АМЕРИКАНСЬКИЙ МЮЗИКЛ: ПИТАННЯ СТАНОВЛЕННЯ ТА ЖАНРОУТВОРЕННЯ

Purpose of Article. The aim of the study is to give reasons for the American musical's process of formation as a special variety of show forms, the historical aspect of this form, the definition of genre signs of musical and their features. Methodology. Research methodology consists in applying analytical, functional, comparative and art studying, systematic research methods of the American musical's role in stage art, the study of these show forms origins and their importance in modern theatre. Scentific novelty. The scientific novelty of the research lies in the assertion that the general trend of theatrical forms since the late 80s of the last century gave reasons for increasing of the theatricality role in the socio-cultural reality. Conclusion. As a result of the research it can be concluded the following: firstly, the Broadway musical with its brilliance, imagination, rhythmic tact became a special commodity, recognized and admired throughout the world, although its forms were borrowed from many sources; secondly, since the late 80s of the last century an idea of a fancy, carnival nature of social life and the means of its reproduction became popular among Western theorists; thirdly, "Black crook" paved the way for musical to the American scene, launching tradition of luxury entertainment spectacles with various stage effects and dance numbers; fourthly – the most attention was paid to the creation of bright numbers in the structure of the musical comedy score, they were inserted on the advice of artists and kept a strong impression on the audience. According to this the role of the composer-songwriter was growing; fifthly, at the beginning of the XIX century the USA became a centre of musical comedies instead of the Old World. Broadway turned to the capital of the world show business, and gradually musical was turning into a leading genre; and finally – the question of the current state of the classic American genre of the musical theatre periodically rises for producers and critics. It causes debates, generates various predictions about the continued existence of traditional Broadway show, including pessimistic ones.Целью работы является обоснование процесса становления американского мюзикла как особой разновидности зрелищных форм, исторического аспекта данной формы, определения особенностей жанровых признаков мюзикла. Методология исследования заключается в применении аналитического, функционального, сравнительного, искусство- ведческого, системного методов исследования роли американского мюзикла в сценическом искусстве, истоков зрелищно-развлекательных форм и их значения в современном театральном искусстве. Научная новизна исследования за- ключается в утверждении, что общая тенденция театрализации с конца 80-х годов прошлого века дала основания для роста роли театральности в социокультурной реальности. Выводы. Во-первых, бродвейский мюзикл, с его блеском, фантазией, ритмическим тактом, стал особым товаром, который признали и которым восхищались во всем мире, хотя форма его заимствована из многих источников; во-вторых, с конца 80-х годов прошлого века среди западных теоретиков приобрела популярность идея о маскарадном, карнавальном характере общественной жизни и средств его воспроизве- дения; в-третьих, "Черный плут" проложил путь мюзиклу на американской сцене, положив начало традиции роскошных развлекательных зрелищ с применением различных сценических эффектов и использованием танцевальных номеров; четвертый, именно созданию ярких номеров уделяли главное внимание в структуре партитуры музыкальной комедии, вставляли их по совету исполнителей, поскольку они производили впечатление на зрителей. Соответственно, возраста- ла роль композитора-песенника; в-пятых, в начале XIX века центром создания музыкальных комедий вместо Старого Света становится Америка. Бродвей превращается в столицу мирового шоу-бизнеса, а мюзикл – на ведущий жанр; и последнее, вопрос о современном состоянии классического американского жанра мюзикла периодически возникает перед театральными продюсерами и критиками. Он вызывает дискуссии, порождает различные прогнозы относительно дальнейшего существования традиционного бродвейского шоу, в том числе пессимистичные.Метою роботи є обґрунтування процесу становлення американського мюзиклу як особливого різновиду видовищних форм, історичного аспекту даної форми, визначення особливостей жанрових ознак мюзиклу. Методологія полягає у застосуванні аналітичного, функціонального, порівняльного, мистецтвознавчого, системного методів дослідження ролі американського мюзиклу, витоків видовищно-розважальних форм та їх значення у сучасному театральному мистецтві. Наукова новизна дослідження полягає у ствердженні, що загальна тенденція театралізації з кінця 80-х років минулого століття дала підстави для зростання ролі театральності у соціокультурній реальності. Висновки: По-перше, бродвейський мюзикл, з його блиском, фантазією, ритмічним тактом, став особливим товаром, який визнали і яким захоплювалися у всьому світі, хоча його форма запозичена з багатьох джерел; по-друге, з кінця 80-х років минулого століття серед західних теоретиків набули популярності ідея про маскарадний, карнавальний характер суспільного життя і засоби його відтворення; по-третє, "Чорний шахрай" проклав шлях мюзиклу на американській сцені, започаткувавши традицію розкішних розважальних видовищ із за- стосуванням різних сценічних ефектів та використанням танцювальних номерів; вчетверте, саме створенню яскравих номе- рів приділяли головну увагу в структурі партитури музичної комедії, вставляли їх за порадою виконавців, оскільки вони спра- вляли найбільше враження на глядачів. Відповідно, зростала роль композитора-пісняра; по-п`яте, на початку XIX ст. центром створення музичних комедій замість Старого Світу стає Америка. Бродвей перетворюються на столицю світового шоу- бизнесу, а мюзикл – на провідний жанр; і останнє, питання про сучасний стан класичного американського жанру мюзиклу періодично постає перед театральними продюсерами і критиками. Воно викликає дискусії, породжує різні прогнози щодо подальшого існування традиційного бродвейського шоу, зокрема песимістичні

ТЕХНІКА АКТОРА ЯК ФУНДАМЕНТАЛЬНИЙ ОРІЄНТИР ПІЗНАННЯ ТА УДОСКОНАЛЕННЯ ПРИРОДИ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Purpose of Article. Identify the main components of the actor’s technique, its role in the process of improving the professional activity of the performer, create a classification benchmark for professional competencies masters of stage art, and to characterize the features of acting equipment in work on multi-genre stage works. Methodology. The research methodology consists in the usage of art a method for the general simplification of an artist as a cultural phenomenon; a systemic method for interpreting acting techniques as the holistic design of the functioning of the acting craft; the analytical method for explaining the role and importance of acting technique as the fundamental landmark of cognition and improvement of the nature of acting professionalism; the axiomatic method for constructing logical provisions on the application of acting training as a postulate of mastery performance, as a basic professional method for, an appropriate understanding of the meaning and pragmatic characteristics, the usage of training exercises and tasks in stage technique of an actor. Scientific novelty. The scientific novelty of the study is to analyze the main components of the actor’s technique through the prism of sequential classification of professional competencies and differentiation actor’s internal and external technology in working on multi-genre dramatic creations. Conclusions. As a result of the study, we can conclude that the improvement of the acting professionalism and successful mastery is possible only with the dialectical interaction and interpenetration of three main factors: constant appeal to creative achievements and acquisitions of outstanding scenes of the past; practical knowledge of the latest acting techniques; effective and productive implementation of the performance of the role that foresees the creation of an appropriate image, its character, and nature of scenic existence.Мета роботи. Визначити основні складові техніки актора, її ролі у процесі удосконалення професійної діяльності виконавця, здійснити класифікаційний орієнтир професійних компетенцій майстра сценічного мистецтва та охарактеризувати особливості акторської техніки у роботі над різножанровими сценічними творами. Методологія дослідження полягає у застосуванні мистецтвознавчого методу для загальної симпліфікації артиста як феномена культури; системного методу для інтерпретації акторської техніки як цілісної конструкції функціонування акторського ремесла; аналітичного методу для пояснення ролі і значення акторської техніки як фундаментального орієнтиру пізнання та удосконалення природи акторського професіоналізму; аксіоматичного методу для побудови логічного положення про застосування акторської техніки як постулату з майстерності виконавства, як базового професійного методу для відповідного розуміння смислу і прагматичних характеристик використання тренінгових вправ і завдань у сценічній техніці актора. Новизна дослідження. Наукова новизна полягає у аналізі основних складових техніки актора крізь призму послідовної класифікації професійних компетенцій та диференціації внутрішньої і зовнішньої техніки актора у роботі над різножанровими драматичними творами. Висновки. В результаті здійсненого аналізу дослідження можна дійти висновку, що вдосконалення акторського професіоналізму та влучного майстерного виконавства можливо лише за діалектичної взаємодії і взаємопроникнення трьох основних факторів: постійного звернення до творчих досягнень та надбань видатних майстрів сцени минулого; практичного пізнання новітніх методів акторського ремесла; ефективної та продуктивної реалізації результативної дієвості ролі, що передбачає створення відповідного образу, його характеру та природи сценічного існування

Cyber-Theater as Another Dimension of Communication in Contemporary Performing Arts

The relevance of this study is due to the expansion of various concepts of cyber-theater in the contemporary performing arts. The examples of the stage embodiment of cyber-drama and digital-performances prove that each stage work raises extraordinary artistic issues, and each technological innovation is accompanied by the emergence of the new audience opportunities and competencies. However, due to the fact that communication between the creators of the super-modern stage content and the ordinary viewers currently isn’t sufficiently arranged, there are gaps in the perception of the artistic messages, difficulties with the audience’s empathy for the events and actors of cyber-drama and digital-performance. The authors aimed to explore the communication barriers associated with cyber-theater performances and to present ways to solve problems in this context. The following methods were used: complex analysis and synthesis, comparative and descriptive methods, technique of communicative approach. Peculiarities of creating cyber-drama and organization of digital-performance are revealed, similarity, difference and interdependence of their means of expression are characterized. The tendencies of further development of cyber-theater and cooperation between its creators and the audience are determined. Various studies in the field of creative industry on the impact of the effectiveness of the audience’s perception of cyber-theater performance are analyzed. As the results of the research, the emblematic digital-performances of the 2010s are described, the effectiveness of various artistic proposals at this stage and possible directions for further development of the industry are determined

Speech Techniques as an Important Tool of Verbal Action in the Art of the Actor

The relevance of the study is conditioned upon the fact that contemporary art undergoes various transformations. Notably, modern theater is aimed at creating a variety of entertainment forms. It depends on the bright scenery, outrageous acting and the availability of experimental performances. Speech techniques as an important tool of verbal action in the art of the actor also acquired a specific, even paradoxical character. The theatrical work becomes quite subjective and individualised, embodies the inner well-being of the artist in the depiction of his emotions, worldview and more. In this regard, the article aims to determine the nature and features of speech techniques in the practice of performing arts. The leading methods of research on this problem are methods of analysis, synthesis, deduction, generalisation and comparison of approaches, which will help determine the main essence of the problem of speech and speech techniques as an important tool of verbal action in the art of the actor. The article presents various approaches to the study and interpretation of the stage word as a socio-cultural phenomenon; the analysis of works of artists, researchers who are engaged in research of this process is carried out; emphasis is placed on psychological difficulties and peculiarities of the organisation of verbal action on the stage; the definition of the essence of the subtext as a category of stage speech is offered; the methods of its embodiment in theatrical practice are substantiated; the specific features of the functioning of intonation in stage works are traced; diagnosed promising methods of developing the technique of stage speech in theatrical activities; the requirements of acting in the context of the development of theater of the 21st century are determined; the process of creating exemplary stage speech is demonstrated; recommendations and main tasks for improving speech techniques as an important tool of verbal action in the art of the actor and component of theatrical art are revealed. The materials of the article are of practical and theoretical value for art critics, actors, directors, culturologists and theater figures, who will be able to improve the forms of work on the word, to develop skills of language and speech culture. In addition, the information may be relevant for students of stage and art, scientists, teachers who will be able to implement certain principles in future theater activities

"СТО ТИСЯЧ" МИКОЛИ МЕРЗЛІКІНА 1968 р.: РЕЖИСЕРСЬКИЙ МЕТОД

The purpose of the article is to study separate aspects of Mykola Merzlikin director’s method. The method-ology of the research is based on historical, systematic and informational approaches, analyses and syntheses methods. Scientific Novelty. There are materials in the article that have been collected for the first time and give a general under-standing of creative director’s approach of Mykola Merzlikin, famous Ukrainian stage director and teacher. The article is based on one of his earliest and most essential performances "One hundred thousand" written by Ivan Karpenko-Kary and staged in 1968. There is also analysis of Theatre for Young Audiences of that time. Due to the situation in the theatre and the country in general an information about bright creative experiments of Merzlikin and other stage directors wasn’t fully disclosed. Conclusions. There is a research of Mykola Merzlikin director’s method in the article. It is based on "One hundred thousand" play staged in 1968. The play was one of Merzlikin’s earliest performances and one of the most important events in Ukrainian theatre life in the late 1960s, according to those times and contemporary critics. "One hundred thousand" is a classical play. However, it became an experimental field in plastic and scenography, acting and character interpretation for the yang stage director. Although Merzlikin director’s method was an innovative working approach ahead of its time, the director performed the play again in 1990 opening a new exciting meaning and relevant point of view.Целью данного исследования является изучение отдельных аспектов режиссерского метода Николая Мерзликина. Метод исследования базируется на историческом, системном и информационном подходах, методах анализа и синтеза. Научная новизна. В статье впервые собраны материалы, которые дают общее представление про творческий режиссерский метод выдающегося украинского театрального режиссера и педагога Николая Мерзликина на примере одной из ранних и наиважнейших его постановок – "Ста тысяч" по И. Карпенко-Карому 1968 года. В статье также проанализирована ситуация в ТЮЗе, по причине которой яркие творческие эксперименты Н. Мерзликина и других режиссеров театра не имели надлежащего им распространения и огласки для своего времени. Выводы. В статье произведен анализ творческого метода Николая Мерзликина на примере спектакля "Сто тысяч", поставленного в 1968 году. Спектакль "Сто тысяч" является одним из ранних знаковых спектаклей режиссера и одним из наиважнейших событий украинской театральной сцены конца 1960-х годов по определению тогдашних и современных искусствоведов. Поставленный по известному произведению классической украинской драматургии, спектакль, тем не менее, стал широким экспериментальным полем для молодого режиссера в пластическом и изобразительно-сценическом решении, в актерской игре, в своеобразной трактовке образов пьесы, в общем инновационном методе работы над спектаклем, который значительно опередил свое время. Тем не менее, постановка "Ста тысяч" На сцене ТЮЗа не исчерпала до конца всего творческого потенциала ее автора, и режиссер в 1990-х гг. снова обратился к пьесе с новым ее прочтением и видением, снова интересным и снова актуальным.Метою дослідження є вивчення окремих аспектів режисерського методу Миколи Мерзлікіна. Метод дослідження базований на історичному, системному та інформаційному підходах, методах аналізу і синтезу. Наукова новизна. У статті вперше зібрані матеріали, які дають загальне уявлення про творчий режисерський метод видатного українського театрального режисера і педагога Миколи Мерзлікіна на прикладі однієї з ранніх і найважливіших його постановок – "Ста тисяч" за І. Карпенко-Карим 1968 року. В статті також проаналізовано ситуацію у тодішньому ТЮГу, через яку яскраві творчі експерименти М. Мерзлікіна та інших режисерів театру не мали належного їм поширення і розголосу у свій час. Висновки. У статті здійснено аналіз творчого метода Миколи Мерзлікіна на прикладі вистави "Сто тисяч", поставленої в 1968 році. Вистава "Сто тисяч" представляє собою одну з ранніх знакових вистав режисера і одну з найважливіших подій української театральної сцени кінця 1960-х років за визнанням тодішніх і сучасних мистецтвознавців. Поставлена за відомим твором класичної української драматургії вистава стала широким експериментальним полем для молодого режисера у пластичному та зображально-сценічному рішенні, в акторській грі, у своєрідному трактуванні образів п’єси, у загалом новаційному методі роботи над постановкою, який значно випередив свій час. Постановка "Ста тисяч" на сцені ТЮГу не вичерпала до кінця усього творчого потенціалу її автора, режисер в 1990-х р. знову звертається до п’єси з новим її прочитанням і баченням, знову цікавим і знову актуальним

Роль імпровізації в театральній творчості

The purpose of the article is to reveal the methodological potential of the improvisation art in theatrical creativity, as well as to identify its varieties at the present stage of the art development. The methodology of the research is to apply analytical-conceptual, comparative (relative) and art-study approaches to the analysis of improvisational methods of theatrical creativity in modern theater, their forms and varieties. Scientific novelty of the research consists in generalization of improvisational methods of work both in modern professional theatrical art and in theater education. Conclusions. The research allows us to conclude that the indispensable feature of the "live" theater is improvisation as the most effective method of achieving stage reality. If improvisation is the basis of the etude method of the actor brining up in theatrical education, then in a professional theater, it allows not only to achieve the highest level of stage truth, but also to create new types of theater.Цель исследования заключается в раскрытии методологического потенциала искусства импровизации в театральном творчестве, в выявлении его разновидностей на современном этапе развития искусства. Методология исследования заключается в применении аналитико-концептуального, компаративного (сравнительного) и искусствоведческого подхода к анализу импровизационных методов театрального творчества в современном театре, их форм и разновидностей. Научная новизна исследования – обобщение импровизационных методов работы как в современном профессиональном театральном искусстве, так и в театральном образовании. Выводы. Осуществленное исследование позволяет сделать вывод о том, что непременным признаком «живого» театра является импровизация как эффективный метод достижения сценической правды. Если в театральном образовании импровизация является основой этюдного метода воспитания актера, то в профессиональном театре она позволяет не только достигать высокого уровня сценической правды, но и творить новые разновидности театра.Мета дослідження полягає в розкритті методологічного потенціалу мистецтва імпровізації в театральній творчості, у виявленні його різновидів на сучасному етапі розвитку мистецтва. Методологія дослідження полягає в застосуванні аналітико-концептуального, компаративного (порівняльного) та мистецтвознавчого підходу до аналізу імпровізаційних методів театральної творчості в сучасному театрі, їх форм та різновидів. Науковою новизною дослідження є узагальнення імпровізаційних методів роботи як у сучасному професійному театральному мистецтві, так і в театральній освіті. Висновки. Здійснене дослідження дозволяє зробити висновок про те, що неодмінною ознакою «живого» театру є імпровізація як найефективніший метод досягнення сценічної правди. Якщо в театральній освіті імпровізація є основою етюдного методу виховання актора, то в професійному театрі вона дозволяє не лише досягати найвищого рівня сценічної правди, але й творити нові різновиди театру

Integral indices for quality assessment of pulp and paper mill effluents

The first part of this investigation studied complex nature of chemical oxygen demand (COD ) parameter on local and overall effluents, which were obtained from two pulp and paper mills, located in the Northwest region of Russia. Contribution of individual compounds and fractions of matters having different chemical nature to COD for these effluents was established. The second part of this study shows that, qualitative and quantitative characteristics of priority pollutants and their contribution to COD for different pulp and paper mills are not the same, though these mills use similar technologies and produce similar products