Власні назви як елемент інтертекстуальності в поетичних творах XX століття

У роботі розглядаються проблеми інтертекстуальності та аналізуються власні назви як самостійні елементи інтертекстуальних зв’язків на матеріалі поетичних творів ХХ століття. Досліджуються особливості інтерпретації онімів як конденсованих символів, індивідуально- авторського переосмислення контексту світової і національної культури та історії у творах “неокласиків”. Розглядаються семантичні особливості художнього мовлення, визначаються функції, семантико-стилістичні та структурні особливості мовних засобів, простежуються тенденції своєрідного вживання власних назв у творчості “неокласиків”.В работе рассматриваются проблемы интертекстуальности и анализируются имена собственные как самостоятельные элементы интертекстуальных связей на материале поэзии ХХ столетия. Исследуются особенности интерпретации онимов как конденсированных символов, индивидуально-авторского переосмысления контекста мировой и национальной культуры и истории в творчестве “неоклассиков”. Рассматриваются семантические особенности художественной речи, семантико-стилистические и структурные особенности языковых средств, прослеживаются тенденции своеобразного использования имен собственных в творчестве “неоклассиков”.In work deals with the problems of intertextuality and analyzed their own names as separate elements intertextual connections on the material of poetry of the twentieth century. Investigates the features of the interpretation onyms as condensed symbols of author individual rethinking the context of global and national culture and history in the work of "neoclassicists". Lexical variety and semantic peculiarities of artistic language are examined. The functions, semantic-stylistic and structural peculiarities of language means are defined. The tendencies of distinctive word usage in language creativity of “neoclassics” are revealed and scientifically grounded