Рецензія на рукопис колективної монографії «Правотворення і правотворчість в умовах воєнного стану та миробудівництва» за заг. ред. Н.М. Пархоменко (Київ, 2023)

Повномасштабна війна зумовила пошук та запровадження нових правових засобів, спрямованих на відновлення та дотримання правопорядку, захист цивільного населення, організацію військово-промислового і гуманітарного комплексу, функціонування всіх сфер суспільних відносин. Українське суспільство все ще пристосовується до реалій війни, розв’язаною Російською Федерацією проти України. Відповідно, політичні, економічні, соціальні відносини України перебувають у постійній динаміці та вимагають правового впливу. Правотворчість завжди була і залишається складною та багатоаспектною юридичною діяльністю, яка вимагає всебічного дослідження. Тому актуальність підготовленої монографії «Правотворення і правотворчість в умовах воєнного стану та миробудівництва» не викликає сумнівів і заперечень. Відразу слід підкреслити, що дана робота базується на значній джерельній базі та глибокій аналітичній роботі, проведеній авторським колективом. Більш того, варто відзначити ґрунтовний підхід авторського колективу до обрання теоретико-методологічних засад дослідження, викладених у монографії. Це, безсумнівно, допомагає сприйняттю проблем, які піднімаються у рецензованій роботі, і в ряді випадків дає додаткові аргументи на користь позицій, що відстоюються вченими

Парламентська реформа в Україні: виклики та перспективи

Рецензуєма монографія виконана в рамках наукового дослідження Зозулі О.І. та присвячена актуальній в галузі конституційного права України проблемі – удосконалення конституційно-правового статусу та діяльності Верховної Ради України

Конституційно-правoві засади статусу: окремих категорії громадян (на прикладі біженців)

Стаття присвячена аналізу наукових підходів щодо визначення конституційно-правового статусу особи. Розкрито специфіку норми конституційного права України в контексті закріплення в ній базових положень конституційно-правового статусу людини і громадянина, проектуючи їх на статус біженця Визначається, зміст правового становища людини визначають всі ті норми та регульовані ними відносини, що виникають між державою і людиною у зв'язку з її фактичним місцем у соціально-економічному, політичному та духовно-моральному житті нашого суспільства. Ці відносини дуже різноманітні, вони охоплюють найрізноманітніші аспекти життя й тому регулюються нормами не якоїсь однієї, а практично всіх галузей права. В той же час, особливу роль тут відіграють конституційні норми. Внаслідок свого загальнорегулятивного характеру вони окреслюють становище громадян не в якій-небудь одній сфері діяльності, а в основних її галузях. При цьому вони встановлюють лише найбільш істотні, корінні відносини між державою та її громадянами у зв'язку з їх місцем в управлінні громадськими та державними справами, залишаючи докладний регулювання таких відносин нормам інших галузей. Ставлячи завданням дослідження принципу рівності прав жінки і чоловіка, а також його науково-теоретичного та практичного змісту, не можна обмежуватись лише аналізом фактичних прав наведених категорій осіб та інших елементів їх конституційно-правового статусу, які закріплено на законодавчому рівні тієї або іншої держави. Вказується, встановлення Конституцією України основ правового статусу біженців поклало початок й процесу складання нового типу правової культури нашої держави та її громадян. Разом з тим, саме принципи правового статусу особи біженця, формуючись за межами самого інституту конституційного статусу біженців, привносять в нього той зміст, який і викликає необхідність проведення справді історичних змін в нашому суспільстві. Тому, цілком закономірне зростання наукового інтересу конституціоналістів до питань джерел, природи і правової цінності основних принципів конституційного статусу біженців

Ісламське право на території сучасної Європи

Протягом довгого періоду часу іслам в цілому, та ісламське право зокрема були явищами вкрай непоширеними на теренах Європи. Поступово дані явища починають з’являтися у європейському правовому просторі внаслідок глобалізаційних процесів наприкінці ХХ століття, що зумовлюють масові міграції мусульманського населення на територію сучасної Європи. Безумовно, процеси міграції тягнуть за собою зміну культурної, соціальної, етнічної та правової парадигми на території тих чи інших європейських держав. Такі зміни, у свою чергу, породжують проблему співіснування двох правових систем – ісламської та європейської, тому й дослідження даної теми є вкрай актуальним, оскільки проблема залишається досі невирішеною. Ефективним механізмом для дослідження теми став аналіз судової практики судових інстанцій окремих європейських держав, а також органів з міжнародною юрисдикцією, зокрема Європейського суду з прав людини та Суду Європейського союзу. На основі вивчення судової практики вдалося відобразити загальну картину та оцінку правового статусу ісламського права на території сучасної Європи. Крім того, в статті досліджено різні концепції взаємодії двох правових систем на території європейських держав, зокрема концепцій адаптації, мультикультуризму, тощо. Звернено увагу й на факт контроверсійності поглядів різних європейських держав на варіанти вирішення проблеми взаємодії двох абсолютно відмінних правових систем – одні держави обирають шлях адаптації норм ісламського права до норм та принципів європейського права, інші ж, навпаки, створюють окремі осередки дії ісламського права, тим самим зумовлюючи одночасну дію двох правових систем, що так чи інакше створює ряд колізій у регулюванні ряду суспільних відносин. Таким чином, у ході написання статті, було здійснено спробу окреслити коло окремих проблемних аспектів тих концепцій, що були покликані вирішити проблему взаємодії двох правових систем, а також було засвідчено потребу подальшого пошуку ефективних механізмів для її подальшого подолання і запропоновано власний погляд на можливу методологію

Штучний інтелект та авторські і суміжні права

Ця стаття розглядає вплив штучного інтелекту (ШІ) на авторські та суміжні права в контексті сучасного цифрового середовища. Зростаюча роль ШІ у творчості та творенні контенту створює нові виклики і питання щодо власності, авторства і правової охорони. Стаття висвітлює дві основні аспекти: перше, як ШІ впливає на створення творчих робіт, зокрема, генерацію текстів, музики, образів та відео без прямого втручання людини. Друге, які виникають проблеми визнання авторства ШІ-створених творів і встановлення відповідальності за порушення авторських прав. Стаття визначає різні правові підходи до вирішення цих питань, включаючи обговорення концепції «творчого внеску» ШІ, яка визначає, чи може ШІ вважатися автором твору. Також розглядаються проблеми з визнанням авторства та встановленням власності над ШІ-створеними творами, особливо в контексті машинного навчання та глибокого навчання. Додатково, в статті проаналізовано поточний стан законодавства щодо авторських і суміжних прав у багатьох країнах і вказує на необхідність адаптації законодавства до викликів, що виникають від використання ШІ в творчому процесі. Важливо забезпечити баланс між захистом прав творців і сприянням інноваціям, що створюється за допомогою ШІ. Стаття також присвячена розгляду проблематики, пов’язаної з виникненням питань щодо власності та правового статусу творів, створених штучним інтелектом (ШІ). Завдяки просунутим алгоритмам та машинному навчанню, ШІ може генерувати нові творчі результати, такі як музика, малюнки, літературні тексти і навіть відео. У зв’язку з цим виникають питання щодо правового захисту цих творів і визнання авторства. Чи може бути ШІ власником авторських прав? Чи може авторство приписуватися розробнику алгоритму чи власнику ШІ? Які права мають твори, створені ШІ, і як вони впливають на інтелектуальну власність? Стаття розглядає й різні правові аспекти цієї проблеми, включаючи національне законодавство про авторські права, концепції нових законів або міжнародні дискусії щодо встановлення стандартів для авторських прав та штучного інтелекту

Етнополітична партія як специфічний суб’єкт міжетнічних взаємин

Характер міжетнічних відносин зумовлений нерівністю прав і можливостей людей, які належать до різних етнічних спільнот, унаслідок чого між ними виникають конфлікти. У процесі їх врегулювання важлива роль покладається на політичні інститути (державу, партії, міжнародні організації), що мають гарантувати рівну участь етнічних суб’єктів у всіх сферах життєдіяльності соціуму. У статті зосереджено увагу на феномені етнополітичної партії, яка покликана забезпечувати політичне представництво конкретного народу-етносу в органах влади.The character of interethnic relationships is stipulated by inequality of rights and abilities of people that belong to different ethnic communities, which results in conflicts. Political institutions (the state, political parties, international organizations) are to play significant role in their settlement. They have to assure equal participation of ethnical entities in all areas of social life. In the article we focus on such phenomena as ethnopolitical party, which goal is to provide political representation of a given nation-ethnos in power institutions

Реалізація принципу народовладдя: доктринальні засади

В публікації розглянуто доктринальні засади з питань форм безпосередньої демократії та існуючі проблеми щодо реалізації народом своєї влади. На основі історичного ракурсу аналізу європейського законодавства в цій сфері запропоновано шляхи вдосконалення Основного Закону України. Встановлено, незважаючи на незначну та суперечливу підтримку у мислителів стародавнього світу та середньовіччя щодо необхідності визнання за народом права скасовувати законодавчі акти представницьких органів держави, значного розвитку ця ідея отримала саме в епоху Нового часу, коли проголошення народовладдя супроводжується встановленням парламентаризму авторитет та довіра до якого постійно падала у простого народу. Доведено, сутність таких суджень полягала в тому, що сучасна демократія ґрунтується на ідеї народного суверенітету, тобто у необхідності створення такої системи державно-правових відносин, яка б забезпечувала примат права у всіх сферах суспільних відносин та надання можливості народу реалізовувати своє право бути джерелом і основою державної влади саме через різноманітні форми політичної участі у державному управлінні країною, однією з яких і являється участь у здійсненні судової влади. Визначено, погляди мислителів на підтримку форм народовладдя зводяться до того, що право обмежувати державну владу визнається невід’ємними, природнім правом людини яке належить їх від народження. Тому саме народовладдя є одним із засобів, що відноситься до системи стримувань та противаг, а відтак допомагає не тільки нормальному функціонуванню органів державної влади шляхом здійснення контролю за діями їхніх представників, але й безпосередньому здійсненні влади народом, що тим самим сприяє забезпечувати принцип народного суверенітету. Встановлено, сьогодні практика застосування форм безпосередньої демократії значно випереджає теоретичні розробки в даній області. Саме це питання є об’ємне, а в той же час існує велика кількість прогалин і протиріч у можливості конституційного закріплення нових форм народовладдя

Розуміння терміну "конституція" в період Стародавнього Риму

Вказується, конституція в сучасній державі є основою правової системи, тобто визначає її нормативну складову (законодавство та інші джерела права), а також систему державних установ, правову ідеологію, правову свідомість. Таким чином Конституція визначає всю парадигму конституційно-правових відносин в той чи інший період розвитку держави. При цьому трансформація уявлень щодо змісту конституції також відображає суспільно-політичні процеси. Стаття присвячена дослідженню процесу формування та розвитку конституціоналізму, розуміння терміну «конституція» та ідеї, яку вкладали філософи в це поняття, шукаючи кращу модель стабільного політичного строю держави. В статті проаналізовано термін «конституція» в історичній ретроспективі та як він співвідноситься із розумінням конституціоналізму в сучасній юридичній літературі. Батьківщиною конституціоналізму був давньогрецький поліс, а основним теоретиком у цій сфері – Аристотель, який на підставі дослідження конституцій полісів своєї епохи дійшов висновку, що щодо кращої моделлю конституції є змішана конституція, оскільки саме така модель гарантує стабільне політичний устрій. Зразком змішаної конституції була конституція Спарти. Відповідно до думки Полібієм і Цицеюрону модель змішаної конституції була властива і Стародавньому Риму. Модель змішаної конституції була сприйнята сучасним конституціоналізмом як дороговказ. У статті зроблено висновок, що конституція у вузькому розумінні розумілася як інституційний устрій із зазначенням того, хто має доступ до керівних органів і може брати участь у ухваленні рішень. Таким чином, йшлося про управління державою. Конституція в нормативному сенсі була покликана адаптувати справедливу систему управління до природи та мети спільноти громадян

Конституційне право людини і громадянина на правову допомогу та його реалізація біженцями за допомогою інституту адвокатури

Вказується, незважаючи на важливість соціально-економічних, ідеологічних, політичних гарантій, основними, безперечно, є саме юридичні (гарантованість конституційних прав і свобод та неможливість їх скасування та обмеження, гарантування судового захисту прав та свобод, право кожного знати свої права і обов’язки, право на правову допомогу та ін.). Автори роблять висновки, інститут адвокатури в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина виступає одним із засобів для самообмеження державної влади шляхом створення та активного функціонування незалежного правозахисного інституту, що є активним актором процесу реалізації основної конституційної функції Української держави – реалізація та захист прав і свобод людини і громадянина. Конституційно-правовий статус адвокатури дозволяє їй активно забезпечувати прав не тільки кожної особи, але і усього громадянського суспільства, ефективно реалізувати правозахисну функцію держави шляхом забезпечення належної взаємодії в діяльності органів державної влади та громадянського суспільства. Основними ознаками адвокатури в механізмі захисту прав біженців, що розкривають її сутність в механізмі надання правової допомоги є: 1) адвокатура виступає окремим правозахисним інститутом прав біженців; 2) статус адвокатури спеціально визначений в Конституції України; 3) адвокатура активно взаємодіє з органами державної влади та інститутами громадянського суспільства як рівноправний партнер в механізмі захисту прав біженців; 4) в межах професіонального обов’язку захисту прав та інтересів біженців, як своїх клієнтів адвокати відіграють суттєву роль у справедливому відправленні правосуддя. Будучи активним учасником механізму правозастосування, займаючи самостійне місце у механізмі правосуддя, адвокатура виконує (повинна виконувати) важливу функцію суспільного контролю у цій сфері

Правоохоронна функція держави: роль та місце органів прокуратури

Вказується, за останні 10 років особлива актуальність для вітчизняної юридичної науки набуло питання забезпечення безпеки держави, насамперед, тому, що в цей період значно ускладнилися зовнішньополітичні умови існування нашої держави що призвели до внутрішньодержавних проблем (напад рф на територію незалежної України). Таким чином, в сучасних соціально-економічних та політичних умовах функціонування нашої держави, проблеми забезпечення її безпеки набува- ють особливої гостроти. В Конституції України у статті 17 зазначено, що забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Отже, забезпечення безпеки держави регламентовано на законодавчому рівні й здійснюється спеціально уповноваженими на те суб՚єктами. Таким чином, з точки зору конституційного права є важливим дослідження статусу прокуратури у взаємодії з іншими органами державної влади, проте, з точки зору теорії конституційної безпеки ми звертаємося до найважливіших завдань підтримання внутрішньодержавної стабільності, конституційної безпеки, дотримання основ конституційного ладу України. Автори приходять до висновку, альтернативним, інтегруючим поняттям є категорія “конституційна безпека”. При цьому, зміст даного поняття включає в себе не просто стан захищеності й забезпечення реалізації сукупності основних конституційних засад організації держави, а й передбачає основні керівні ідеї забезпечення безпеки інших видів. Виступаючи більш загальним поняттям для всіх видів юридичної безпеки, тобто щодо правовідносин, конституційна безпека визначає основні принципи і зміст інших видів безпеки завдяки всеосяжному характеру конституційних норм. При цьому деталізація змісту інших різновидів юридичної безпеки відбувається на подконституційоному, законодавчому рівні. Конституційна безпека забезпечується також інститутами публічної влади, серед яких специфічне місце займають саме органи прокуратури держави, оскільки конституційне будова якої на основі принципів єдності і поділу її органів на законодавчі, виконавчі та судові, служить передумовою для вироблення зважених і соціально обґрунтованих управлінських рішень, що враховують різноманітність існуючих в суспільстві інтересів, і виключають не тільки узурпацію, а й надмірну концентрації та централізацію владних повноважень. Сутність конституційної безпеки полягає в поєднанні політичних, правових, економічних, соціально-культурних складових, за яких можливий розвиток суспільства, його матеріального добробуту, дотримання історичних і культурних традицій, національних особливостей, духовної сфери, а в кінцевому підсумку, зберігає головний результат – постійне та законне дотримання і захист прав і свобод людини і громадянина