Особенности интертекстуальности и автоцитатности в творчестве В. Маканина (на материале рассказа «Ночь… запятая… ночь»)

У статті розглядаються засоби і способи актуалізації категорій інтертекстуальності та автоцитатності в оповіданні Володимира Маканіна «Ніч... Кома... Ніч» (2010). Показано, що в цьому творі письменник знову повертається до теми політичних пертрубацій, унаслідок яких з’являються знакові герої «нового» часу – покоління «політиків та бізнесменів». Художнім фундаментом такої репрезентації стає використання письменником інтертекстуальних перегуків як із прецедентними текстами, так і з власними авторськими текстами. Виявлено, що в інтертекстуальному полі оповідання важливими є такі міфологічні сюжети та міфологеми: опозиції добро – зло, бог – диявол, космос – хаос; образ трикстера, проблема двійництва, сюжет ініціації. Інтертекстуальний зв’язок із класичними літературними та культурними знаками реалізується за допомогою посилань на творчість Гете, Гофмана, Достоєвського, Гоголя, Тютчева, а також на цілий масив радянської літератури. Не менш вагомими виявляються релігійні алюзії, зокрема біблійні та індуїстські знаки. Автоцитати та авторемінісценції («Переляк», «Обстріл», «Андеграунд, або Герой нашого часу», «Вдале оповідання про кохання», «Асан», «Дві сестри та Кандинський») демонструють творчий прийом Маканіна – створення своєрідного «метатекстового лабіринту» з наскрізними сюжетами й героями. Подібний художній стиль є впізнаваною особливістю творів письменника, яка органічно вписує його творчість у мейнстрім російського постмодернізму. В оповіданні «Ніч... Кома... Ніч» ці творчі прийоми підпорядковані важливому завданню – показати проблему ревізії моральних і духовних цінностей суспільства напередодні змін. Письменник повертається до подій, які змінили курс історії держави й кожної людини окремо, та демонструє їх із різних ракурсів. Такий підхід ще раз акцентує на повторюваності й визначеності наперед реального сюжету. Маканін натякає, що подолання наслідків цієї «вузлової точки» в історії країни, можливо, й залежить тільки від змін, які повинні відбутись у кожній людині. The article considers the methods of actualization of the categories of intertextuality and author’s quotes in Vladimir Makanin’s story “The night... The comma... The night” (2010). It is shown that the writer in this work returns to the topic of political perturbation and the emergence of new heroes of the “new” time such as the generation of “politicians and businessmen”. It was found out that some mythological plots and mythologemes are significant in the intertextual field of the story such as the oppositions as goodness – evil, the God – the Devil, space – chaos; the image of the trickster, the problem of duality, the plot of initiation. Intertextual connection of Makanin’s story with the classical literature and the cultural signs is realized through the references to Goethe’s, Hoffmann’s, Dostoevsky’s, Gogol’s, Tyutchev’s works and to many works of the Soviet literature. Religious allusions (some Biblical and Hindu signs) are also significant for creation the intertextual level. Autoquotes and autoreminiscences (“Fright”, “Shellin”, “Underground, or the Hero of our time”, “The successful love story”, “Asan”, “Two Sisters and Kandinsky”) construct the special “metatext labyrinth” with recurring plots and heroes in Makanin’s creative technique. This artistic style is a recognizable feature of the writer’s works that insert his creative activity into the mainstream of the Russian postmodernism. These artistic features in the story “The night... The comma... The night” are subordinated to the important task which include showing the problem of revising the moral and spiritual values of society in anticipation of change. Makanin constantly returns to the events that have changed the history of the state and every person individually. Showing them from different angles the writer demonstrates the repeatability and predetermination of the real historical events. He hints that overcoming the consequences of this “nodal point” in the history of the country is possible and depends only on the changes that should happen inside every person

«Московський текст» у романній творчості В. С. Маканіна : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : 10.01.12 / К. Ю. Перинець. - Дніпропетровськ, 2015. - 20 с.

У роботі концептуально і системно розглянуто авторський варіант «московського тексту» В. С. Маканіна. Цілісність семантично пов’язаної з Москвою системи уявлень письменника про світ і людину, сформованих у контексті певних, закріплених традицією міфологем, просторових характеристик, конкретної топіки, типів і мотивів, дозволяє розглядати романи В. С. Маканіна як авторський варіант «московського тексту» російської літератури, що багато в чому кардинально трансформував сформовані стереотипи уявлень про Москву, яка є організуючим ядром «московського тексту» в цілому. Створюючи свій авторський міф Москви-Росії, письменник показує столицю як Москву-мачуху, місто-Молох, місто-блудницю, Москву «штучну» і «фальшиву». Ключова просторова опозиція столиця/провінція трансформує важливий міфологізований російською свідомістю знак дому (яким виявляється провінція) у знак антидому, представленого московськими топосами «общаги», «психушки», андеграундного підвалу, пивбару. «Московський текст» має свою систему персонажів – це «серединні» люди, учорашні дисиденти-інтелектуали, політики, «новые русские», «стукачи», шарлатани. «Нова» Москва-Росія стала простором гегемонії політиків та «новых русских», де немає місця «поколінню літературному» – дисидентам і «серединним» людям, які шукають порятунку у втечі («убёге»), що стає програмним мотивом усього маканінського «московського тексту»