Етнополітична партія як специфічний суб’єкт міжетнічних взаємин

Характер міжетнічних відносин зумовлений нерівністю прав і можливостей людей, які належать до різних етнічних спільнот, унаслідок чого між ними виникають конфлікти. У процесі їх врегулювання важлива роль покладається на політичні інститути (державу, партії, міжнародні організації), що мають гарантувати рівну участь етнічних суб’єктів у всіх сферах життєдіяльності соціуму. У статті зосереджено увагу на феномені етнополітичної партії, яка покликана забезпечувати політичне представництво конкретного народу-етносу в органах влади.The character of interethnic relationships is stipulated by inequality of rights and abilities of people that belong to different ethnic communities, which results in conflicts. Political institutions (the state, political parties, international organizations) are to play significant role in their settlement. They have to assure equal participation of ethnical entities in all areas of social life. In the article we focus on such phenomena as ethnopolitical party, which goal is to provide political representation of a given nation-ethnos in power institutions

Рецензія на рукопис колективної монографії «Правотворення і правотворчість в умовах воєнного стану та миробудівництва» за заг. ред. Н.М. Пархоменко (Київ, 2023)

Повномасштабна війна зумовила пошук та запровадження нових правових засобів, спрямованих на відновлення та дотримання правопорядку, захист цивільного населення, організацію військово-промислового і гуманітарного комплексу, функціонування всіх сфер суспільних відносин. Українське суспільство все ще пристосовується до реалій війни, розв’язаною Російською Федерацією проти України. Відповідно, політичні, економічні, соціальні відносини України перебувають у постійній динаміці та вимагають правового впливу. Правотворчість завжди була і залишається складною та багатоаспектною юридичною діяльністю, яка вимагає всебічного дослідження. Тому актуальність підготовленої монографії «Правотворення і правотворчість в умовах воєнного стану та миробудівництва» не викликає сумнівів і заперечень. Відразу слід підкреслити, що дана робота базується на значній джерельній базі та глибокій аналітичній роботі, проведеній авторським колективом. Більш того, варто відзначити ґрунтовний підхід авторського колективу до обрання теоретико-методологічних засад дослідження, викладених у монографії. Це, безсумнівно, допомагає сприйняттю проблем, які піднімаються у рецензованій роботі, і в ряді випадків дає додаткові аргументи на користь позицій, що відстоюються вченими

Проблеми реалізації цілей сталого розвитку в аспекті зміцнення національного та міжнародного правопорядку

Поняття сталого розвитку досить докладно проаналізоване в сучасній науці з наголосом на його різних аспектах або елементах. Узагальнено його можна визначити як розвиток, який відповідає потребам сьогодення, не ставлячи під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої потреби. Виходячи з цього, концепція сталого розвитку закликає до пристосування, примирення та інтеграції між економічним зростанням, соціальною справедливістю (включно з правами людини) та захистом навколишнього середовища з тим, аби рухатися до спільного покращення колективної якості життя на благо як теперішнього, так і майбутніх поколінь. На сьогодні можна стверджувати, що внаслідок переведення цієї концепції в юридичну площину сформувалося «право сталого розвитку», котре є проміжним підсумком і описом нового корпусу міжнародних та внутрішньодержавних правових принципів та інструментів, які знаходяться на перетині економічного, екологічного і соціального права (включаючи право прав людини), вирішальним для розвитку між поколіннями. В аспекті активних реформаційних державотворчих і правотворчих процесів, навіть в умовах дії правового режиму воєнного стану, впровадження якого зумовлене зовнішньою збройною агресією проти України, пріоритетними залишаються євроінтеграційні та північноатлантичні їх вектори, в т.ч. зорієнтовані на формування нормативного підґрунтя, організаційної та функціональної спроможності «стійкої» до будь-яких внутрішніх та зовнішніх «викликів» й привабливої для співпраці держави, держави «без репутаційних загроз». Задля цього важливою є не тільки спроможність держави своєчасно реагувати на нагальні запити реального часу, а й прогнозувати можливі шляхи подальшого розвитку у співпраці з іншими суб’єктами міжнародних правовідносин задля вирішення як внутрішніх, так і глобальних питань

Конституційно-правoві засади статусу: окремих категорії громадян (на прикладі біженців)

Стаття присвячена аналізу наукових підходів щодо визначення конституційно-правового статусу особи. Розкрито специфіку норми конституційного права України в контексті закріплення в ній базових положень конституційно-правового статусу людини і громадянина, проектуючи їх на статус біженця Визначається, зміст правового становища людини визначають всі ті норми та регульовані ними відносини, що виникають між державою і людиною у зв'язку з її фактичним місцем у соціально-економічному, політичному та духовно-моральному житті нашого суспільства. Ці відносини дуже різноманітні, вони охоплюють найрізноманітніші аспекти життя й тому регулюються нормами не якоїсь однієї, а практично всіх галузей права. В той же час, особливу роль тут відіграють конституційні норми. Внаслідок свого загальнорегулятивного характеру вони окреслюють становище громадян не в якій-небудь одній сфері діяльності, а в основних її галузях. При цьому вони встановлюють лише найбільш істотні, корінні відносини між державою та її громадянами у зв'язку з їх місцем в управлінні громадськими та державними справами, залишаючи докладний регулювання таких відносин нормам інших галузей. Ставлячи завданням дослідження принципу рівності прав жінки і чоловіка, а також його науково-теоретичного та практичного змісту, не можна обмежуватись лише аналізом фактичних прав наведених категорій осіб та інших елементів їх конституційно-правового статусу, які закріплено на законодавчому рівні тієї або іншої держави. Вказується, встановлення Конституцією України основ правового статусу біженців поклало початок й процесу складання нового типу правової культури нашої держави та її громадян. Разом з тим, саме принципи правового статусу особи біженця, формуючись за межами самого інституту конституційного статусу біженців, привносять в нього той зміст, який і викликає необхідність проведення справді історичних змін в нашому суспільстві. Тому, цілком закономірне зростання наукового інтересу конституціоналістів до питань джерел, природи і правової цінності основних принципів конституційного статусу біженців

Форми та методи правового регулювання захисту прав споживачів щодо поводження з відходами на державному рівні

У статті розкрито форми та методи правово­го регулювання захисту прав споживачів щодо поводження з відходами на державному рів­ні. Наголошено на тому, що державна політика України у сфері поводження з відходами ґрунтується на кількох основних принципах. Вона по­кликана захищати довкілля та здоров'я людини від негативного впливу відходів, забезпечувати раціональне використання матеріально-сиро­винних і енергетичних ресурсів, а також науково обґрунтовано узгоджувати екологічні, економічні та соціальні інтереси суспільства для досягнення сталого розвитку Встановлено, що на сьогоднішній день, найрозповсюдженішим методом обробки відходів в Україні є їхнє викидання у відвали, терикони, шламові і хвостосховища, а також на звалища. Це призводить до зайняття значних площ родючих земель і стає джерелом забруднення повітря, а фільтрати проникають у ґрунти та підземні води. Проте важливо враховувати, що відходи можуть стати джерелом вторинних ресурсів та слугувати джерелом енергії. Відтак, перед людством стоїть завдання широко впроваджувати передові тех­нології для запобігання та обмеження утворення відходів, а також для їх утилізації, регенерації та безпечного утилізації, переробці відходів, що не підлягають переробці. Як висновок, сказано про те, що розвиток суспільства та задоволення його потреб взаємо­діють із природними ресурсами, що призводить до значного утворення промислових відходів. Проблема поводження з відходами визнається однією з найактуальніших у сучасному світі та є пріоритетною для розвинених країн. Україна, через великий обсяг відходів, стикається з осо­бливо гострою ситуацією. На основі проведеного аналізу висуваються висновки та формулюють­ся рекомендації для подальшого розвитку зако­нодавства та практики управління відходами з метою забезпечення ефективного захисту прав споживачів у міжнародному контексті. Ця стаття служить цінним внеском у розуміння та вдоско­налення систем захисту прав споживачів у кон­тексті екологічних викликів та управління відхо­дами

Ісламське право на території сучасної Європи

Протягом довгого періоду часу іслам в цілому, та ісламське право зокрема були явищами вкрай непоширеними на теренах Європи. Поступово дані явища починають з’являтися у європейському правовому просторі внаслідок глобалізаційних процесів наприкінці ХХ століття, що зумовлюють масові міграції мусульманського населення на територію сучасної Європи. Безумовно, процеси міграції тягнуть за собою зміну культурної, соціальної, етнічної та правової парадигми на території тих чи інших європейських держав. Такі зміни, у свою чергу, породжують проблему співіснування двох правових систем – ісламської та європейської, тому й дослідження даної теми є вкрай актуальним, оскільки проблема залишається досі невирішеною. Ефективним механізмом для дослідження теми став аналіз судової практики судових інстанцій окремих європейських держав, а також органів з міжнародною юрисдикцією, зокрема Європейського суду з прав людини та Суду Європейського союзу. На основі вивчення судової практики вдалося відобразити загальну картину та оцінку правового статусу ісламського права на території сучасної Європи. Крім того, в статті досліджено різні концепції взаємодії двох правових систем на території європейських держав, зокрема концепцій адаптації, мультикультуризму, тощо. Звернено увагу й на факт контроверсійності поглядів різних європейських держав на варіанти вирішення проблеми взаємодії двох абсолютно відмінних правових систем – одні держави обирають шлях адаптації норм ісламського права до норм та принципів європейського права, інші ж, навпаки, створюють окремі осередки дії ісламського права, тим самим зумовлюючи одночасну дію двох правових систем, що так чи інакше створює ряд колізій у регулюванні ряду суспільних відносин. Таким чином, у ході написання статті, було здійснено спробу окреслити коло окремих проблемних аспектів тих концепцій, що були покликані вирішити проблему взаємодії двох правових систем, а також було засвідчено потребу подальшого пошуку ефективних механізмів для її подальшого подолання і запропоновано власний погляд на можливу методологію

Реалізація принципу народовладдя: доктринальні засади

В публікації розглянуто доктринальні засади з питань форм безпосередньої демократії та існуючі проблеми щодо реалізації народом своєї влади. На основі історичного ракурсу аналізу європейського законодавства в цій сфері запропоновано шляхи вдосконалення Основного Закону України. Встановлено, незважаючи на незначну та суперечливу підтримку у мислителів стародавнього світу та середньовіччя щодо необхідності визнання за народом права скасовувати законодавчі акти представницьких органів держави, значного розвитку ця ідея отримала саме в епоху Нового часу, коли проголошення народовладдя супроводжується встановленням парламентаризму авторитет та довіра до якого постійно падала у простого народу. Доведено, сутність таких суджень полягала в тому, що сучасна демократія ґрунтується на ідеї народного суверенітету, тобто у необхідності створення такої системи державно-правових відносин, яка б забезпечувала примат права у всіх сферах суспільних відносин та надання можливості народу реалізовувати своє право бути джерелом і основою державної влади саме через різноманітні форми політичної участі у державному управлінні країною, однією з яких і являється участь у здійсненні судової влади. Визначено, погляди мислителів на підтримку форм народовладдя зводяться до того, що право обмежувати державну владу визнається невід’ємними, природнім правом людини яке належить їх від народження. Тому саме народовладдя є одним із засобів, що відноситься до системи стримувань та противаг, а відтак допомагає не тільки нормальному функціонуванню органів державної влади шляхом здійснення контролю за діями їхніх представників, але й безпосередньому здійсненні влади народом, що тим самим сприяє забезпечувати принцип народного суверенітету. Встановлено, сьогодні практика застосування форм безпосередньої демократії значно випереджає теоретичні розробки в даній області. Саме це питання є об’ємне, а в той же час існує велика кількість прогалин і протиріч у можливості конституційного закріплення нових форм народовладдя

Доброчесність та правова ідеологія: питання співвідношення

Вказується, в основі правової ідеології сучасного демократичного суспільства лежить доброчесність як моральний принцип та правова категорія. Вона створює етичне підґрунтя для формування системи правових норм і цінностей, які регулюють відносини між державою та її громадянами. Правова ідеологія являє собою сукупність ідей та принципів, що відображають суспільне ставлення до права. Її тісний зв’язок з доброчесністю проявляється у спільній ціннісній основі, через яку формуються фундаментальні правові принципи - справедливість, рівність та законність. У статті досліджується доброчесність як фундаментальний принцип права та її роль у формуванні правової ідеології демократичного суспільства. Розглянуто теоретичні засади співвідношення доброчесності та правової ідеології, проаналізовано їх взаємовплив та механізми практичної реалізації. Автор аналізує різні підходи до розуміння доброчесності, зокрема через призму взаємодії моралі та права. Досліджено праці вітчизняних та зарубіжних науковців щодо природи доброчесності, її багатокомпонентності та функціонування як етичного стандарту для представників влади. Особлива увага приділяється аналізу доброчесності як оціночної категорії, що тлумачиться залежно від суб’єкта, ситуації та контексту. Розкрито практичні аспекти реалізації принципу доброчесності в системі державної служби України, зокрема через антикорупційне законодавство та створення спеціалізованих органів. Висвітлено комплексний підхід до забезпечення доброчесності публічних службовців через механізми запобігання конфлікту інтересів, систему фінансового контролю та етичні принципи. Обґрунтовано важливість доброчесності як превентивного антикорупційного механізму та її роль у формуванні довіри суспільства до владних інституцій. Підкреслено значення морально-етичних якостей державних службовців нарівні з їх професійною компетентністю. Вказується, практична реалізація принципу доброчесності в Україні забезпечується через комплексну систему механізмів, включаючи антикорупційне законодавство, етичні кодекси, електронне декларування та моніторинг способу життя державних службовців, що сприяє підвищенню довіри суспільства до владних інституцій

Правоохоронна функція держави: роль та місце органів прокуратури

Вказується, за останні 10 років особлива актуальність для вітчизняної юридичної науки набуло питання забезпечення безпеки держави, насамперед, тому, що в цей період значно ускладнилися зовнішньополітичні умови існування нашої держави що призвели до внутрішньодержавних проблем (напад рф на територію незалежної України). Таким чином, в сучасних соціально-економічних та політичних умовах функціонування нашої держави, проблеми забезпечення її безпеки набува- ють особливої гостроти. В Конституції України у статті 17 зазначено, що забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Отже, забезпечення безпеки держави регламентовано на законодавчому рівні й здійснюється спеціально уповноваженими на те суб՚єктами. Таким чином, з точки зору конституційного права є важливим дослідження статусу прокуратури у взаємодії з іншими органами державної влади, проте, з точки зору теорії конституційної безпеки ми звертаємося до найважливіших завдань підтримання внутрішньодержавної стабільності, конституційної безпеки, дотримання основ конституційного ладу України. Автори приходять до висновку, альтернативним, інтегруючим поняттям є категорія “конституційна безпека”. При цьому, зміст даного поняття включає в себе не просто стан захищеності й забезпечення реалізації сукупності основних конституційних засад організації держави, а й передбачає основні керівні ідеї забезпечення безпеки інших видів. Виступаючи більш загальним поняттям для всіх видів юридичної безпеки, тобто щодо правовідносин, конституційна безпека визначає основні принципи і зміст інших видів безпеки завдяки всеосяжному характеру конституційних норм. При цьому деталізація змісту інших різновидів юридичної безпеки відбувається на подконституційоному, законодавчому рівні. Конституційна безпека забезпечується також інститутами публічної влади, серед яких специфічне місце займають саме органи прокуратури держави, оскільки конституційне будова якої на основі принципів єдності і поділу її органів на законодавчі, виконавчі та судові, служить передумовою для вироблення зважених і соціально обґрунтованих управлінських рішень, що враховують різноманітність існуючих в суспільстві інтересів, і виключають не тільки узурпацію, а й надмірну концентрації та централізацію владних повноважень. Сутність конституційної безпеки полягає в поєднанні політичних, правових, економічних, соціально-культурних складових, за яких можливий розвиток суспільства, його матеріального добробуту, дотримання історичних і культурних традицій, національних особливостей, духовної сфери, а в кінцевому підсумку, зберігає головний результат – постійне та законне дотримання і захист прав і свобод людини і громадянина

Штучний інтелект у досудовому розслідуванні кримінальних справ: окремі питання міжнародної практики

Вказується, інтеграція технологій штучного інтелекту (ШІ) у різноманітні аспекти суспільного життя відкриває нові горизонти та водночас створює серйозні виклики для правової системи, зокрема у сфері кримінального процесу. Хоча застосування систем ШІ на етапі досудового розслідування значно підвищує оперативність та результативність розкриття злочинів, воно також породжує комплекс складних питань правового, етичного та процесуального характеру. У статті досліджуються окремі аспекти міжнародної практики впровадження технологій штучного інтелекту в досудове розслідування кримінальних справ. Проаналізовано основні підходи до правового регулювання використання систем штучного інтелекту в кримінальному провадженні різних країн, зокрема США, Великої Британії, Японії, Канади, Франції, Нідерландів, Сінгапуру та Австралії. Особливу увагу приділено аналізу законодавства США, де створено комплексну систему правового регулювання та контролю за використанням штучного інтелекту в правоохоронній діяльності. Розглянуто ключові нормативно-правові акти: Electronic Communications Privacy Act, Foreign Intelligence Surveillance Act та USA PATRIOT Act, які встановлюють правові рамки застосування технологій ШІ при проведенні досудового розслідування. Досліджено механізми судового, парламентського та відомчого контролю за використанням систем ШІ в кримінальному провадженні. Значну увагу приділено етичним аспектам впровадження штучного інтелекту в правоохоронну діяльність. Проаналізовано досвід різних країн у створенні спеціалізованих інституцій та розробці етичних кодексів використання ШІ. Визначено основні принципи етичного застосування технологій ШІ в досудовому розслідуванні: прозорість процесу прийняття рішень, захист приватності, забезпечення підзвітності та побудова довіри суспільства. За результатами дослідження визначено тенденцію до формування комплексного підходу в регулюванні використання ШІ, що поєднує правові механізми контролю з етичними стандартами. Обґрунтовано необхідність забезпечення балансу між підвищенням ефективності розслідування за допомогою технологій ШІ та захистом прав учасників кримінального провадження