A single blind, placebo-controlled randomized study of the safety, reactogenicity and immunogenicity of the “EpiVacCorona” Vaccine for the prevention of COVID-19, in volunteers aged 18–60 years (phase I–II)

Vaccination of the population is one of the most effective countermeasures in responding to the pandemic caused by novel coronavirus infection. Therefore, scientists all over the world have been working to develop effective and safe vaccines. We have developed a synthetic peptide vaccine, EpiVacCorona, against novel SARS-CoV-2 coronavirus, which is a suspension for intramuscular administration containing a composition of chemically synthesized peptide immunogens of the S protein of SARS-CoV-2 coronavirus conjugated to a carrier protein and adsorbed on aluminum hydroxide. Phase I–II clinical trials of the vaccine have started that consist of two stages: Stage 1 is an open study of the safety, reactogenicity, and immunological activity of the vaccine with the involvement of 14 volunteers aged 18–30 years; Stage 2 is a single blind, comparative, randomized placebo-controlled study with the involvement of 86 volunteers. The study involved volunteers aged 18–60 years; the vaccine was injected intramuscularly twice, spaced 21 days apart between injections. All local reactions in response to vaccine administration were mild, such as a short-term pain at the injection site. There were no signs of development of local or systemic adverse reactions. The two-dose vaccination scheme induced the production of antibodies, specific to the antigens that make up the vaccine, in 100% of the volunteers. Seroconversion with a neutralizing antibody titer ≥ 1:20 was reported in 100% of the volunteers 21 days following the second immunization dose. No seroconversion was reported in the groups of volunteers vaccinated with a placebo. The peptide-based EpiVacCorona Vaccine has low reactogenicity and is a safe, immunogenic product. Clinical Trials Identifier: NCT04527575

ХАРАКТЕРИСТИКА ПОКАЗНИКІВ ГАЛЕКТИНУ 3 ПРИ ПІЄЛОНЕФРИТІ НА ТЛІ МІХУРОВО-СЕЧОВІДНОГО РЕФЛЮКСУ У ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ

Introduction .Today there is a pressing need to find markers that are determined not only during the inflammatory process, but also directly involved in the pathogenesis of fibrosis in the kidneys. It is known that one of the prophylactic factors is galectin 3 [1,4]. Galectin-3 is involved in many biological processes, such as myocardial fibrosis, endogenous inflammation, cell growth and proliferation, apoptosis, and also acts as an inducer of macrophage migration, etc. [2, 3]. However, today in the sources of literature there are single and contradictory data on the indicators of this marker in inflammatory kidney diseases in young children.That is why the purpose of our study was to determine the levels of galectin-3 as a marker of fibrosis in young children suffering from pyelonephritis in the background of bladder-ureteral reflux.Materials and methods. In our work, we used materials obtained during the examination of 100 infants of young children with pyelonephritis. The verification of the diagnosis was carried out on the basis of in-depth examination in accordance with the order of the Ministry of Health of Ukraine No. 627 of November 3, 2008. "On treatment of children with infections of the urinary system and tubulointerstitial nephritis". The content of galectin-3 was determined by ELISA with Human Galectin-3 (Platinum ELISA; eBioscience, Benger MedSystems, Austria). Statistical processing of the results of the study was carried out using standard methods of biometrics on a personal computer in the framework of statistical packages Exel 2013, Statistics 2010 The difference between the indices of different groups was considered reliable at р <0,05.Research results and their discussion. During the study, we showed high rates of galectin-3 in the presence of bladder-ureteral reflux in children (8.59 ± 1.03) [95% CI, 6.49-10.69] ng / ml. The concentration of this marker was significantly lower in the children of the comparison group (2.97 ± 0.94) [95% CI, 1.77-4.17] ng / ml and in the practically healthy subjects (1.5 ± 0.19) [ 95% CI, 0.82-2.21] ng / ml, p <0.01. The highest rate of galectin 3 was recorded in children from the 2nd to 3rd year. (10.3 ± 1.34 ng / ml.) [95% CI, 8.54-11.64 ng / ml] significantly differed from that in children in the 1st to 2nd year. (7.72 ± 0.55 ng / ml) (p <0.05) [95% CI, 6.22-11.34 ng / ml] and 1 ms -1. (5.0 ± 0.76ng / ml) (p <0.05) [95% CI, 3.29-6.85 ng / ml], respectively. Among the children of the main group of male subjects, the galectin 3 was 9.84 ± 1.21, [95% CI, 7.86-11.82] ng / ml, whereas in girls this marker was 1.5 times less ( 6.3 ± 0.95 [95% CI, 4.78-7.28] ng / ml (p <0.05). The same tendency was observed in primary pyelonephritis (in males - 4.01 ± 0.94 [ 95% CI, 2.98-5.05] ng / ml, in girls - (2.78 ± 0.83) [95% CI, 1.28-4.28] ng / ml) (p <0, 05).It was found that the value of galectin 3 in the main group was significantly more significant, in which the renal cortical index was higher than 0.17 (9.67 ± 1.92) [95% CI, 8.17-11.23 ng / ml] than in the children of the comparison group in which the index of the renal-cortical index was within the normal range (4.36 ± 1.17) [95% CI, 3.42-5.3] ng / ml (p <0.01). At the same time, in 7 of the patients with group comparison, we found that with an increase in the renal cortical index, the level of galectin 3 (4.56 ± 1.02 ng / ml) also increased, however, it was significantly lower than in children with secondary genesis of the disease (p <0.01). It was established that with an increase in the duration of the inflammatory process in the kidneys, the level of the index of fibrosis was increased.ConclusionsPlasma concentrations of galectin-3 are significantly higher in children with pyelonephritis in the background of bladder-ureteral reflux than in children with primary pyelonephritis, which indicates a possible fibrosis in the kidneys. In the majority of children (76.02%), the increase in the index of galectin 3 with an increase in the renal cortical index was established. It was found that with increasing duration of pyelonephritis, levels of prophylactic index increased, indicating the need to determine galletin 3 in young children as a marker for early fibrosis.Введение. Сегодня возникает насущная необходимость в поиске маркеров, которые определяются не только при воспалительном процессе, но и непосредственно участвуют в патогенезе фиброзообразования в почках. Известно, что одним из профибротичних факторов является галектин 3 [1,4]. Галектин-3 задействован во многих биологических процессах, таких как фиброз миокарда, эндогенное воспаление, рост и пролиферация клеток, апоптоз а также выступает как индуктор миграции макрофагов и др. [2, 3]. Однако сегодня в источниках литературы имеющиеся единичные и противоречивые данные о показателях данного маркера при воспалительных заболеваниях почек у детей раннего возраста.Именно поэтому целью нашего исследования было определение уровней галектина-3, как маркера фиброзообразования у детей раннего возраста, больных пиелонефритом на фоне пузырно-мочеточникового рефлюкса.Материалы и методы. В работе нами использованы материалы, полученные в ходе обследования 100 детей раннего возраста больных пиелонефритом. Верификация диагноза проводилась на основании углубленного обследования согласно приказа МЗ Украины № 627 от 03.11.2008р. «О лечении детей с инфекциями мочевой системы и тубулоинтерстициальным нефритом». Содержание галектина-3 определяли иммуноферментным методом (ELISA) с набором «Human Galectin-3» (Platinum ELISA; eBioscience, Benger MedSystems, Австрия). Статистическую обработку результатов исследования проводили стандартными методами биометрии на персональном компьютере в рамках статистических пакетов Exel 2013, Statistika 2010 Разница между показателями различных групп считалась достоверной при р≤ 0,05.Результаты исследования и их обсуждение. В ходе исследования нами выявлено высокие показатели галектина-3 при наличии пузырно-мочеточникового рефлюкса у детей (8,59 ± 1,03) [95% ДИ, 6,49-10,69] нг / мл. Достоверно меньше была концентрация данного маркера у детей группы сравнения (2,97 ± 0,94) [95% ДИ, 1,77-4,17] нг / мл и у практически здоровых обследованных (1,5 ± 0,19) [ 95% ДИ, 0,82-2,21] нг / мл, р <0,01. Самый высокий показатель галектина 3 регистрировался у детей 2р.-3р. (10,3 ± 1,34 нг / мл.) [95% ДИ, 8,54-11,64 нг / мл], достоверно отличалось от показателя у детей 1р.-2р. (7,72 ± 0,55 нг / мл) (р <0,05) [95% ДИ, 6,22-11,34 нг / мл] и 1мис.-1г. (5,0 ± 0,76нг / мл) (р <0,05) [95% ДИ, 3,29-6,85 нг / мл], соответственно. Среди детей основной группы у представителей мужского пола галектин 3 составил 9,84 ± 1,21, [95% ДИ, 7,86-11,82] нг / мл, тогда как у девочек данный маркер был в 1,5 раза меньше ( 6,3 ± 0,95 [95% ДИ, 4,78-7,28] нг / мл (р <0,05). При ППН наблюдалась такая же тенденция (у мальчиков - 4,01 ± 0,94 [95% ДИ, 2,98-5,05] нг / мл, у девочек - (2,78 ± 0,83) [95% ДИ, 1,28-4,28] нг / мл) (р <0 , 05).Установлено, что достоверно значимым был показатель галектина 3 у детей основной группы, в которых ренально-кортикальный индекс был выше 0,17 (9,67 ± 1,92) [95% ДИ, 8,17-11,23 нг / мл], чем у детей группы сравнения в которых показатель РКИ был в пределах нормы (4,36 ± 1,17) [95% ДИ, 3,42-5,3] нг / мл (р <0,01). Вместе с тем, у 7 обследованных с ППН мы установили, что с повышением РКИ также повышался уровень галектина 3 (4,56 ± 1,02 нг / мл), однако он был достоверно ниже, чем у детей с вторичным генезом заболевания (р < 0,01). Установлено, что с увеличением продолжительности воспалительного процесса в почках, увеличивался уровень показателя фиброзообразования.Выводы.Плазменная концентрация галектина-3 достоверно выше у детей с пиелонефритом на фоне пузырно-мочеточникового рефлюкса чем у детей с первичным пиелонефритом, что указывает на возможное фиброзообразования в почках. При ВПН у большинства детей (76,02%) установлено повышение показателя галектина 3 при увеличении ренально-кортикального индекса. Установлено, что с увеличением продолжительности пиелонефрита повышались уровни профибротичного показателя, что указывает на необходимость определения галектина 3 у детей раннего возраста, как маркера раннего фиброзообразованияВступ. Сьогодні виникає нагальна потреба в пошуку маркерів, які виявляються не тільки при запальному процесі, але і безпосередньо беруть участь у патогенезі фіброзоутворення в нирках. Відомо що одними із профібротичних факторів є галектин 3 [1,4]. Галектин-3 задіяний у багатьох біологічних процесах, таких як фіброз міокарда, ендогенне запалення, ріст і проліферація клітин, апоптоз а також виступає як індуктор міграції макрофагів та ін. [2, 3]. Однак сьогодні в джерелах літератури наявні поодинокі та суперечливі дані про показники даного маркера при запальних захворюваннях нирок у дітей раннього віку. Саме тому метою нашого дослідження було визначення рівнів галектину-3, як маркера фіброзоутворення у дітей раннього віку, хворих на пієлонефрит на тлі міхурово-сечовідного рефлюксу.Матеріали та методи. У роботі нами використані матеріали, отримані у ході обстеження 100 дітей раннього віку хворих на пієлонефрит. Верифікація діагнозу проводилась на підставі поглибленого обстеження згідно наказу МОЗ України № 627 від 03.11.2008р. «Про лікування дітей з інфекціями сечової системи і тубулоінтерстиційним нефритом». Вміст галектину-3 визначали імуноферментним методом (ELISA) за набором «Human Galectin-3» (Platinum ELISA; eBioscience, Benger MedSystems, Австрія). Статистичну обробку результатів дослідження виконували стандартними методами біометрії на персональному комп’ютері у рамках статистичних пакетів Exel 2013, Statistika 2010. Різниця між показниками різних груп вважалась достовірною при р≤ 0,05.Результати дослідження та їх обговорення.У ході дослідження нами виявлено високі показники галектину-3 при наявності міхурово-сечовідного рефлюксу у малюків (8,59±1,03) [95% ДІ, 6,49-10,69] нг/мл. Достовірно меншою була концентрація даного маркера у дітей групи порівняння (2,97±0,94) [95% ДІ, 1,77-4,17] нг/мл та у практично здорових обстежених (1,5±0,19) [95% ДІ, 0,82-2,21] нг/мл, р<0,01. Найвищий показник галектину 3 реєструвався у дітей віком 2р.-3р. (10,3±1,34 нг/мл.) [95% ДІ, 8,54-11,64 нг/мл], що достовірно відрізнялось від показника у дітей віком 1р.-2р. (7,72±0,55 нг/мл), (р<0,05) [95% ДІ, 6,22-11,34 нг/мл] та 1міс.-1р. (5,0±0,76нг/мл), (р<0,05) [95% ДІ, 3,29-6,85 нг/мл], відповідно. Серед дітей основної групи у представників чоловічої статі галектин 3 склав 9,84±1,21, [95% ДІ, 7,86-11,82] нг/мл, тоді як у дівчаток даний маркер був у 1,5 рази меншим (6,3±0,95, [95% ДІ, 4,78-7,28] нг/мл, (р<0,05). При ППН спостерігалась така ж тенденція (у хлопчиків - 4,01±0,94 [95% ДІ, 2,98-5,05] нг/мл, у дівчаток - (2,78±0,83) [95% ДІ, 1,28-4,28] нг/мл) (р<0,05).Встановлено, що достовірно значущим був показник галектину 3 у дітей основної групи, у яких РКІ був вище за 0,17 (9,67±1,92) [95% ДІ, 8,17-11,23 нг/мл], у порівнянні із дітьми групи порівняння у яких показник РКІ був в межах норми (4,36±1,17), [95% ДІ, 3,42-5,3] нг/мл (р<0,01). Разом з тим, у 7 обстежених із ППН ми встановили, що із підвищенням РКІ також зростав рівень галектину 3 (4,56±1,02 нг/мл), однак він був достовірно нижчим ніж у дітей із вторинним генезом захворювання, (р<0,01). Встановлено, що зі збільшенням тривалості запального процесу в нирках, зростав рівень показника фіброзоутворення. Висновки.Плазмова концентрація галектину-3 достовірно вища у дітей із пієлонефритом на тлі міхурово-сечовідного рефлюксу ніж у малюків із первинним пієлонефритом, що вказує на можливе фіброзоутворення у нирках. При ВПН у більшості дітей (76,02%) встановлено підвищення показника галектину 3 при збільшенні ренально-кортикального індексу. Встановлено, що зі збільшенням тривалості пієлонефриту підвищувались рівні профібротичного показника, що вказує на необхідність визначення галектину 3 у дітей раннього віку, як маркера раннього фіброзоутворення

ВПЛИВ ПОЛІМОРФНИХ ВАРІАНТІВ -509 СС ТА +869 ТТ ГЕНА TGF B1 НА ПЕРЕБІГ ПІЄЛОНЕФРИТУ У ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ

Introduction. Among the factors that lead to the formation of cicatricial changes in the renal parenchyma are genetic ones. Data from the literature indicate a tendency toward increased production of the transforming growth factor (TGF-B1) [5, 10]. According to rare studies, polymorphism of the TGF-B1 gene occurs in 82% of patients with reflux-nephropathy [7].Objective to study: the effect of allelic polymorphisms of the gene TGF-B1 (-509 C / T, +869 T / C) on the course of pyelonephritis in young children.Materials and methods. In the work we used materials obtained during the survey of 100 young children with pyelonephritis. The first subgroup comprised 50 children with pyelonephritis on the background of vesicoureteral reflux and the second subgroup consisted of 50 children with pyelonephritis without evidence of vesicoureteral reflux. The control group consisted of 50 practically healthy children.Verification of the diagnosis was carried out on the basis of an in-depth examination according to the order of the Ministry of Health of Ukraine N. 627 of 03.11.2008. "On the treatment of children with urinary tract infections and tubulointerstitial nephritisResults of the study and their discussion:When comparing the distribution of genotypes and alleles of the polymorphism -509 of the TGF-B1 gene between the children of the main group and the comparison group, a significant increase in the frequency of carriers of the HS genotype in children of the main group (34 cases - 68 ± 4.86%) was observed compared to the frequency of the allele homo-carriers C in the comparison group (7 cases - 14 ± 1.41%), p <0.01. It was found that the children of the comparison group (20 respondents - 40 ± 3.43%) are significantly more likely to be the homo-carriers of the T allele than those examined with pyelonephritis against vesicoureteral reflux (9 children - 18 ± 1.89%), p <0 , 01. Therefore, it can be assumed that children homozygotes of СС often suffer from pyelonephritis against a background of vesicoureteral reflux than carriers of genotype C-509T and heterozygotes of СT.Characteristics of the genotypes of the polymorphic variant + 869 of the TGF-B1 gene in children with pyelonephritis of children showed that the homozygotes of the mutant T allele were the highest, which was significantly higher than the frequency of heterozygotes and homozygotes over the C allele (p <0.05).Further, the distribution of the genotypes and alleles of polymorphism +869 of the TGF-B1 gene was compared between the children of the main group and the comparison group. It was noted that the frequency of the major T allele with significant advantage was observed in the main group as compared with the percentage of the similar allele in the comparison group (67.79 ± 6.24% vs. 38.07 ± 4.01%, p <0.05). Therefore, it can be assumed that the children of the TT genotype often suffer from pyelonephritis against the background of vesicoureteral reflux than carriers of the genotype C + 869T and heterozygotes of the CT.Analysis of the degree of severity of pyelonephritis, depending on the polymorphism C> T in position -509 of the TGF-B1 gene in the children of the main group, found that the frequency of secondary pyelonephritis of III degree of severity in the homozygotes of the mutant allele (80.1 ± 11.12%, 95% CI: 65 79 87.68) was significantly higher than in homozygotes of the main allele (10.01 ± 4.46%, 95% CI: 5.25-13.23) and heterozygotes (9.9 ± 2.51% 95% CI: 5.13 - 14.67), p <0.01.According to the polymorphism C> T in the +869 position of the TGF-B1 gene in the children of the main group, the third degree of activity of the inflammatory process was significantly more likely to have carriers of the TT genotype (65.02 ± 6.74%, 95% CI: 52.72 - 74, 81%) compared with heterozygotes (19.97 ± 4.28%, 95% CI: 13.62 - 24.95%) and the allele C homocarriers (15.03 ± 2.71%, 95% CI: 8 59 - 19.42%), p <0.01.Conclusions:Thus, our studies have shown that children of early age, carriers of the genotype C-509C (34-68 ± 4.86%) and T + 869T (29-58 ± 4.46) are more likely to suffer from pyelonephritis against the background of vesicoureteral disease, ureter reflux than the heterozygotes C-509T (7-14 ± 1.13%) and T + 869T (13-26 ± 1.92%), as well as the homozygotes T-509T (9-18 ± 1.89%) and C 869C (8-16 ± 1.86%), p <0.01.In a significant majority of homozygotes C-509C (80,1 ± 11,12%) and T + 869T (65,02 ± 6,74%) there was pyelonephritis from the ІІІ century. activity of the inflammatory process.Введение. Среди факторов, приводящих к образованию рубцовых изменений в почечной паренхиме выделяют генетические. Данные литературы указывают на склонность к повышенной продукции трансформирующего фактора роста (TGF-В1) [5, 10]. Согласно редких исследований полиморфизм гена TGF-В1 встречается у 82% пациентов с рефлюкс-нефропатией [7].Цель исследования: изучить влияние аллельных полиморфизмов гена TGF-В1 (-509 С / Т, +869 Т / С) на течение пиелонефрита у детей раннего возраста.Материалы и методы. В работе нами использованы материалы, полученные в ходе обследования 100 детей раннего возраста больных пиелонефритом. Первую подгруппу составили 50 детей больных пиелонефритом на фоне пузырно-мочеточникового рефлюкса и вторую подгруппу - 50 детей больных пиелонефритом без признаков пузырно-мочеточникового рефлюкса. Группа контроля насчитывала 50 практически здоровых детей.Верификация диагноза проводилась на основании углубленного обследования согласно приказа МЗ Украины № 627 от 03.11.2008р. «О лечении детей с инфекциями мочевой системы и тубулоинтерстициальнsv нефритомРезультаты исследования и их обсуждение:При сопоставлении распределения генотипов и аллелей полиморфизма -509 гена TGF - B1 между детьми основной группы и группы сравнения, было отмечено достоверное повышение частоты носителей генотипа СС у детей основной группы (34 случая - 68 ± 4,86%) по сравнению с частотой гомоносителей аллеля С в группе сравнения (7 случаев - 14 ± 1,41%), р <0,01. Установлено, что дети группы сравнения (20 респондентов - 40 ± 3,43%), достоверно чаще является гомоносителями аллеля Т, чем обследованые с пиелонефритом на фоне пузырно-мочеточникового рефлюкса (9 детей - 18 ± 1,89%), р <0 , 01. Следовательно, можно предположить, что дети-гомозиготы СС чаще болеют пиелонефритом на фоне пузырно-мочеточникового рефлюкса, чем носители генотипа С-509Т и гетерозиготы СТ.Характеристика генотипов полиморфного варианта + 869 гена TGF - B1, у больных пиелонефритом детей показала, что гомозиготы мутантного аллеля Т составили наибольшую удельную долю, которая была достоверно выше, чем частота гетерозигот и гомозигот по аллелю С (р <0,05).В дальнейшем проведено сопоставление распределения генотипов и аллелей полиморфизма +869 гена TGF - B1 между детьми основной группы и группы сравнения. Отмечено, что частота мажорного аллеля Т со значительным преимуществом наблюдалась в основной группе по сравнению с процентом аналогичного аллеля в группе сравнения (67,79 ± 6,24% против 38,07 ± 4,01%, р <0,05). Следовательно, можно предположить, что дети-носители генотипа ТТ чаще болеют пиелонефритом на фоне пузырно-мочеточникового рефлюкса, чем носители генотипа С + 869Т и гетерозиготы СТ.Анализ степени тяжести пиелонефрита в зависимости от полиморфизма С> Т в позиции -509 гена TGF - B1 у детей основной группы обнаружил, что частота вторичного пиелонефрита III степени тяжести у гомозигот мутантного аллеля (80,1 ± 11,12%, 95% ДИ: 65 79 - 87,68) была достоверно выше, чем у гомозигот основного аллеля (10,01 ± 4,46%, 95% ДИ: 5,25 - 13,23) и гетерозигот (9,9 ± 2,51%, 95% ДИ: 5,13 - 14,67), р <0,01.По полиморфизму С> Т в позиции +869 гена TGF - B1 у детей основной группы, то III степень активности воспалительного процесса достоверно чаще имели носители генотипа ТТ (65,02 ± 6,74%, 95% CI: 52,72 - 74, 81%) по сравнению с гетерозиготами (19,97 ± 4,28%, 95% CI: 13,62 - 24,95%) и гомоносителями аллеля С (15,03 ± 2,71%, 95% CI: 8 59 - 19,42%), р <0,01.Выводы:Таким образом, проведенные нами исследования показали, что дети раннего возраста, являются носителями генотипа С-509С (34-68 ± 4,86%) и Т + 869Т (29-58 ± 4,46) достоверно чаще болеют пиелонефритом на фоне пузырно-мочеточникового рефлюкса, чем гетерозиготы С-509Т (7-14 ± 1,13%) и Т + 869Т (13-26 ± 1,92%), а также гомозиготы Т-509Т (9-18 ± 1,89% ) и С 869С (8-16 ± 1,86%), р <0,01.В достоверной большинства гомозигот С-509С (80,1 ± 11,12%) и Т + 869Т (65,02 ± 6,74%) отмечался пиелонефрит с ІІІ ст. активности воспалительного процесса.Вступ. Серед факторів, що призводять до утворення рубцевих змін в нирковій паренхімі виділяють генетичні. Дані літератури вказують на схильність до підвищеної продукції трансформуючого фактора росту (TGF-В1). Згідно поодиноких досліджень поліморфізм гена TGF-В1 зустрічається у 82% пацієнтів з рефлюкс-нефропатією.Мета дослідження: вивчити вплив алельних поліморфізмів гена TGF-В1 (-509 С/Т, +869 Т/С) на перебіг пієлонефриту у дітей раннього віку. Матеріали та методи. У роботі нами використані матеріали, отримані у ході обстеження 100 дітей раннього віку хворих на пієлонефрит. Першу підгрупу склали 50 дітей хворих на пієлонефрит на тлі міхурово-сечовідного рефлюксу та другу підгрупу - 50 дітей хворих на пієлонефрит без ознак міхурово-сечовідного рефлюксу. Група контролю нараховувала 50 практично здорових дітей.Верифікація діагнозу проводилась на підставі поглибленого обстеження згідно наказу МОЗ України № 627 від 03.11.2008р. «Про лікування дітей з інфекціями сечової системи і тубулоінтерстиційним нефритом Результати дослідження та їх обговорення. При співставленні розподілу генотипів та алелей поліморфізму-509 гена TGF – B1 між дітьми основної групи та групи порівняння, було відмічено достовірне підвищення частоти носіїв генотипу СС у дітей основної групи (34 випадки - 68±4,86%) порівняно з частотою гомоносіїв алеля С у групі порівняння (7 випадків - 14±1,41%), р<0,01. Встановлено, що діти групи порівняння (20 респондентів- 40±3,43%), достовірно частіше є гомоносіями алелю Т, аніж обстежені із пієлонефритом на тлі міхурово-сечовідного рефлюксу (9 дітей - 18±1,89%), р<0,01. Отже, можна припустити, що діти-гомозиготи СС частіше хворіють на пієлонефрит на тлі міхурово-сечовідного рефлюксу, ніж носії генотипу С-509Т та гетерозиготи СТ.Характеристика генотипів поліморфного варіанта+869 гена TGF – B1, у хворих на пієлонефрит дітей засвідчила, що гомозиготи мутантного алеля Т склали найбільшу питому частку, яка була достовірно вищою,ніж частота гетерозигот та гомозигот по алелю С (р<0,05).У подальшому проведено співставлення розподілу генотипів та алелей поліморфізму +869 гена TGF – B1 між дітьми основної групи та групи порівняння. Відмічено, що частота мажорного алеля Т із значною перевагою спостерігалась в основній групі порівняно з відсотком аналогічного алеля в групі порівняння (67,79±6,24%проти 38,07±4,01 %, р<0,05). Отже, можна припустити, що діти-носії генотипу ТТ частіше хворіють на пієлонефрит на тлі міхурово-сечовідного рефлюксу, ніж носії генотипу С+869Т та гетерозиготи СТ.Аналіз ступеня тяжкості пієлонефриту залежно від поліморфізму С >Т в позиції -509 гена TGF – B1 у дітей основної групи виявив, що частота вторинного пієлонефриту ІІІ ступеня важкості у гомозигот мутантного алеля (80,1±11,12%,95% ДІ: 65,79 - 87,68) була достовірно вищою, ніж у гомозигот основного алеля (10,01±4,46%, 95% ДІ: 5,25 – 13,23) та гетерозигот (9,9±2,51%, 95% ДІ: 5,13 – 14,67), р<0,01. Щодо поліморфізму С >Т в позиції +869 гена TGF – B1 у дітей основної групи, то ІІІ ступінь активності запального процесу достовірно частіше мали носії генотипу ТТ (65,02±6,74%, 95% СІ: 52,72 – 74,81%) у порівнянні із гетерозиготами (19,97±4,28%, 95% СІ: 13,62 – 24,95%), та гомоносіями алелю С (15,03±2,71%, 95% СІ: 8,59 – 19,42%), р<0,01.Висновки. Таким чином, проведені нами дослідження показали, що діти раннього віку, які є носіями генотипу С-509С (34-68±4,86%) та Т+869Т (29-58±4,46) достовірно частіше хворіють на пієлонефрит на тлі міхуровосечовідного рефлюксу, ніж гетерозиготи С-509Т (7-14±1,13%) та Т+869Т (13-26±1,92%), а також гомозиготи Т-509Т (9-18±1,89%) і С+869С (8-16±1,86%), р<0,01. У достовірної більшості гомозигот С-509С (80,1±11,12%) та Т+869Т (65,02±6,74%) відмічався пієлонефрит із ІІІ ступенем активності запального процес