ПСИХОЛОГІЧНІ НАСЛІДКИ ПЕРЕНЕСЕНОЇ АМПУТАЦІЇ КІНЦІВОК: ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

This work contains a literary review, which systematizes the knowledge about psychological consequences of limb amputation, the pathopsychological characteristics of people who had limb amputations and comorbid symptoms of mental disorders. We conducted a literary analysis on the topic under study, which includes sources published in the last 5 years.  PubMed, Google Scholar and Cochrane Library databases were analyzed. From 96 analyzed sources we included 28 that reached our inclusion criteria. Overall, psychological distress experienced by people after limb amputation is a very relevant and underestimated problem in the medical community.  Significant criterion in the context of the research topic is also the clinical and psychological characteristics of individuals, which has a significant impact on the specifics of the psychological consequences of amputation. Thus, the emergence of negative psychological consequences and mental disorders after amputation is due to the characteristics of the premorbid personality, such as certain psychological personality traits, coping strategies, comorbid mental and somatic diseases. The age of the amputees, the availability of social support, as well as the reasons, type and level of amputation were also mentioned as important factors. Distorted perception of the body scheme, social stigma and negative emotional reactions are also the direct psychological consequences of amputation in the studied category of persons. The most common mental disorders include PTSD, anxiety, depression, and substance use disorder. Among the somatic symptoms of amputation, attention should be paid to the consequences of functional limitations, sexual dysfunctions and phantom pain.Ампутація – це процес видалення кінцівки або її частини шляхом перерізування однієї чи декількох кісток [1]. У всьому світі щорічно виконується 200-500 мільйонів ампутацій, з них приблизно 70 000 у Сполучених Штатах [2]. Згідно статистичних даних Інституту показників і оцінки здоров’я [3], що є незалежним глобальним дослідницьким центром охорони здоров’я при Вашингтонському університеті, станом на 2017 рік 57,7 мільйонів людей у всьому світі жили після перенесення ампутації через травматичні обставини. Актуальність роботи зумовлена тим фактом, що після ампутації багато людей стикаються з проблемами психологічної адаптації до втрати кінцівки та пов’язаних з нею функціональних обмежень.      На сьогоднішній день в Україні, внаслідок російсько-української війни, у реабілітаційних центрах проходять лікування багато військовослужбовців, які втратили кінцівки через бойові дії. Завдяки деталізованій класифікації та номенклатурі бойових уражень за класом І "Механічні  ушкодження" Класифікації  та номенклатури  бойових  уражень, небойових травм за етіопатогенетичним та анатомічним принципом [4] було розраховано [5], що за весь період 2017-2021 рр. середня частка осіб з бойовими  механічними  ушкодженнями,  які потребували розширеного обсягу реабілітаційної  допомоги,  становила  16,69 %. Бойова травма, головним чином спричинена вибухом, наслідком якої є ампутація, може спричинити складні проблеми зі здоров’ям, включаючи ПТСР та фантомний біль [6]. Військовослужбовці з травматичною ампутацією переживають різку зміну способу життя, що впливає на всі аспекти їх повсякденності, включаючи мобільність, схему тіла та психосоціальну адаптацію. Хоча дані статистичних досліджень Міністерства охорони здоров’я [7] демонструють, що середня поширеність ПТСР у населення, що опинилося в межах військового конфлікту становить 20-30%, однак, на вибірці осіб, що перенесли ампутацію внаслідок бойових дій, подібні дослідження не проводилися. Отже, можна лише припустити, що серед осіб, які внаслідок бойових дій отримали інвалідність, цей відсоток є вищим. Таким чином, втрата кінцівки має глибокі економічні, соціальні та психологічні наслідки для людини та її родини. Ампутація кінцівки впливає майже на всі аспекти життя [8], тому досліджувана тема є актуальною

Проактивний психосоматичний підхід до терапії постковідної депресії

Актуальність. Останніми роками в світі широко впроваджується проактивна модель психосоматичної медицини, а саме новий спосіб надання психіатричних послуг у загальномедичних відділеннях, заснований на принципах ініціативності, цілеспрямованості, інтенсивності та інтегрованості з загальномедичною допомогою. Постковідні депресивні прояви є серйозним викликом для системи охорони психічного здоров’я, тому перспективним є впровадження такої моделі для надання спеціалізованої допомоги пацієнтам з депресивними розладами в межах ковідних відділень багатопрофільних лікарень. Під час пандемії COVID-19 питома вага депресивних проявів у пацієнтів соматичних стаціонарів збільшилася втричі порівняно з доковідним періодом. Рання діагностика та терапія постковідних психічних розладів, зокрема депресії, ще на стаціонарному етапі терапії COVID-19 має збільшити ефективність терапії та покращити якість життя пацієнтів. Необхідні дослідження того, як вправадження проактивної моделї психосоматичної медицини може зменшити негативний тягар у вигляді постковідних психічних проблем, зокрема депресивних розладів. Мета. Метою дослідження була оцінка ефективності проактивного психосоматичного втручання у вигляді 8-тижневої монотерапії есциталопрамом пацієнтів з постковідною депресією Матеріали і методи. Проактивне психосоматичне втручання полягало в ранній діагностиці та подальший терапії (спочатку стаціонарно, потім амбулаторно) депресивних розладів у пацієнтів, що страждали на COVID-19. Після отримання інформованої згоди для скринінгу депресії була використана Госпітальна шкала тривоги та депресії (субшкала депресії, HADS-D≥11). Для оцінки симптомів та динаміки стану були використані шкала депресії Гамільтона (HAM-D), Шкала соматичних симптомів (SSS-8), Шкала якості життя Чабана О.С. (CQLS). Фармакологічне втручання полягало в прийомі есциталопраму (Медопрам, Medochemi Ltd) 5 мг на день протягом першого тижня та 10 мг на день протягом 2-8 тижнів при початковому рівні депресії від легкого до середнього, та 10 мг есциталопраму на день протягом першого тижня та 20 мг на день протягом 2-8 тижнів при тяжкому початковому рівні депресії. Результати. Відповідно до проактивної моделі консультаційно-зв’язкової психіатрії, пацієнти, що були госпіталізовані в стаціонар з діагнозом коронавірусної хвороби, пройшли скринінг на наявність ознак активних проблем із психічним здоров’ям, а саме депресивних проявів. У 65,7% з них була клінічно значуща депресія (≥11 за субшкалою депресії Госпітальної шкали тривоги та депресії), що підлягала фармакотерапії. У пацієнтів з постковідною депресією після 8-тижневого курсу терапії есциталопрамом спостерігалося значуще зменшення психічних та соматичних симптомів депресії та покращення якості життя. На момент включення у дослідження 12 (28,58%) осіб мали легкий ступінь прояву депресії, 15 (35,71%) – середній, та 15 (35,71%) – тяжкий. Наприкінці 8 тижня прийому препарату у 24 (57,14%) осіб були відсутні ознаки депресії за шкалою HAM-D, у 18 осіб залишалися субклінічні прояви депресії. Відзначалися покращення і в якості життя та в редукції вираженості соматичних симптомів. Зміни в середніх балах склали: за шкалою HADS =-7.90, за шкалою HAM-D =-14.21, за шкалою SSS-8 =-2.38, за шкалою CQLS =+11.31 балів. Висновки. Впровадження проактивної моделі консультативно-зв’язкової психіатрії в межах ковідного відділення багатопрофільної лікарні для пацієнтів з депресивними розладами було своєчасним та доцільним, тому що забезпечило ранній скринінг депресії та ранній початок прийому есциталопраму при появі депресивних симптомів внаслідок COVID-19. Есциталопрам (Медопрам, Medochemi Ltd) може бути перспективним препаратом для психофармакотерапії депресивних симптомів у пацієнтів, що перенесли COVID-19. Необхідне подальше вивчення його ефективності у терапії постковідної депресії

Delivering AI-based mental healthcare to build resilience in Ukrainian servicemen and veterans: a call for cooperation

Russian aggression disrupted delivery of mental healthcare services for veterans in Ukraine. These causes required to create some new solutions about artificial intelligence based (AI-based) psychological services for Ukrainian defenders. Specialists from the Centre for veterans’ mental health “Forest Glade” of Ministry of Health of Ukraine have created a Telegram-based bot (Lisova Poliana Bot) to reach the specific needs of veterans and servicemen. Such form of AI-based service achieved positive feedback from soldiers, officers and volunteers and helped to partially unload the psychological service in wartime without excluding the Ukrainian defender from it. Therefore, AI solutions have a potential to be integrated in healthcare system. Given the great potential of artificial intelligence in the provision of services during the war, further comprehensive research and cooperation at the international level can be promising. We invite international researchers to cooperate in creating and delivering AI-based consulting tools for Ukrainian defenders.

Струс головного мозку підвищує ризик суїциду

In a quarter of patients after a traumatic brain injury chronic symptoms of anxiety and depression are observed. A new study answers the question whether a mild traumatic brain injury (concussion) is associated with an increased risk of suicidal thoughts, intentions and actions.У чверті пацієнтів після черепно-мозкової травми спостерігають симптоми тривожно-депресивних розладів. Нове дослідження дає відповідь на питання, чи пов’язана черепно-мозкова травма легкого ступеня (струсу головного мозку) із підвищеним ризиком суїцидальних думкок, намірів та дій

Cognitive impairment in patients with chronic noncommunicable diseases: a review

The aim of this review was to summarize the information about the specific weight and the clinical significance of cognitive impairment in the course and prognosis of major chronic noncommunicable diseases. Materials and methods. Scientific literature from 2013 to 2018 on the cognitive impairment in patients with noncommunicable diseases was analyzed. Publications from previous years were taken into account in the absence of new research in this area or if conclusions have not lost relevance. Under the cognitive impairment dementia or mild cognitive impairment were understood. Results Cognitive impairment is common for chronic cardiovascular diseases, both central nervous system and non-central nervous system cancer, chronic lung diseases, diabetes, and presented mostly from mild to moderate form. It can be caused by pathophysiological changes related to the underlying disease (in all diseases reviewed) or its treatment (in the case of cancer and diabetes), such as hypoxia, cerebral hypoperfusion, inflammation, acidosis etc. Cognitive impairment can reduce adherence to medication, self-management, recovery from disability; impact different social and daylife activities, such as academic performance, employing, driving, reading and other life aspects. For central nervous system cancer cognitive decline is also serve as an indicator of the tumor possible localization, a prognostic factor of survival and an indicator of the cancer recurrence. Conclusions. Cognitive impairment is highly prevalent in patients with all major types of chronic noncommunicable diseases, with the executive function, memory and attention impaired most often. It reflects the severity of the underlying disease and its effect on the brain. Cognitive impairment can negatively affect the course, prognosis and treatment of major chronic noncommunicable diseases by reducing the management and self-management of therapy, adherence to therapy, quality of life, functional and social outcome and patient`s autonomy. Identification of cognitive impairment, development the ways to treat or compensate it, minimization of the poor cognitive function negative impact on course and prognosis is important for successful chronic noncommunicable diseases management

Розвиток концепції резилієнсу в науковій літературі протягом останніх років

Background. Increasing number of resilience studies in recent years is accompanied by a reconsideration of its concept. Researchers note that there is exist a problem of unified understanding of resilience. There has been a number of English studies with a fundamental analysis of accumulated definitions and conceptual problems of resilience, but an analysis of accumulated in recent years Ukrainian literature related to resilience has not yet been done. A clear terminological definition of resilience and a distinction with closely related concepts becomes a necessary prerequisite for further research on its reliable evaluation and development of new approaches to therapy. Aim. To systematize and compare the approaches presented in the Ukrainian and foreign scientific literature in recent years to conceptualize resilience and its distinction with other terms, and to offer recommendations for further resilience research. Materials and methods. A qualitative and quantitative content-analysis of scientific Ukrainian and English literature, published from 2016 to December 15, 2019, outlining various approaches to interpreting the concept of resilience, was conducted. Results and discussion. There are both divergent and common points in conceptualization of resilience presented in Ukrainian-language literature and the latest global conceptualization trends. In English literature, as well as in Ukrainian, resilience belongs to the category of adaptation, is preceded by a traumatic event or stressful impact, and defined as a dynamic process. At the same time, in Ukrainian literature, the trajectory of resilience is interpreted mainly as resistance to stress, maintaining of normal functioning in conditions of traumatic impact, while in the English literature conceptualization of resilience as a return to the previous level of functioning is predominated. Conclusions. Based on the analysis and synthesis of information, we propose to define resilience as an adaptive dynamic process of returning to initial psychosocial functioning after a period of maladaptive functioning due to the disorganizing effect of psycho-traumatic factors. We recommend to clearly differentiate resilience with stress-resistance, hardiness, coping, and post-traumatic growth, and not use these terms as synonyms for resilience, for accurate operationalization and avoidance of terminological confusion.Актуальність. Збільшення кількості досліджень резилієнсу останніми роками супроводжується переоцінкою його концепту, тому дослідники відмічають появу проблеми єдиного розуміння резилієнсу. Існує низка англомовних досліджень із фундаментальним аналізом накопичених визначень та концептуальних проблем резилієнсу, проте аналізу накопиченого за останні роки масиву україномовної наукової літератури, яка стосується резилієнсу, ще не було зроблено. Чітке термінологічне визначення резилієнсу та розмежування з близькими за значенням поняттями постає необхідною передумовою подальших досліджень щодо його надійної та достовірної оцінки й розробки нових підходів до терапії. Мета. Систематизувати та порівняти представлені в українській та зарубіжній науковій літературі за останні роки підходи до концептуалізації поняття «резилієнс» і його розмежування з іншими термінами, та запропонувати рекомендації щодо подальших досліджень резилієнсу. Матеріали і методи. Було проведено якісний та кількісний контент-аналіз наукової україномовної та англомовної літератури, опублікованої за період з 2016 по 15 грудня 2019 р., в якій викладено різні підходи до тлумачення поняття резилієнсу. Результати та обговорення. Існують як розбіжні, так і спільні моменти у термінологічному змісті резилієнсу, представленому в україномовній літературі, та останніми світовими тенденціями щодо дефініції даного концепту. Як в англомовній, так і в україномовній літературі резилієнс відноситься до категорії адаптації, йому передує травматична подія або стресовий вплив, переважає визначення резилієнсу як динамічного процесу. Разом з тим, в україномовній літературі траєкторія резилієнсу тлумачиться переважно як стійкість до стресу, підтримання нормального функціонування в умовах психотравмуючого впливу, в той час як в останні роки в англомовній літературі значно переважає концептуалізація резилієнсу як повернення до попереднього рівня функціонування, швидкого відновлення. Висновки. Базуючись на проведеному аналізі та синтезі інформації, ми пропонуємо визначати резилієнс як адаптивний динамічний процес повернення до початкового психосоціального функціонування після періоду дезадаптивного функціонування внаслідок дезорганізуючої дії психотравмуючих факторів. Ми рекомендуємо чітко розмежовувати резилієнс зі стресостійкістю, життєстійкістю, копінгом та посттравматичним зростанням і не вживати їх як синоніми резилієнсу для точної операціоналізації і уникнення термінологічної плутанини

Проактивний психосоматичний підхід до терапії постковідної депресії

Background. Recently a proactive model of psychosomatic medicine has been widely implemented in the world, namely a new way of providing psychiatric services in general medical departments, based on the principles of initiative, focus, intensity, and integration with general care. Postcovid depression is a major challenge for the mental health system, so the introduction of such a proactive model to provide specialized care to patients with depressive disorders within the ward of multidisciplinary hospitals is promising. During the COVID-19 pandemic, the proportion of depressed patients in somatic hospitals tripled compared to the previous period. Early diagnosis and treatment of postcovid mental disorders, including depression, already in inpatient COVID-19 therapy period should increase the effectiveness of therapy and improve the quality of life of patients. Research is needed to study how the proactive psychosomatic medicine model implementation can reduce the negative burden of postcovid mental problems, including depressive disorders. Objective. The study was to evaluate the effectiveness of proactive psychosomatic intervention in the form of 8-week escitalopram monotherapy in patients with postcovid depression. Materials and methods. The proactive psychosomatic intervention consisted of early diagnosis and subsequent treatment (first inpatient, then outpatient) of depressive disorders in 44 patients with COVID-19. After obtaining informed consent, the Hospital Anxiety and Depression Scale (Depression Subscale, HADS-D≥11) was used to screen for depression. The Hamilton Depression Scale (HAM-D), the Somatic Symptom Scale (SSS-8), and Chaban's Quality of Life Scale (CQLS) were used to assess symptoms and dynamics. The pharmacological intervention consisted of escitalopram (Medoprami, Medochemi Ltd) 10 mg per day for mild to moderate depression, and 20 mg per day with severe depression. Results. According to the proactive model of counseling-liaison psychiatry, patients who were hospitalized with COVID-19were screened for signs of active mental health problems, namely depression. 65.7% of them had clinically significant depression (≥11 on Depression Subscale of Hospital Anxiety and Depression Scale) and they were to be treated with pharmacotherapy.Significant reductions in mental and somatic symptoms of depression and improved quality of life were observed in patients with postcovid depression after an 8-week course of escitalopram therapy. At the beginning of the study, 12 (28.58%) people had a mild degree of depression, 15 (35.71%) - moderate, and 15 (35.71%) - severe. At the end of the 8th week of taking the drug, 24 (57.14%) people had no signs of depression on the HAM-D scale, 18 people had subclinical depressive features. There were improvements in quality of life and the reduction of somatic symptoms. Changes in the mean scores were: on HADS scale = -7.90, on HAM-D scale = -14.21, on SSS-8 scale = -2.38, on CQLS scale = + 11.31 points. Conclusions. Proactive psychosomatic medicine model implementation in the multidisciplinary hospital for patients with depressive disorders was timely and appropriate because it provided early screening for depression and early escitalopram treatment for postcovid depression. Escitalopram (Medopram, Medochemi Ltd) may be a promising drug for the psychopharmacotherapy of depressive symptoms in patients with COVID-19. Further study of its effectiveness in the treatment of postcovid depression is needed.Актуальність. Останніми роками в світі широко впроваджується проактивна модель психосоматичної медицини, а саме новий спосіб надання психіатричних послуг у загальномедичних відділеннях, заснований на принципах ініціативності, цілеспрямованості, інтенсивності та інтегрованості з загальномедичною допомогою. Постковідні депресивні прояви є серйозним викликом для системи охорони психічного здоров’я, тому перспективним є впровадження такої моделі для надання спеціалізованої допомоги пацієнтам з депресивними розладами в межах ковідних відділень багатопрофільних лікарень. Під час пандемії COVID-19 питома вага депресивних проявів у пацієнтів соматичних стаціонарів збільшилася втричі порівняно з доковідним періодом. Рання діагностика та терапія постковідних психічних розладів, зокрема депресії, ще на стаціонарному етапі терапії COVID-19 має збільшити ефективність терапії та покращити якість життя пацієнтів. Необхідні дослідження того, як вправадження проактивної моделї психосоматичної медицини може зменшити негативний тягар у вигляді постковідних психічних проблем, зокрема депресивних розладів. Мета. Метою дослідження була оцінка ефективності проактивного психосоматичного втручання у вигляді 8-тижневої монотерапії есциталопрамом пацієнтів з постковідною депресією Матеріали і методи. Проактивне психосоматичне втручання полягало в ранній діагностиці та подальший терапії (спочатку стаціонарно, потім амбулаторно) депресивних розладів у пацієнтів, що страждали на COVID-19. Після отримання інформованої згоди для скринінгу депресії була використана Госпітальна шкала тривоги та депресії (субшкала депресії, HADS-D≥11). Для оцінки симптомів та динаміки стану були використані шкала депресії Гамільтона (HAM-D), Шкала соматичних симптомів (SSS-8), Шкала якості життя Чабана О.С. (CQLS). Фармакологічне втручання полягало в прийомі есциталопраму (Медопрам, Medochemi Ltd) 5 мг на день протягом першого тижня та 10 мг на день протягом 2-8 тижнів при початковому рівні депресії від легкого до середнього, та 10 мг есциталопраму на день протягом першого тижня та 20 мг на день протягом 2-8 тижнів при тяжкому початковому рівні депресії. Результати. Відповідно до проактивної моделі консультаційно-зв’язкової психіатрії, пацієнти, що були госпіталізовані в стаціонар з діагнозом коронавірусної хвороби, пройшли скринінг на наявність ознак активних проблем із психічним здоров’ям, а саме депресивних проявів. У 65,7% з них була клінічно значуща депресія (≥11 за субшкалою депресії Госпітальної шкали тривоги та депресії), що підлягала фармакотерапії.У пацієнтів з постковідною депресією після 8-тижневого курсу терапії есциталопрамом спостерігалося значуще зменшення психічних та соматичних симптомів депресії та покращення якості життя. На момент включення у дослідження 12 (28,58%) осіб мали легкий ступінь прояву депресії, 15 (35,71%) – середній, та 15 (35,71%) – тяжкий. Наприкінці 8 тижня прийому препарату у 24 (57,14%) осіб були відсутні ознаки депресії за шкалою HAM-D, у 18 осіб залишалися субклінічні прояви депресії. Відзначалися покращення і в якості життя та в редукції вираженості соматичних симптомів. Зміни в середніх балах склали: за шкалою HADS =-7.90, за шкалою HAM-D =-14.21, за шкалою SSS-8 =-2.38, за шкалою CQLS =+11.31 балів. Висновки. Впровадження проактивної моделі консультативно-зв’язкової психіатрії в межах ковідного відділення багатопрофільної лікарні для пацієнтів з депресивними розладами було своєчасним та доцільним, тому що забезпечило ранній скринінг депресії та ранній початок прийому есциталопраму при появі депресивних симптомів внаслідок COVID-19. Есциталопрам (Медопрам, Medochemi Ltd) може бути перспективним препаратом для психофармакотерапії депресивних симптомів у пацієнтів, що перенесли COVID-19. Необхідне подальше вивчення його ефективності у терапії постковідної депресії