual program of transfusion therapy should be based on the results of screening and monitoring of hemostasis state

Функціональний стан нирок у дітей, що перенесли гостре пошкодження нирок, в катамнезі спостереження.

Гостре пошкодження нирок (ГПН) у дітей має поліетіологічну структуру, особливості перебігу залежні від віку захворювання і високий ризик розвитку хронічної хвороби нирок (ХХН) в катамнезі. Метою дослідження стало вивчення функціонального стану нирок у дітей, що перенесли ГПН, у віддалених термінах. Матеріали та методи. Було ретроспективно  проаналізовано функціональний стан нирок (швидкість клубкової фільтрації (ШКФ)за Шварцом, рівень паратіреоідного гормону (ПТГ), альбумінурії (АУ),  динамічної і статичної реносцинтиграфіі(РСГ)) за даними 60 історій хвороб дітей від 1 до 18 років, що перенесли ГПН протягом 2000-2016 р.р. Результати. Протягом першого року спостереження у 61,5% хворих зберігалась азотемія,, уповільнення ШКФ та високий рівень АУ. Подальше спостереження за цією групою хворих виявило тенденцію нормалізації рівнів креатиніну, сечовини, ШКФ, але зростання рівнів АУ. В динаміці спостереження від 5 до 15 років, визначено, що у 13,3% пацієнтів ШКФ становила від 90 до 85 мл/мін, а у 36,7% - від 85 до 30 мл/мін. У 46,7% дітей при не змінених показниках креатиніну і ШКФ, відмічено зростання рівню альбумінурії від 45 до 601 мг/добу. За період спостереження, від 15 років і більше, повністю одужало 53,3% дитини, у 31,6% хворих констатована хронічна ниркова недостатність (ХНН), а у 30,0% спостерігалось одужання з дефектом - стійке зниження функції з наявними маркерами пошкодження нирок. Висновки. Гостре пошкодження нирок частіше зустрічалось серед дітей перших 3 років життя, переважно у хлопчиків. Етіологічним чинником виникнення захворювання був гемолітико-уремічний синдром на фоні гострої кишкової інфекції. Повне одужання документоване у 20,0% реконвалесцентів ГПН, у 30,0%  констатовано персистенцію маркерів пошкодження нирки з відновленням функції, а у 18,3% значне, стійке зниження функції нирок. Багатоцільове сцинтиграфічне дослідження з радіофірмпрепаратами різного типу виведення виявило ознаки порушення канальцевих та гломерулярних функцій за 7-8 років до появи лабораторних змін

Late Pleistocene - Holocene Volcanism on the Kamchatka Peninsula, Northwest Pacific Region

Late Pleistocene-Holocene volcanism in Kamchatka results from the subduction of the Pacific Plate under the peninsula and forms three volcanic belts arranged in en echelon manner from southeast to northwest. The cross-arc extent of recent volcanism exceeds 250 km and is one of the widest worldwide. All the belts are dominated by mafic rocks. Eruptives with SiO2>57% constitute ~25% of the most productive Central Kamchatka Depression belt and ~30% of the Eastern volcanic front, but <10% of the least productive Sredinny Range belt. All the Kamchatka volcanic rocks exhibit typical arc-type signatures and are represented by basalt-rhyolite series differing in alkalis. Typical Kamchatka arc basalts display a strong increase in LILE, LREE and HFSE from the front to the back-arc. La/Yb and Nb/Zr increase from the arc front to the back arc while B/Li and As, Sb, B, Cl and S concentrations decrease. The initial mantle source below Kamchatka ranges from N-MORB-like in the volcanic front and Central Kamchatka Depression to more enriched in the back arc. Rocks from the Central Kamchatka Depression range in 87Sr/86Sr ratios from 0.70334 to 0.70366, but have almost constant Nd isotopic ratios (143Nd/144Nd 0.51307–0.51312). This correlates with the highest U/Th ratios in these rocks and suggest the highest fluid-flux in the source region. Holocene large eruptions and eruptive histories of individual Holocene volcanoes have been studied with the help of tephrochronology and 14C dating that permits analysis of time-space patterns of volcanic activity, evolution of the erupted products, and volcanic hazards

The ages of calderas, large explosive craters and active volcanoes in the Kuril-Kamchatka region, Russia

The ages of most of calderas, large explosive craters and active volcanoes in the Kuril-Kamchatka region have been determined by extensive geological, geomorphological, tephrochronological and isotopic geochronological studies, including more than 600 14C dates. Eight ‘Krakatoa-type’ and three ‘Hawaiian-type’ calderas and no less than three large explosive craters formed here during the Holocene. Most of the Late Pleistocene Krakatoa-type calderas were established around 30 000–40 000 years ago. The active volcanoes are geologically very young, with maximum ages of about 40 000–50 000 years. The overwhelming majority of recently active volcanic cones originated at the very end of the Late Pleistocene or in the Holocene. These studies show that all Holocene stratovolcanoes in Kamchatka were emplaced in the Holocene only in the Eastern volcanic belt. Periods of synchronous, intensified Holocene volcanic activity occurred within the time intervals of 7500–7800 and 1300–1800 14C years BP

Radiocarbon dating and tephrochronology in Kamchatka

We discuss results of 14C dates obtained from areas of young volcanoes in Kamchatka. We apply these dates to reconstructing regional volcanic activity during the Holocene

Large debris avalanches and associated eruptions in the Holocene eruptive history of Shiveluch Volcano, Kamchatka, Russia

Shiveluch Volcano, located in the Central Kamchatka Depression, has experienced multiple flank failures during its lifetime, most recently in 1964. The overlapping deposits of at least 13 large Holocene debris avalanches cover an area of approximately 200 km2 of the southern sector of the volcano. Deposits of two debris avalanches associated with flank extrusive domes are, in addition, located on its western slope. The maximum travel distance of individual Holocene avalanches exceeds 20 km, and their volumes reach ∼3 km3. The deposits of most avalanches typically have a hummocky surface, are poorly sorted and graded, and contain angular heterogeneous rock fragments of various sizes surrounded by coarse to fine matrix. The deposits differ in color, indicating different sources on the edifice. Tephrochronological and radiocarbon dating of the avalanches shows that the first large Holocene avalanches were emplaced approximately 4530–4350 BC. From ∼2490 BC at least 13 avalanches occurred after intervals of 30–900 years. Six large avalanches were emplaced between 120 and 970 AD, with recurrence intervals of 30–340 years. All the debris avalanches were followed by eruptions that produced various types of pyroclastic deposits. Features of some surge deposits suggest that they might have originated as a result of directed blasts triggered by rockslides. Most avalanche deposits are composed of fresh andesitic rocks of extrusive domes, so the avalanches might have resulted from the high magma supply rate and the repetitive formation of the domes. No trace of the 1854 summit failure mentioned in historical records has been found beyond 8 km from the crater; perhaps witnesses exaggerated or misinterpreted the events

The last caldera-forming eruption in Kamchatka: Ksudach volcano, 1700-1800 14C-years ago

A catastrophic explosive eruption occurred 1700-1800 14C-years ago at Ksudach Volcano in Kamchatka. It was one of the AD greatest Plinian-type eruptions. It erupted 18-19 km3 of pyroclastic material and produced a collapse caldera 4 × 6.5 km in size and 6.5-7 km3 in volume. The eruptive column rose to a height of 23 km. It was the last caldera-forming eruption in the Kuril-Kamchatka region. It resembled an eruption that occurred at Krakatau in 1883 in type and size. The eruption was bound to have a climatic impact, impaired the Earth's ozone layer, and produced an acid peak in the Greenland ice sheet. -from Journal summar

Решение проблемы вождения автомобильного транспорта при эпилепсии – путем либерализации или ужесточения допуска?

In the modern mobile world, there is no single solution to the problem of issuing a driving license for patients with epilepsy. Most countries do have liberalized laws that allow driving a car to persons with controlled epilepsy. As far as individuals with regular seizures are concerned, there is a temporary prohibition to drive with potential restoration of the driving right if there is no relapse. The existing experience has shown that such strategy can lead not only to higher quality of life of the patients (more than 70% patients with epilepsy has the right to drive a car), but also to ensure the road safety. Even with this quite liberal approach, about 20% of the drivers with epilepsy do not have their epilepsy fully controlled. In the countries with absolute prohibition of the driving in epilepsy, such as the Russian Federation and China, there is no official statistics on the issue. Based on our practical experience, we concluded on a high (at least 35%) prevalence of drivers among patients with epilepsy; this cannot but increase the risk of road accidents, including fatal. Based on a clinical observation, we illustrate the failure of the mechanisms to prevent road accidents related to epilepsy that are currently in force in the Russian Federation. In our opinion, the problem under discussion does not have an exclusively medical solution. Taking into consideration the accumulated world experience, ensuring of the road safety requires that the state law regulations should be in effect that include a differentiated approached to issuing of permissions to drive a car for persons with epilepsy, from one side, and a serious legal treatment of persons with epilepsy who ignore their adequate therapy and become a cause for road accidents inflicting an injury, from the other.В современном мобильном мире не существует единого решения проблемы допуска страдающих эпилепсией пациентов к управлению автомобильным транспортом. Большинство стран имеет законы либеральной направленности, разрешающие лицам с контролируемыми эпилептическими приступами (ЭП) водить автомобиль. В отношении людей с сохраняющимися припадками накладывается временный запрет на управление автомобилем с перспективой восстановления права вождения в случае отсутствия рецидивов приступов. Опыт показывает, что подобный подход позволяет не только повысить качество жизни больных (свыше 70% пациентов с эпилепсией имеют право на управление автомобилем), но и обеспечить должный уровень безопасности дорожного движения. Даже при таком достаточно мягком подходе у 20% участвующих в дорожном движении лиц с ЭП отсутствует полный контроль припадков. В странах с абсолютным запретом вождения автомобиля при эпилепсии, таких как Российская Федерация и Китай, отсутствует доступная официальная статистика, отражающая состояние проблемы. На основании своего практического опыта авторы сделали вывод о высокой – не менее 35% – распространенности водителей среди пациентов, имеющих ЭП, что не может не повышать риск дорожно-транспортных происшествий, в том числе с летальным исходом. На примере описания клинического наблюдения проиллюстрирована неэффективность действующих в Российской Федерации механизмов профилактики дорожных аварий, связанных с ЭП. По мнению авторов, обсуждаемая проблема не имеет исключительно медицинского решения. Учитывая накопившийся мировой опыт, для обеспечения безопасности на дорогах необходимо государственное законодательное регулирование, предполагающее, с одной стороны, дифференцированный подход в решении вопроса допуска лиц с ЭП к вождению, а с другой – серьезную правовую оценку действий игнорирующих адекватное лечение эпилепсии пациентов, ставших причиной аварий с нанесением вреда здоровью людей