Аналіз періопераційного стресу в пацієнтів після симультанних лапароскопічних операцій

The aim of the work: based on the variability of the heart rhythm to assess the degree of perioperative stress in patients with laparoscopic treatment of hiatal hernia and simultaneous operations. Material and Methods. A survey of 332 patients with hiatal hernia from 2015 to 2019. All of them underwent laparoscopic crurography with fundoplication according to Tupe. Two groups were formed. Group 1 – the main group included patients who underwent simultaneous laparoscopic surgical treatment of hiatal hernia and gallstone disease –126 people. Group 2 – control group, patients underwent only laparoscopic crurography and fundoplication – 206 patients. To assess the operative stress the day before the surgery and 1, 2, 3, 6, 12 hours and 1, 2 and 3 days of the postoperative period, a variation pulsegram was registered using the cardiocomplex “CardioLab +” with subsequent determination of the main statistical characteristics according to the method of R. M. Baevsky. Estimation of the probability of differences between the control and main groups was performed using the nonparametric Mann-Whitney test. Results and Discussion. Mono-interventions for hiatal hernia and simultaneous protrusion under the conditions of our developed technique of laparoscopic operations in the postoperative period in all periods of observation are accompanied by almost identical deviations of statistical indicators of variability of cardiac rhythm. The absence of statistically significant differences in the dynamics of the postoperative period between the groups of patients with mono- and simultaneous interventions on the level of sympathicotonia and the degree of centralization of heart rate regulation indicates the same level of postoperative stress and indicates the safety and viability of simultaneous operations.Цель работы: на основе вариативности сецевого ритма оценить степень периоперационного стресса у пациентов с лапароскопическим лечением грыжи пищеводного отверстия диафрагмы и симультаннымы операциями. Материалы и методы. Проведено обследование 332 пациентов, лечившихся по поводу грыж пищеводного отверстия диафрагмы (ГПОД) с 2015 по 2019 г. Всем была выполнена лапароскопическая крурорафия с фундопликацией по Тупэ. Сформировано две группы: в первую – основную группу – включили пациентов, которые проходили симультанное лапароскопическое операционное лечение ГПОД и желчнокаменной болезни (ЖКБ) – 126 человек. Во второй – контрольной группе – пациентам выполняли только лапароскопическую крурорафию и фундопликацию – 206 человек. Для оценки операционного стресса за день до операции и через 1, 2, 3, 6, 12 ч и 1, 2 и 3 суток послеоперационного периода осуществляли регистрацию вариационной пульсограммы с использованием кардиокомплекса “CardioLab +” с последующим определением основных статистических характеристик по методике Р. М. Баевского. Оценку достоверности различий между контрольной и основной группами проводили с использованием непараметрического критерия Манна–Уитни. Результаты исследований и их обсуждение. Моноинткервенция по поводу грыжи пищеводного отверстия диафрагмы и симультанных операций в условиях разработанной нами техники лапароскопических операций в послеоперационном периоде во все сроки наблюдения сопровождаются практически одинаковыми отклонениями статистических показателей вариабельности сердечного ритма. Отсутствие в динамике послеоперационного периода статистически значимых различий исследуемых показателей между группами больных с моно- и симультанными вмешательствами по уровню симпатикотонии и степенью централизации регуляции сердечного ритма свидетельствует об одинаковом уровне послеоперационного стресса и указывает на безопасность и перспективность симультанных операций.Мета роботи: на основі варіативності сецевого ритму оцінити ступінь періопераційного стресу в пацієнтів з лапароскопічним лікуванням грижі стравохідного отвору діафрагми та симультанними операціями. Матеріали і методи. Проведено обстеження 332 пацієнтів, які лікувалися з приводу грижі стравохідного отвору діафрагми (ГСОД) із 2015 до 2019 р. Усім хворим виконано лапароскопічну крурорафію з фундоплікацією за Тупе. Сформовано дві групи: першу групу – основну – склали пацієнти, які проходили симультанне лапароскопічне операційне лікування ГСОД і жовчнокам’яної хвороби (ЖКХ) – 126 осіб. Другу – контрольну групу – пацієнти, яким виконували тільки лапароскопічну крурорафію і фундоплікацію – 206 осіб. Для оцінки операційного стресу за день до операції та через 1, 2, 3, 6, 12 год та 1, 2 і 3 доби післяопераційного періоду здійснювали реєстрацію варіаційної пульсограми з використанням кардіокомплексу “CardioLab+” з подальшим визначенням основних статистичних характеристик за методикою Р. М. Баєвського. Оцінку вірогідності відмінностей між контрольною та основною групами проводили з використанням непараметричного критерію Манна–Уїтні. Результати досліджень та їх обговорення. Моновтручання з приводу грижі стравохідного отвору діафрагми та симультанні втручання за умов розробленої техніки лапароскопічних операцій у післяопераційному періоді у всі терміни спостереження супроводжуються практично однаковими відхиленнями статистичних показників варіабельності сецевого ритму. Відсутність у динаміці післяопераційноого періоду статистично значущих відмінностей досліджуваних показників між групами хворих із моно- і симультанними втручаннями за рівнем симпатикотонії та ступенем централізації регуляції серцевого ритму свідчить про однаковий рівень післяопераційного стресу і вказує на безпечність і перспективність одномоментних симультанних операцій

Симультанні лапароскопічні операції у хворих на жовчнокам’яну хворобу та супутню хірургічну абдомінальну патологію

The analysis of minimally invasive surgical treatment of cholelithiasis and concomitant surgical diseases during the years 2009-2015 at the Department of Invasive Methods of Diagnosis and Treatment of Volyn Regional Hospital was conducted. The next, comfortable, sequence of simultaneous surgical laparoscopic procedures in patients with cholelithiasis was found. Optimal stereometric ratio of working tools when performing simultaneous laparoscopic surgery was found.Проведен анализ малоинвазивного хирургического лечения больных с желчнокаменной болезнью и сопутствующими хирургическими заболеваниями больницы в период 2009-2015 гг. В отделении инвазивных методов диагностики и лечения Волынской областной клинической больницы. Установлено удобную очередность симультанных операционных лапароскопических вмешательств у больных с ЖКХ. Нашли оптимальное стереометрическое соотношение рабочих инструментов при выполнении симультанных лапароскопических оперативных вмешательств.Проведено аналіз малоінвазивного хірургічного лікування хворих із жовчнокам’яною хворобою і супутніми хірургічними захворюваннями лікарні  в період 2009–2015 рр. у відділенні інвазивних методів діагностики та лікування Волинської обласної клінічної лікарні. Встановлено зручну черговість симультанних операційних лапароскопічних втручань у хворих із ЖКХ. Віднайшли оптимальне стереометричне співвідношення робочих інструментів при виконанні симультанних лапароскопічних операційних втручань

Клінічний моніторинг перебігу і запобігання ускладненням гострого панкреатиту

The aim of the work: to monitor the course of acute pancreatitis in order to prevent complications Materials and Methods The study was based on a comprehensive clinical and laboratory examination of 226 patients with acute pancreatitis (AP) who were treated at the surgical divisions of Ternopil University Hospital and Ternopil Municipal Hospital No. 2 from 2014 to 2019. Both general laboratory and special laboratory examinations were performed, including the determination of procalcitonin (PCT) by immunochromatographic method. Computed tomography (CT), ultrasound, and magnetic resonance pancreatocholangiography were the main instrumental methods of examination. Software analysis of the obtained data was carried out in the program Statistica Soft 13.0. Results and Discussion. Early detection of PCT for the verification of infected acute necrotic pancreatitis enabled patients in group II to prevent complications of AP by choosing active surgical treatment. In 86.7 % of patients not operated at the early stages who had high levels of PCT had complications. Increased levels of PCT in patients with severe or critical AP are likely to be indicative of inflammatory infection, so early surgery should be done to prevent complications.Цель работы: осуществить мониторинг течения острого панкреатита с целью предупреждения осложнений. Материалы и методы. Основой исследования было комплексное клинико-лабораторное обследование 226 больных острым панкреатитом (ОП), находившихся на лечении в хирургических отделениях Тернопольской университетской больницы и Тернопольской коммунальной больницы № 2 в период с 2014 по 2019 год. Были осуществлены как общие лабораторные исследования, так и специальные, в том числе определение уровня прокальцитонина (ПКТ) иммунохроматографическим методом. Компьютерная томография (КТ), ультразвуковая диагностика (УЗИ), магнитнорезонансная панкреатохолангиография стали основными инструментальными методами обследования. Программный анализ полученных данных осуществлялся в программе Statistica Soft 13.0. Результаты исследований и их обсуждение. Раннее определение ПКТ для верификации инфицированного острого некротического панкреатита позволило у пациентов II группы исследования предупредить осложнения ОП, выбрав активную хирургическую тактику лечения. У 86,7 % не оперированных в ранние сроки больных с высоким уровнем ПКТ возникали осложнения. Повышенный уровень ПКТ у больных тяжелым или критическим ОП весьма вероятно свидетельствует об инфицированности воспаления, потому вопрос о раннем хирургическом вмешательстве с целью предупреждения осложнений является актуальным.Мета роботи: здійснити моніторинг перебігу гострого панкреатиту з метою запобігання виникненню ускладнень. Матеріали і методи. Основою дослідження було комплексне клініко-лабораторне обстеження 226 хворих на гострий панкреатит (ГП), що перебували на лікуванні у хірургічних відділеннях Тернопільської університетської лікарні та Тернопільської комунальної лікарні № 2 у період з 2014 по 2019 рік. Було здійснено як загальні лабораторні обстеження, так і спеціальні, зокрема, визначення рівня прокальцитоніну (ПКТ) імунохроматографічним методом. Комп’ютерна томографія (КТ), ультразвукова діагностика (УЗД), магнітнорезонансна панкреатохолангіографія стали основними інструментальними методами обстеження. Програмний аналіз отриманих даних здійснено в програмі Statistica Soft 13.0. Результати досліджень та їх обговорення. Раннє визначення ПКТ для верифікації інфікованого гострого некротичного панкреатиту дало змогу в пацієнтів ІІ групи дослідження запобігти ускладненням ГП, обравши активну хірургічну тактику лікування. У 86,7 % хворих з високим рівнем ПКТ, що не були оперовані в ранні терміни, виникали ускладнення. Підвищений рівень ПКТ у хворих на тяжкий чи критичний ГП досить ймовірно говорить про інфікованість запалення, тому має поставати питання про раннє хірургічне втручання з метою запобігання ускладненням

Оптимізація діагностичної програми у хворих на гостру непрохідність тонкої кишки

The aim of the work: developing an effective and accessible diagnostic program for patients with acute small intestinal obstruction to improve the results of their surgical treatment.Materials and Methods. In 221 patients, a comprehensive survey was conducted with the definition of the comorbidity index, the functional status of patients and the degree of surgical-anesthetic risk. Retrospective analysis was performed in 30 patients with adverse effects.Results and Discussion. X-ray examination was performed in 96.67 % of dead patients and in all patients with a favorable course of the disease. Ultrasonography of the abdominal cavity was performed in 33.33 % and 49.77 % of cases, respectively. Attention is drawn to the significance of each of these methods during the examination of patients. In the exploration of the motor-evacuation function of the digestive tract, it was found that satisfactory peristalsis of the small intestine was only in 8 (3.62 %) cases, its amplification was observed in 78 (35.29 %) patients, oppression – in 103 (46.61 %) of patients and its absence – in 32 (14.48 %) of the hospitalized patients. In patients with an unfavorable course of the disease in one case, the nature of peristaltic sounds was rhythmic, not reinforced, in 36.67% – there was an increasing of them, oppression and its absence – in 60 % of patients. In the study of leukocyte index of intoxication and rod nuclear lymphocytic index, it was found that in the unfavorable course of acute small intestinal obstruction, leukocyte index of intoxication was (3.99 ± 0.84) units, rod nuclear lymphocytic index – (1.21 ± 0.33) units, in patients with favorable course of the disease – (4.06 ± 0.24) units and (0.82 ± 0.07) units respectively. In 146 (66.06 %) cases, the functional condition of the patients was compensated and in 75 (33.94 %) cases – decompensated. The comorbidity index in these patients was as follows: to 59 years – 1.03, at the age of 60–74 years – 4.82 and in the age group 75–89 years – 6.0. In patients with unfavorable course of disease, the comorbidity index was significantly higher, indicating the importance of concomitant diseases in the course of acute small intestinal obstruction. A diagnostic algorithm is proposed for patients with acute small intestinal obstruction, which allows to monitor the course of the disease and provides optimization of surgical care to such patients.Цель работы: разработка эффективной и доступной диагностической программы у больных с ОНТК для улучшения результатов их хирургического лечения.Материалы и методы. В 221 пациента проведено комплексное обследование с определением индекса коморбидности, функционального состояния больных и степени операционно-анестезиологического риска. Ретроспективный анализ проведен у 30 больных с неблагоприятными результатами.Результаты исследований и их обсуждение. Рентгенологическое исследование выполнено в 96,67 % умерших больных и во всех пациентов с благоприятным течением заболевания. УЗИ органов брюшной полости выполнено в 33,33 % и 49,77 % случаев, соответственно. Обращается внимание на значение каждого из этих методов при обследовании больных. При исследовании моторной функции пищеварительного тракта было обнаружено, что удовлетворительная перистальтика ТК была только в 8 (3,62 %) случаях, ее усиления наблюдалось в 78 (35,29 %) больных, угнетение – в 103 (46,61 %) пациентов и ее отсутствие – в 32 (14,48 %) госпитализированных. У больных с неблагоприятным течением заболевания в одном случае характер перистальтических звуков был ритмичный, неусиленный, в 36,67 % – наблюдалось их усиление и угнетение ее или отсутствие – у 60 % больных. При исследовании ЛИИ и ПЛИ было обнаружено, что при неблагоприятном течении ГНТК ЛИИ составил (3,99 ± 0,84) ед., ПЛИ – (1,21 ± 0,33) ед. У больных при благоприятном течении болезни – (4,06± 0,24) ед. и (0,82 ± 0,07) ед., соответствено. У 146 (66,06 %) случаях функциональное состояние больных было компенсированным и в 75 (33,94 %) случаях – декомпенсированным. Индекс коморбидности у этих больных был следующим: до 59 лет – 1,03, в возрасте 60–74 года – 4,82 и в возрастной группе 75–89 года – 6,0. У больных с неблагоприятным течением заболевания индекс коморбидности был значительно выше, что указывало на важное значение сопутствующих заболеваний в течении ОНТК. Предложен диагностический алгоритм, который позволяет проводить мониторинг заболевания и обеспечивает оптимизацию хирургической помощи таким пациентам.Метою роботи: розробка ефективної і доступної діагностичної програми у хворих на ГНТК для покращення результатів їх хірургічного лікування.Матеріали і методи. У 221 пацієнта проведено комплексне обстеження з визначенням індексу коморбідності, функціонального стану хворих і ступеня операційно-анестезіологічного ризику. Ретроспективний аналіз проведено у 30 хворих із несприятливими наслідками.Результати досліджень та їх обговорення. Рентгенологічне дослідження виконано в 96,67 % померлих хворих і у всіх пацієнтів зі сприятливим перебігом захворювання. УЗД органів черевної порожнини  виконано в 33,33 % і 49,77 %  випадків, відповідно. Звернено увагу на значення кожного з цих методів під час обстеження хворих. При досліджені моторно-евакуаторної функції травного каналу було виявлено, що задовільна перистальтика ТК була тільки в 8 (3,62 %) випадках, її підсилення спостерігалося у 78 (35,29 %) хворих, пригнічення – у 103 (46,61 %) пацієнтів та її відсутність – у 32 (14,48 %) госпіталізованих. У хворих із несприятливим перебігом захворювання в одному випадку характер перистальтичних звуків був ритмічний, непідсилений, в 36,67 % – спостерігалося їх підсилення, пригнічення та її відсутність – в 60 % хворих. При дослідження ЛІІ та ПЛІ виявлено, що при несприятливому перебізі ГНТК ЛІІ склав (3,99 ± 0,84) од., ПЛІ – (1,21±0,33) од., у хворих при сприятливому перебізі хвороби – (4,06± 0,24)  од. і (0,82 ± 0,07) од., відповідно. У 146 (66,06 %) випадках  функціональний стан хворих був компенсованим і в 75 (33,94 %) випадках – декомпенсованим. Індекс коморбідності в цих хворих був наступним: до 59 роки – 1,03, у віці 60–74 роки – 4,82 і  у віковій групі 75–89 роки – 6,0. У хворих з несприятливим перебігом захворювання індекс коморбідності був значно вищим, що вказувало на важливе значення супутніх захворювань у перебігу ГНТК. Запропоновано діагностичний алгоритм у хворих на ГНТК, який дозволяє проводити моніторинг перебігу захворювання і забезпечує оптимізацію хірургічної допомоги таким пацієнтам

АНГІОСОНОГРАФІЧНІ ПАРАЛЕЛІ ДІАГНОСТИКИ УРАЖЕННЯ АРТЕРІАЛЬНОЇ СИСТЕМИ У ПАЦІЄНТІВ ІЗ ГНІЙНО-НЕКРОТИЧНИМИ УСКЛАДНЕННЯМИ СИНДРОМУ ДІАБЕТИЧНОЇ СТОПИ

Summary. Ultrasound Doppler and angiography remain the most effective methods for diagnosing multilevel disease of the arterial system of the lower extremity. The aim of the study – to compare the effectiveness of methods for diagnosing arterial insufficiency in patients with ischemic form of diabetic foot syndrome. Materials and Methods. An analysis of the use of ultrasound Doppler and subtraction digital angiography in 51 patients who were hospitalized in the surgical in-patient unit of the Volyn Regional Hospital for War Veterans in the period from 2015 to 2019 was performed, with purulent-necrotic complications of diabetic foot syndrome and signs of arterial insufficiency. The Cohen’s kappa coefficient was used to compare the effectiveness of each method. Results. According to the results of comparative analysis of the use of Doppler and angiography according to the Cohen’s kappa coefficient, the greatest coincidence was observed in the aorto-iliac and iliac-femoral segments, while the discrepancy was found in the diagnosis of distal segments, especially in obese patients and severe inflammatory changes. Conclusions. Both methods of visualization of lesions of the arterial system are effective with a slight advantage of angiography in the diagnosis of lesions of the distal parts of the arterial system by the Cohen’s kappa coefficient.Резюме. УЗ-доплерографія та ангіографія залишаються найефективними методами діагностики багаторівневого захворювання артеріальної системи нижньої кінцівки. Мета дослідження – порівняти ефективність методів діагностики артеріальної недостатності у пацієнтів з ішемічною формою синдрому діабетичної стопи. Матеріали і методи. Проведений аналіз використання УЗ-доплерографії та субтракційної цифрової ангіографії у 51 пацієнта, якого госпіталізували у хірургічний стаціонар Волинського обласного госпіталю ветеранів війни в період із 2015 до 2019 р. з гнійно-некротичними ускладненнями синдрому діабетичної стопи та з ознаками артеріальної недостатності. Для порівняльної оцінки ефективності кожного методу використано коефіцієнт Каппа – Коена. Результати. За результатами порівняльного аналізу використання доплерометрії та ангіографії згідно з показниками коефіцієнта Каппа – Коена найбільше співпадання відмічено в аорто-клубовому та клубово-стегновому сегментах, в той час як розбіжність результатів встановлена в діагностиці дистальних сегментів, особливо пацієнтів з ожирінням та вираженими запальними змінами нижньої кінцівки. Висновки. Обидва методи візуалізації ураження артеріальної системи є ефективними з незначною перевагою ангіографії у діагностиці ураження дистальних відділів артеріального русла за результатами коефіцієнта Каппа – Коена

АНАЛІЗ МІСЦЕВИХ ТА ЗАГАЛЬНИХ УСКЛАДНЕНЬ ПРИ ЛІКУВАННІ ПЕРВИННИХ ТА ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНИХ ВЕНТРАЛЬНИХ ГРИЖ ЗА ПЕРІОД 2001–2017 РР.

Упровадження в хірургічну практику сучасних методів та алопластичних матеріалів значно покращило результати хірургічного лікування хворих на вентральну та післяопераційну вентральну грижу. Проте імплантація синтетичного матеріалу в тканини передньої черевної стінки не позбавлена недоліків при їх застосуванні, так як супроводжується різною місцевою реакцією тканин, особливо при імплантації “важких” сіток, що призводить до розвитку ускладнень, частота яких становить від 7,9 до 49,2 %. Аналіз отриманих результатів зумовлює актуальність даного дослідження. Мета дослідження – проаналізувати та оцінити основні причини виникнення місцевих та загальних ускладнень при лікуванні хворих на первинні та післяопераційні вентральні грижі. Матеріали і методи. Сформовано два періоди дослідження із числа 1419 оперованих: з 2001 р. до 2009 р. 597 (42,07 %) пацієнтів – група порівняння та з 2010 р. до 2017 р. 822 (57,93 %) особи – основна група. У групі порівняння осіб із первинною вентральною грижею було 286 (47,91 %), а в основній групі з первинними грижами – 344 (41,85 %); з післяопераційними в групі порівняння – 311 (52,09 %) осіб, а в основній – 478 (58,15 %). Результати досліджень та їх обговорення. З усіх 1419 оперованих пацієнтів місцеві ранні післяопераційні ускладнення діагностовано у 522 (36,78 %) осіб. Загальні ранні ускладнення ми встановили у 76 (5,36 %) пацієнтів. У групі порівняння місцеві ускладнення мали місце у 311 (52,09 %) хворих, а в основній групі – у 211 (25,67 %) осіб. Така ж тенденція була при розподілі загальних ускладнень: 53 (8,88 %) та 23 (2,79 %) відповідно. Серому ми спостерігали у 124 (23,75 %), інфільтрати – у 156 (28,88 %), гематому – в 102 (19,54 %), нагноєння – у 34 (6,51 %), тривалу лімфорею – в 65 (12,45 %) пацієнтів. Загальні ускладнення серед 1419 хворих обох груп діагностовано у 76 (5,35 %) осіб. У групі порівняння їх було 53 (8,87 %) випадків, в основній групі – 23 (2,79 %). Серед пізніх місцевих ускладнень найчастіше спостерігали лігатурні нориці, особливо в період 2001–2009 рр. – 27 (4,52 %). В основній групі дане ускладнення виявлено лише у 3 (0,36 %) пацієнтів. Відторгнення поліпропіленової сітки (ППС) було у 15 (2,51 %) випадків. Під час клінічного дослідження мешома виникла в 10 (1,67 %) осіб групи порівняння та у 7 (0,85 %) – основної групи, міграцію сітки виявили у 9 (1,0 %) та 5 (0,61 %) осіб групи порівняння та основної групи. У 250 (17,62 %) пацієнтів після різних типів операційних втручань розвинувся рецидив грижі. Висновки. Впровадження сучасних та удосконалення існуючих способів хірургічного лікування хворих на первинні та післяопераційні вентральні грижі зменшило кількість ранніх місцевих та загальних, а також пізніх ускладнень майже в 2 рази

Дистанційне навчання у вищій медичній школі: за і проти

The aim of the work: to determine the priority directions for the development of distance learning, and its negative aspects in the system of higher medical education.Цель работы: определить приоритетные направления развития дистанционного обучения и его негативные моменты в системе высшего медицинского образования.Мета роботи: визначити пріоритетні напрямки розвитку дистанційного навчання та його негативні моменти в системі вищої медичної освіти

Вибір хірургічної тактики у постраждалих із скелетно-абдомінальною травмою з врахуванням імунологічного статусу

The aim of the work: reduction of lethality and surgical complications of patients with skeletal and abdominal trauma by optimization of medical diagnostic tactics taking into account immunological status. Materials and Methods. Concentration in blood serum of cytokines, interleukin 2 (IL-2), interleukin 10 (IL-10), tumor necrosis factor alpha (FNP-α) and interferon gamma (IFN-γ) was determined by immunoassay test systems. Investigation of the immunological status was carried out at the victims at admission to the hospital and on 7th and 14th days. Results and Discussion. At admission to the hospital of patients with skeletal-abdominal trauma, the concentration of proinflammatory cytokines, FNP-α and IFN-γ, increased respectively in 4.5 and 2.2 times. At the same time, we observe a drop in anti-inflammatory intracellular messengers IL-2 in 4.1, and IL-10 - in 9.5 times. At 7th day there is still an increasing of FNP-α by 16.7%. The content of anti-inflammatory protective cytokines IL-2 and IL-10 increased by 79.8% and 147.6% on 7th days. At day 14, the concentration of TNF-α remained at 96.3% higher compared to the onset day. The content of IFN-γ was 51.9 % different from the data on the day of admission. IL-2 concentration at day 14 was higher by 163.9 % compared with the primary data and by 46.8 % compared to the patients on 7th day. The content of IL-10 grew by 159.0% compared to the 7th day and then by 541.3 % (in 5.4 times) higher than the indicators at the time of admission. The analysis of immunological status shows that a patient with a skeletal and abdominal trauma has a greater chance to die as a result of intraoperative metabolic disorders during prolonged surgical interventions than as a result of a purposeful reduction of the operation time. Conclusion. The level of cytokines and the balance between humoral and cellular immune responses stabilize in 2 weeks after a skeletal-abdominal injury. Within one hour after the trauma, the victim should be restored to vital functions, the surgery should only control of the bleeding and contamination. After 2 weeks from admission according to the immunological status, radical and reconstructive operations can be performed.Цель работы: снижение летальности и хирургических осложнений пострадавших со скелетно-абдоминальной травмой путем оптимизации лечебно-диагностической тактики с учетом данных иммунологического статуса. Материалы и методы. Концентрацию цитокинов, а именно интерлейкина 2 (ИЛ-2), интерлейкина 10 (ИЛ-10), фактора некроза опухолей альфа (ФНО-α) и интерферона гамма (ИФН-γ) в сыворотке крови определяли с помощью иммуноферментных тест-систем. Исследование иммунологического статуса проводили в 90 пострадавших при поступлении в стационар и на 7 и 14 сутки. Результаты исследований и их обсуждение. При поступлении пострадавших со скелетно-абдоминальной травмой концентрация провоспалительных цитокинов ФНО-α и ИФН-γ росли соответственно в 4,5 и в 2,2 раза. Одновременно мы наблюдаем падение противовоспалительных внутриклеточных мессенджеров ИЛ-2 в 4,1, а ИЛ-десятых 9,5 раз. На 7 сутки все еще наблюдается рост содержания ФНО-α на 16,7%. Содержание противовоспалительных защитных цитокинов ИЛ-2 и ИЛ-10 на 7 сутки повышался на 79,8 % и 147,6 %. На 14 день концентрация ФНО-α оставалась на 96,3 % выше по сравнению с показателями в день поступления. Содержание ИФН-γ на 51,9% отличался от данных в день поступления. Концентрация ИЛ 2 на 14 сутки была выше на 163,9 % по сравнению с первичными данными и на 46,8 % по сравнению с показателями пациентов на 7 сутки. Содержание ИЛ-10 росло на 159,0 % по сравнению с 7-ю сутками и было на 541,3 % (в 5,4 раза) выше показателей на время поступления. При анализе иммунологического статуса видно, что пациент с опорно-абдоминальной травмой имеет больше шансов погибнуть в результате интраоперационных нарушений метаболизма при длительных оперативных вмешательствах, чем в результате целенаправленного сокращения операции.Мета роботи: зниження летальності та хірургічних ускладнень постраждалих зі скелетно-абдомінальною травмою шляхом оптимізації лікувально-діагностичної тактики з врахуванням даних імунологічного статусу. Матеріали і методи. Концентрацію цитокінів, а саме інтерлейкіну 2 (ІЛ-2), інтерлейкіну 10 (ІЛ-10), фактора некрозу пухлин альфа (ФНП-α) та інтерферону гама (ІФН-γ) у сироватці крові визначали за допомогою імуноферментних тест-систем. Дослідження імунологічного статусу проводили до постраждалих при госпіталізації в стаціонар та на 7 і 14 доби. Результати досліджень та їх обговорення. При госпіталізації постраждалих зі скелетно-абдомінальною травмою концентрація прозапальних цитокінів ФНП-α та ІФН-γ зростали, відповідно, у 4,5 та у 2,2 раза. Одночасно ми спостерігаємо падіння протизапальних внутрішньоклітинних месенджерів ІЛ-2 у 4,1, а ІЛ-10 – у 9,5 разів. На 7-му добу все ще спостерігається зростання вмісту ФНП-α на 16,7 %. Вміст протизапальних захисних цитокінів ІЛ-2 та ІЛ-10 на 7 добу підвищувався на 79,8 % та 147,6 %. На 14-ту добу концентрація ФНП-α залишалася на 96,3 % вище порівняно з показниками на день госпіталізації. Вміст ІФН-γ на 51,9 % відрізнявся від даних у день госпіталізації. Концентрація  ІЛ-2 на 14 добу була вище на 163,9 % порівняно з первинними даними та на 46,8 % порівняно з показниками пацієнтів на 7 добу. Вміст ІЛ-10 зростав на 159,0 % порівняно із 7-ю добою та був на 541,3 % (у 5,4 раза) вище від показників на час госпіталізації аналіз імунологічного статусу підтвердив високу ймовірність смерті хворого скелетно-абдомінальною травмою в результаті інтраопераційних порушень метаболізму при тривалих оперативних втручаннях, ніж в результаті цілеспрямованого скорочення операції

ІННОВАЦІЙНІ МЕТОДИ ТЕЛЕМЕДИЧНОГО МОНІТОРИНГУ БОЛЬОВОГО СИНДРОМУ ПІСЛЯ ГЕМОРОЇДЕКТОМІЇ

We aimed to compare long-term outcomes in patients undergoing circular stapled hemorrhoidectomy to those who had Milligan-Morgan hemorrhoidectomy. Material and Methods. 184 patients who underwent Milligan-Morgan hemorrhoidectomy and 312 patients who underwent circular stapled hemorrhoidectomy were reviewed. Long-term follow-up was assessed by using software and telemedicine pain monitoring. Results. The pain level on the first day in the control group was significantly higher – averaged 8 points compared to 5 points in the main group. On the 15th day, patients in the main group did not fill any pain in the postoperative area. Patients from the control group fill pain after two weeks. All patients in both groups noted that using the software at home gave them a sense of contact with the surgeon. Conclusions. Compared with Milligan-Morgan hemorrhoidectomy, stapled hemorrhoidectomy resulted in less postoperative pain, shorter operating time, and shorter hospital stay. Using a specialized software allows to eliminate the emotional component and to evaluate the pain level in the postoperative period more realistically.Проведено сравнение методик геморроидэктомии по Милигану–Моргану и степлерной геморроидэктомии при хирургическом лечении геморроя III–IV стадий. Материал и методы. 184 пациента, перенесших геморроидэктомию по Милигану–Моргану, и 312 пациентов после степлерной геморроидэктомии составили контрольную и основную группы. Был проведен анализ послеоперационного болевого синдрома с помощью специальной разработанной авторами программы. Результаты. Уровень боли по визуальной аналоговой шкале Вонга–Бейкера в послеоперационном периоде в первые сутки в контрольной группе был значительно выше и составил, в среднем, 8 баллов, по сравнению с 5 баллами в основной группе. На 15-е сутки пациенты основной группы не испытывали боли в послеоперационной области. У пациентов контрольной группы болевые ощущения сохранялись после двух недель. Все пациенты обеих групп отмечали, что использование программы в домашних условиях давало им ощущение контакта с хирургом и постоянного контроля боли со стороны лечащего врача. Выводы. Степлерная геморроидэктомия является надежной альтернативой геморроидэктомии по Милигану–Моргану и позволяет уменьшить уровень боли в послеоперационном периоде и сократить период нетрудоспособности пациентов. Использование специализированной компьютерной программы позволяет ликвидировать эмоциональную составляющую и реально оценить уровень боли в послеоперационном периоде.Проведено порівняння методик гемороїдектомії за Мілліганом–Морганом та степлерної гемороїдектомії при хірургічному лікуванні геморою III–IV стадій. Матеріал і методи. 184 пацієнти, що перенесли гемороїдектомію за Мілліганом–Морганом, та 312 пацієнтів після степлерної гемороїдектомії склали контрольну та основну групи. Було проведено аналіз післяопераційного больового синдрому за допомогою спеціалізованої програми “Ternotel-Vida”, розробленої авторами. Результати. Рівень болю за візуальною аналоговою шкалою Вонга–Бейкера в післяопераційному періоді на 1-у добу в контрольній групі був значно вищий і склав, у середньому, 8 балів, порівняно з 5 балами у основній групі. На 15-ту добу пацієнти основної групи не відчували болю в післяопераційній ділянці. У пацієнтів контрольної групи больові відчуття зберігалися після двох тижнів. Усі пацієнти з обох груп відмічали, що використання програми в домашніх умовах давало їм відчуття контакту з хірургом та постійного контролю болю зі сторони лікуючого лікаря. Висновки. Степлерна гемороїдектомія є надійною альтернативою гемороїдектомії за Мілліганом–Морганом і дозволяє зменшити рівень болю в післяопераційному періоді та скоротити період непрацездатності пацієнтів. Використання спеціалізованої комп’ютерної програми дозволяє ліквідувати емоційну складову та реальніше оцінити рівень болю у післяопераційному періоді

Гостра непрохідність тонкої кишки. Спірні та невирішені питання декомпресії травного каналу у світлі успіхів і невдач оперативного лікування

The aim of the work: to improve the results of surgical treatment of patients with acute obstruction of the small intestine (AOSI) by identifying indications for the implementation of various methods of decompression of the digestive canal and improving its known methods. Materials and Methods. 221 patients with AOSI were examined, who were divided into four groups: 1 – (67 (30.32 %)) – operated patients without digestive canal decompression; 2 – (107 (48.42 %)) – operated patients with decompression of the digestive canal; 3 – (22 (9.95 %)) – operated patients who underwent resection of necrotized tissue area; 4 – (25 (11.31 %)) – patients operated using laparoscopic technologies. A retrospective analysis of 30 medical records of inpatient deceased patients with AOSI was also performed. Results and Discussion. Retrospective analysis showed that the choice of inadequate method of decompression of the digestive canal was in 28 (93.34 %) patients. The comorbidity index was 5.5–6.07 and operative anesthesia risk for ASA (IV–V classes) was observed in 24 (80.01 %) cases. In 67 patients, obstruction was eliminated by dissecting adhesions and restoring the passage through the digestive canal. In 107 patients was performed nasogastrointestinal intubation. In 22 patients, obstruction was eliminated by resection of the SI area. Single-stage intraoperative decompression of SI in this subgroup of patients was performed in all patients. In 8 (36.36 %) patients the operation was completed with the imposition of terminal enterostomy ileostomy, in 9 patients primary entero-enteroanastomosis with laparostomy was formed. In 5 (22.73 %) patients the operation was completed with the formation of direct entero-enteroanastomosis. Minimally invasive interventions in the volume of laparoscopic adhesiotomy were performed in 25 cases in 1–2 stages of the disease, with compensated functional condition of patients in the absence of pronounced local changes and disorders of SI during surgery. In such cases, SI decompression was not performed. Using the proposed algorithms using methods and techniques of decompression of SI allowed to accelerate the recovery of motor-evacuation function of the digestive canal after surgical treatment for 2–3 days, to reduce the time of inpatient treatment of patients by an average of 3–4 days.Цель работы: улучшение непосредственных результатов хирургического лечения больных острой непроходимостью тонкой кишки путем определения показаний к выполнению различных способов декомпрессии ЖКТ и усовершенствование известных ее методов. Материалы и методы. Обследовано 221 больного с острой непроходимостью тонкой кишки (ОНТК), которые были разделены на четыре группы: 1 – (67 (30,32 %)) – оперированные больные без декомпрессии пищеварительного канала; 2 – (107 (48,42 %)) – оперированные больные с декомпрессией пищеварительного тракта; 3 – (22 (9,95 %)) – оперированные больные, которым выполнена резекция некротизированного участка тонкой кишки; 4 группа – (25 (11,31%)) – больные, оперированные с использованием лапароскопических технологий. Также проведен ретроспективный анализ 30 медицинских карт стационарного больного умерших пациентов с ОНТК. Результаты исследований и их обсуждение. При проведении ретроспективного анализа причин летальных исходов операционного лечения больных с ОНТК установлено, что выбор неадекватного метода декомпрессии ЖКТ наблюдался в 28 (93,34 %) больных. Индекс коморбидности составлял 5,5–6,07 и операционно-анестезиологического риска по ASA (IV-V классы) наблюдался у 24 (80,01 %) случаях. У 67 больных устранения непроходимости осуществляли путем рассечения спаек и восстановления пассажа по пищеварительному каналу. В 107 пациентов была выполнена ликвидация ОНТК с последующей назогастроинтестинальной интубацией. В 22 пациентов выполнено ликвидацию непроходимости путем резекции участка ТК. Одномоментная интраоперационная декомпрессия ТК в этой подгруппе пациентов проведена всем больным. В 8 (36,36 %) больных операция завершена наложением конечной энтеростомы-илеостомы, у 9 пациентов сформирован первичный энтеро-энтероанастомоз с лапаростомой. В 5 (22,73 %) больных операция завершена формированием прямого энтеро-энтероанастомоза. Малоинвазивные вмешательства в объеме лапароскопической адгезиотомии выполнено в 25 случаях в 1–2 стадии течения заболевания, с компенсированным функциональным состоянием пациентов при отсутствии во время операции выраженных локальных изменений и нарушений ТК. В таких случаях декомпрессия ТК не проводилась. Использование предложенных алгоритмов применения способов и методик декомпрессии ТК позволила ускорить восстановление моторно-эвакуаторной функции ЖКТ после хирургического лечения на 2–3 сутки, снизить сроки стационарного лечения пациентов в среднем на 3–4 сутки.Мета роботи: покращення безпосередніх результатів хірургічного лікування хворих на гостру непрохідність тонкої кишки (ГНТК) шляхом визначення показань до виконання різних способів декомпресії травного каналу та удосконалення відомих її методів. Матеріали і методи. Обстежено 221 хворого на ГНТК, які були розподілені на чотири групи: 1 – (67 (30,32 %)) – оперовані хворі без декомпресії травного каналу; 2 – (107 (48,42 %)) – оперовані хворі з декомпресією травного каналу; 3 – (22 (9,95 %)) – оперовані хворі, яким виконана резекція некротизованої ділянки ТК; 4 група – (25 (11,31 %)) – хворі, оперовані з використанням лапароскопічних технологій. Також проведено ретроспективний аналіз 30 медичних карт стаціонарного хворого померлих пацієнтів з ГНТК. Результати досліджень та їх обговорення. При проведенні ретроспективного аналізу причин летальних наслідків операційного лікування хворих на ГНТК встановлено, що вибір неадекватного методу декомпресії травного каналу спостерігався в 28 (93,34 %) хворих. Індекс коморбідності складав 5,5–6,07 і операційно-анестезіологічного ризику за ASA (IV–V класи) спостерігався у 24 (80,01 %) випадках. У 67 хворих усунення непрохідності здійснювали шляхом розсічення спайок та відновлення пасажу по травному каналу. У 107 пацієнтів була виконана ліквідація ГНТК з наступною назогастроінтестинальною інтубацією. У 22 пацієнтів виконано ліквідацію непрохідності шляхом резекції ділянки ТК. Одномоментна інтраопераційна декомпресія ТК у цій підгрупі пацієнтів проведена усім хворим. У 8 (36,36 %) осіб операцію завершено накладанням кінцевої ентеростоми-ілеостоми, у 9 пацієнтів сформовано первинний ентеро-ентероанастомоз із лапаростомою. В 5 (22,73 %) хворих операцію завершено формуванням прямого ентеро-ентероанастомозу. Малоінвазивні втручання в об’ємі лапароскопічної адгезіотомії виконано в 25 випадках в 1–2 стадії перебігу захворювання, з компенсованим функціональним станом пацієнтів при відсутності під час операції виражених локальних змін і порушень ТК. У таких випадках декомпресія ТК не проводилася. Використання запропонованих алгоритмів застосування способів та методик декомпресії ТК дозволила прискорити відновлення моторно-евакуаторної функції травного каналу після хірургічного лікування на 2–3 доби, знизити терміни стаціонарного лікування пацієнтів в середньому на 3–4 доби