АБСЦЕСИ ПЕЧІНКИ: ДІАГНОСТИКА ТА ПІДХОДИ ДО ЛІКУВАННЯ

The treatment results of of 134 patients with liver abscess were studied. All patients were divided into two groups (general – 70 persons and control - 64 ones). 64 patients of control group (47.7%) were treated with traditional methods. Among 70 patients (52.3%) of general group preference was given to miniinvasive surgical interventions. Cholangiogenic abscesses were found in 30.6%, cryptogenic – 25.4%, hematogenous – 21.6%, contact 11.2%, posttraumatic – 9.0% and liver abscesses as a result of suppuration of tumor metastases – 2.2 %. Single liver suppuration occurs more often – 87,3% of cases, multiple abscesses – 12,7%. First of all, 3, 6 and 7 segments of the liver are affected – 12,9%, 26,1%, 32,0%, respectively. In control group, the operation of liver abscess drainage via  laparotomy was performed in 56 cases (87.5% of 64 patients) versus 22 (31.4% of 70 patients) in general group. Percutaneous drainage of abscesses – 8 (12.5%) and 42 (60%) respectively. Laparoscopic operations (6 or 8,6%) took place only in general group, and included external percutaneous  drainage in 3 cases, fenestration – in 2, puncture-aspiration sanitation – in 1. Consequently, in general group miniinvasive surgical approaches for drainage of liver abscesses were applied in the majority of patients - 48 (68.6%) ones versus 8 (12.5%) in control group. The using of miniinvasive surgical drainage techniques for liver abscesses showed a significant decrease (p<0,05) of postoperative complications from 48,3% in control group to 13,5% in general group, shortening of inpatient terms from 14,6±1,4 to 5.2±0.8 days and decreasing of mortality rate from 7.8% to 2.8%.Изучены результаты лечения 134 больных с абсцесами печени (АП). Пациенты были разделены на группу сравнения – 64 человека (47,7%), которые были пролечены традиционными методиками, и основную группу – 70 пациентов (52,3%), для лечения которых преимущество предоставлялось миниинвазивным хирургическим вмешательствам. Установлено, что холангиогенные абсцессы встречались в 30,6%, криптогенные – в 25,4%, гематогенные – в 21,6%, контактные в 11,2%, посттравматические – в 9,0% и АП в результате нагноения метастазов опухолей – 2,2 %. Одиночные нагноение в печени встречались чаще – 87,3% случаев, многочисленные – 12,7%. Прежде всего поражались 3, 6 и 7 сегменты печени – 12,9%, 26,1%, 32,0% соответственно. В группе сравнения преобладали операции дренирования АП, выполненные путем лапаротомии, – 56 вмешательств (87,5% от 64 пациентов) против 22 (31,4% от 70 пациентов) в основной группе. Чрескожное дренирование гнойников – 8 (12,5%) и 42 (60%) соответственно. Лапароскопические операции были проведены только в основной группе и включали внешнее санационное дренирование АП в 3 случаях, фенестрация – в 2, пункционно-аспирационную санацию – в 1, что составило всего 6 вмешательств или 8,6%. Итак, в основной группе миниинвазивные хирургические подходы к дренированию АП были применены у большей части – 48 (68,6%) пациентов против 8 (12,5%) исследованных в группе сравнения. Использование миниинвазивных хирургических дренирующих методик АП позволило достоверно (р<0,05) снизить количество послеоперационных осложнений с 48,3% в контрольной до 13,5% в основной группе, сократить длительность пребывания больного в стационаре с 14,6±1,4 до 5,2±0,8 суток и снизить послеоперационную летальность с 7,8% до 2,8% соответственно.Вивчені результати лікування 134 хворих з абсцесами печінки (АП). Пацієнти розподілені на групу порівняння – 64 особи (47,7%), проліковані традиційними методиками, та основну групу – 70 пацієнтів (52,3%), для лікування яких перевага надавалася мініінвазивним хірургічним втручанням. Холангіогенні абсцеси траплялися у 30,6%, криптогенні – у 25,4%, гематогенні – у 21,6%, контактні – у 11,2%, посттравматичні – у 9,0% і АП в результаті нагноєння метастазів пухлин – 2,2%.  Поодинокі нагноєння в печінці виявлялися частіше – 87,3% випадків, численні – 12,7%. Насамперед, вражалися 3, 6 і 7 сегменти печінки – 12,9 %, 26,1 %, 32,0 % відповідно. У групі порівняння переважали операції дренування АП, виконані шляхом лапаротомії – 56 втручань (87,5% від 64 пацієнтів) проти 22 (31,4% від 70 пацієнтів) в основній групі. Черезшкірне дренування гнійників – 8 (12,5%) і 42 (60%) відповідно. Лапароскопічні операції проведені тільки  в основній групі, і містили зовнішнє санаційне дренування АП у 3 випадках, фенестрацію – у 2,  пункційно-аспіраційну санацію – в 1, що склало загалом 6 втручань або 8,6%. Отже, в основній групі мініінвазивні хірургічні підходи до дренування АП застосовані у більшої частини – 48 (68,6%) пацієнтів проти 8 (12,5%) досліджених у групі порівняння. Використання мініінвазивних хірургічних дренуючих методик АП дало змогу достовірно (р<0,05) знизити кількість післяопераційних ускладнень з 48,3% у контрольній до 13,5% в основній групі, скоротити тривалість перебування хворого в стаціонарі з 14,6±1,4 до 5,2±0,8 доби та знизити післяопераційну летальність з 7,8% до 2,8% відповідно