Mobile genetic elements and cancer. From mutations to gene therapy

In the present review, an association between cancer and the activity of the non-LTR retroelements L1, Alu, and SVA, as well as endogenous retroviruses, in the human genome, is analyzed. Data suggesting that transposons have been involved in embryogenesis and malignization processes, are presented. Events that lead to the activation of mobile elements in mammalian somatic cells, as well as the use of mobile elements in genetic screening and cancer gene therapy, are reviewed

Association of IL8 and IL10 gene allelic variants with ischemic stroke risk and prognosis

Aim. Evaluating a role of IL8 gene &ndash;781 C/T, and IL10 gene &ndash;592C/A polymorphisms as genetic markers of ischemic stroke risk. Methods. A case group consisted of 183 patients with ischemic stroke, which were treated in the Brain Vascular Pathology unit of SI «Institute of Gerontology of NAMS of Ukraine». A control group included 88 healthy individuals older than 65 years without any history of ischemic stroke. Genotyping was performed using PCR followed by restriction fragment length polymorphism analysis. Results. Significantly (P &lt; 0,05) higher frequency of IL8 &ndash;781T allele carriers in the case group (81,6 %) comparing to the control (70,1%) was revealed. &ndash;781T allele carriers have nearly 2-fold increased ischemic stroke development risk (OR = 1.886; 95 % CI: 1.041&ndash;3.417). Significantly (P &lt; 0,05) higher frequency of IL10 gene &ndash;592C allele carriers was observed in the patients with ischemic stroke (98,2%) comparing to the control (90,7 %). The ischemic stroke development risk in such individuals is 5-fold increased (OR = 5.71; 95 % CI: 1.48&ndash;22.11). It was revealed that &ndash;592C allele homozygotes with ischemic stroke have more than 2-fold higher improvement (according to the Rankin scale) chances during the first fortnight of treatment (OR = 2,76; 95 % CI: 1,26&ndash;6,07). Conclusions. On the basis of the obtained significant differences, IL8 gene &ndash;781T and IL10 gene &ndash;592C variants may be considered the factors of ischemic stroke hereditary susceptibility. Besides, IL10 gene &ndash;592CC genotype is a genetic marker of the patients state positive dynamics during first two weeks of treatment.Мета. Оцінити роль поліморфних варіантів &ndash;781C/T гена IL8 і &ndash;592C/A гена IL10 як генетичних маркерів ризику розвитку ішемічного інсульту. Методи. До групи дослідження ввійшли 183 пацієнти з ішемічним інсультом, які перебували на стаціонарному лікуванні у відділенні судинної патології головного мозку ДУ «Інститут геронтології НАМН України»; до контрольної &ndash; 88 здорових людей старше 65 років без історії ішемічного інсульту. Генотипування проводили методом ПЛР з наступним аналізом поліморфізму довжини рестрикційних фрагментів. Результати. Виявлено статистично достовірно (P < 0,05) вищу частоту носіїв алеля IL8 &ndash;781T у групі пацієнтів з інсультом (81,6 %) порівняно з контрольною групою (70,1 %). Носії алеля IL8 &ndash;781Т мають майже вдвічі вищий ризик розвитку ішемічного інсульту (OR = 1,886; ДІ 95 %: 1,041&ndash;3,417). Статистично достовірно (P &lt; 0,05) вища частота носіїв алеля &ndash;592C гена IL10 спостерігалась у пацієнтів з ішемічним інсультом (98,2 %) порівняно з контрольною групою (90,7 %). Ризик розвитку ішемічного інсульту (OR = 5,71; ДІ 95 %: 1,48&ndash;22,11) у носіїв цього алеля у 5 разів вищий. Встановлено, що в осіб, гомозиготних за алелем &ndash;592С гена IL10, у яких розвинувся ішемічний інсульт, шанси на покращення стану (за шкалою Ренкіна) протягом перших двох тижнів майже втричі більші (OR = 2,76; ДІ 95 %: 1,26&ndash;6,07). Висновки. На підставі отриманих статистичних відмінностей встановлено, що алелі &ndash;781T гена IL8 і &ndash;592С гена IL10 є факторами спадкової схильності до розвитку ішемічного інсульту. Крім того, генотип &ndash;592СС гена IL10 є генетичним маркером позитивної динаміки стану пацієнта у перші два тижні лікування.Цель. Оценить роль полиморфных вариантов &ndash;781C/T гена IL8 и &ndash;592C/A гена IL10 в качестве генетических маркеров риска развития ишемического инсульта. Методы. В исследуемую группу вошли 183 пациента с ишемическим инсультом, находившихся на стационарном лечении в отделении сосудистой патологии головного мозга ГУ «Институт геронтологии НАМН Украины»; в контрольную &ndash;88 здоровых людей старше 65 лет без истории ишемического инсульта. Генотипирование проводили методом ПЦР с последующим анализом полиморфизма длины рестрикционных фрагментов. Результаты. Выявлено статистически достоверно (P < 0,05) более высокую частоту носителей аллеля IL8 &ndash;781Т в группе пациентов с инсультом (81,6 %) по сравнению с контрольной группой (70,1 %). Риск развития ишемического инсульта у носителей аллеля IL8 &ndash;781Т почти вдвое выше (OR = 1,886; ДИ 95 %: 1,041–3,417). Статистически достоверно (P &lt; 0,05) более высокая частота носителей аллеля &ndash;592C гена IL10 наблюдалась у пациентов с ишемическим инсультом (98,2 %) по сравнению с контрольной группой (90,7 %). Риск развития ишемического инсульта у носителей этого аллеля в 5 раз выше (OR = 5,71; ДИ 95 %: 1,48&ndash;22,11). Установлено, что у лиц, гомозиготных по аллелю &ndash;592C гена IL10, у которых развился ишемический инсульт, шансы на улучшение состояния (по шкале Рэнкина) в течение первых двух недель почти втрое больше (OR = 2,76, ДИ 95 %: 1,26&ndash;6,07). Выводы. На основании полученных статистических различий установлено, что аллели &ndash;781T гена IL8 и &ndash;592С гена IL10 являются факторами наследственной предрасположенности к развитию ишемического инсульта. Кроме того, генотип &ndash;592СС гена IL10 является генетическим маркером положительной динамики состояния пациента в первые две недели лечения

MiR-137 expression in neuroblastoma: a role in clinical course and outcome

Aim. To investigate association of the miR-137 expression in neuroblastoma patients with clinical and biological characteristics of the tumor, and the relationship with survival rates. Methods. qRT-PCR, FISH. Results. Analysis of 61 primary diagnosed neuroblastoma samples revealed a significantly lower expression of miR-137 in patients with the higher risk prognostic factors including the MYCN amplification, onset age, disease stage and overexpression of he p53 antagonist MDM2. Although miR-137 is not an independent risk factor, its higher expression was significantly associated with both improved event-free survival (5 year: 50.4 % vs 12.2 %) and overall survival (5 year: 46.9 % vs 19.1 %), indicating a potential tumor suppressor role in neuroblastoma. Conclusion. We identified miR-137 as a new microRNA of potential importance for the neuroblastoma tumor biology. We demonstrated that miR-137 expression can be used as a biomarker to stratify the neuroblastoma patients according to the clinical course.Мета. Дослідити асоціацію експресії мікроРНК-137 у хворих на нейробластому з клінічними та біологічними характеристиками пухлини та зв’язок з виживаністю. Методи. qRT-PCR, FISH. Результати. Аналіз рівнів експресії мікроРНК-137 в 61 зразках первинно діагностованої нейробластоми показав, що у хворих з відомими прогностичними факторами високого ризику, такими як ампліфікація онкогена MYCN, вік на момент виявлення захворювання, IV стадія захворювання і висока експресія MDM2, антагоніста p53 з онкогенними властивостями, рівень експресії мікроРНК-137 значно знижений. Незважаючи на те, що експресія мікроРНК-137 не є незалежним фактором ризику, її підвищення в значній мірі пов'язане як з покращенням безрецидивної виживаності (5-ти річна: 50,4 % проти 12,2 %), так і загальної виживаності (5-ти річна: 46,9 % проти 19,1 %), що вказує на її потенційну роль як онкосупрессора при нейробластомі. Висновки. Визначено, що мікроРНК-137 має потенційно важливу роль в розумінні біології нейробластоми. Показано, що експресія мікроРНК-137 може бути використана в якості біомаркера для стратифікації пацієнтів за групами ризику та клінічним перебігом нейробластоми.Цель. Исследовать ассоциацию экспрессии микроРНК-137 у больных с нейробластомой с клиническими и биологическими характеристиками опухоли и ее связь с выживаемостью. Методы. qRT-PCR, FISH. Результаты. Анализ уровней экспрессии микроРНК-137 в 61 образцах первично диагностированной нейробластомы показал, что у больных с известными прогностическими факторами высокого риска, таких как амплификация онкогена MYCN, возраст на момент выявления заболевания, IV стадия заболевания и высокая экспрессия MDM2, антагониста p53 с онкогенными свойствами, уровень экспрессии микроРНК-137 значительно снижен. Несмотря на то, что экспрессия микроРНК-137 не является независимым фактором риска, ее повышение в значительной степени связано как с улучшением безрецидивной выживаемости (5-летняя: 50,4 % против 12,2 %), так и с общей выживаемостью (5-летняя: 46,9 % против 19,1 %), что указывает на ее потенциальную роль как онкосупрессора при нейробластоме. Выводы. Определено, что микроРНК-137 имеет потенциально важную роль в понимании биологии нейробластомы. Показано, что экспрессия микроРНК-137 может быть использована в качестве биомаркера для стратификации пациентов по группам риска и клиническим течением нейробластомы

MiR-137 expression in neuroblastoma: a role in clinical course and outcome.

Aim. To investigate association of the miR-137 expression in neuroblastoma patients with clinical and biological characteristics of the tumor, and the relationship with survival rates. Methods. qRT-PCR, FISH. Results. Analysis of 61 primary diagnosed neuroblastoma samples revealed a significantly lower expression of miR-137 in patients with the higher risk prognostic factors including the MYCN amplification, onset age, disease stage and overexpression of he p53 antagonist MDM2. Although miR-137 is not an independent risk factor, its higher expression was significantly associated with both improved event-free survival (5 year: 50.4 % vs 12.2 %) and overall survival (5 year: 46.9 % vs 19.1 %), indicating a potential tumor suppressor role in neuroblastoma. Conclusion. We identified miR-137 as a new microRNA of potential importance for the neuroblastoma tumor biology. We demonstrated that miR-137 expression can be used as a biomarker to stratify the neuroblastoma patients according to the clinical course.Мета. Дослідити асоціацію експресії мікроРНК-137 у хворих на нейробластому з клінічними та біологічними характеристиками пухлини та зв’язок з виживаністю. Методи. qRT-PCR, FISH. Результати. Аналіз рівнів експресії мікроРНК-137 в 61 зразках первинно діагностованої нейробластоми показав, що у хворих з відомими прогностичними факторами високого ризику, такими як ампліфікація онкогена MYCN, вік на момент виявлення захворювання, IV стадія захворювання і висока експресія MDM2, антагоніста p53 з онкогенними властивостями, рівень експресії мікроРНК-137 значно знижений. Незважаючи на те, що експресія мікроРНК-137 не є незалежним фактором ризику, її підвищення в значній мірі пов'язане як з покращенням безрецидивної виживаності (5-ти річна: 50,4 % проти 12,2 %), так і загальної виживаності (5-ти річна: 46,9 % проти 19,1 %), що вказує на її потенційну роль як онкосупрессора при нейробластомі. Висновки. Визначено, що мікроРНК-137 має потенційно важливу роль в розумінні біології нейробластоми. Показано, що експресія мікроРНК-137 може бути використана в якості біомаркера для стратифікації пацієнтів за групами ризику та клінічним перебігом нейробластоми.Цель. Исследовать ассоциацию экспрессии микроРНК-137 у больных с нейробластомой с клиническими и биологическими характеристиками опухоли и ее связь с выживаемостью. Методы. qRT-PCR, FISH. Результаты. Анализ уровней экспрессии микроРНК-137 в 61 образцах первично диагностированной нейробластомы показал, что у больных с известными прогностическими факторами высокого риска, таких как амплификация онкогена MYCN, возраст на момент выявления заболевания, IV стадия заболевания и высокая экспрессия MDM2, антагониста p53 с онкогенными свойствами, уровень экспрессии микроРНК-137 значительно снижен. Несмотря на то, что экспрессия микроРНК-137 не является независимым фактором риска, ее повышение в значительной степени связано как с улучшением безрецидивной выживаемости (5-летняя: 50,4 % против 12,2 %), так и с общей выживаемостью (5-летняя: 46,9 % против 19,1 %), что указывает на ее потенциальную роль как онкосупрессора при нейробластоме. Выводы. Определено, что микроРНК-137 имеет потенциально важную роль в понимании биологии нейробластомы. Показано, что экспрессия микроРНК-137 может быть использована в качестве биомаркера для стратификации пациентов по группам риска и клиническим течением нейробластомы