Safeguarding the Rights of Vulnerable Persons in Criminal Proceedings: National and International Dimensions

Abstract

This article provides a comprehensive examination of the current state of safeguarding the rights of vulnerable persons in criminal proceedings. Based on an analysis of statutory provisions and doctrinal sources, it is demonstrated that the concept of vulnerability is complex and multidimensional. It encompasses both fixed characteristics of a person (age, state of health, etc.) and situational conditions caused by various factors. A definition of vulnerability in criminal proceedings is formulated. It is established that the Criminal Procedure Code of Ukraine does not contain a generalised definition of the categories “vulnerability” or “vulnerable person”, which does not constitute a regulatory gap, as the law operates with specific categories (minors; persons who do not speak the state language; persons with mental and physical disabilities, etc.). This approach ensures legal certainty, but links the provision of additional procedural safeguards primarily to a person’s membership of formally defined groups. An analysis of the provisions of the Criminal Procedure Code of Ukraine shows that the legislator recognises the need for additional safeguards for the rights of such persons, but does not establish a comprehensive model for taking vulnerability into account. It is concluded that international legal standards shape an approach to taking vulnerability into account in criminal proceedings, based on the principle of individual assessment of a person’s condition. In contrast to the categorical model of national legislation, the need for additional safeguards determines It is noted that international legal standards shape an approach to taking vulnerability into account in criminal proceedings, based on the principle of an individual assessment of a person’s circumstances. In contrast to the categorical model of national legislation, the need for additional safeguards is determined by taking into account the individual’s personal characteristics and the specific circumstances of the criminal proceedings. The feasibility of improving the Criminal Procedure Code of Ukraine by supplementing the current categorical model with a mechanism for the individual assessment of the vulnerability of participants in criminal proceedings has been substantiated. Such an approach may entail: 1) enshrining, at the level of general principles, the duty of pre-trial investigation bodies, the prosecution service and the courts to take into account the individual characteristics and condition of a person when carrying out procedural actions, by developing the provisions of Part 2 of Article 10 of the Criminal Procedure Code of Ukraine; 2) standardising the procedure for assessing the needs of victims, witnesses and suspects in order to determine the need for additional safeguards; 3) enhancing the professional capacity of staff in pre-trial investigation bodies, the prosecution service and the courts to identify signs of vulnerability and respond appropriately to them. It is proven that the implementation of international standards for safeguarding the rights of vulnerable persons is possible not only through amendments to criminal procedural legislation, but also through the development of appropriate law enforcement practices within the framework of existing legal regulations.У статті комплексно досліджено стан забезпечення прав вразливих осіб у кримінальному провадженні. З урахуванням аналізу нормативних положень та доктринальних джерел доведено, що категорія вразливості має комплексний і багатовимірний характер. Вона охоплює як сталі характеристики особи (вік, стан здоров’я тощо), так і ситуаційні стани, спричинені різними чинниками. Сформульовано визначення вразливості у кримінальному провадженні. Встановлено, що Кримінальний процесуальний кодекс України не містить узагальненого визначення категорій «вразливість» або «вразлива особа», що не є нормативною прогалиною, оскільки закон оперує конкретизованими категоріями (неповнолітні; особи, які не володіють державною мовою; особи з розумовими і фізичними вадами тощо). Такий підхід забезпечує правову визначеність, однак пов’язує надання додаткових процесуальних гарантій переважно з належністю особи до формально окреслених груп. Аналіз положень Кримінального процесуального кодексу України засвідчив, що законодавець визнає необхідність додаткових гарантій прав таких осіб, проте не формує цілісної моделі врахування вразливості. Констатовано, що міжнародно-правові стандарти формують підхід до врахування вразливості у кримінальному провадженні, заснований на принципі індивідуальної оцінки стану особи. На відміну від категоріальної моделі національного законодавства, потреба в додаткових гарантіях визначається з урахуванням особистих характеристик особи та конкретних обставин кримінального провадження. Обґрунтовано доцільність удосконалення Кримінального процесуального кодексу України шляхом доповнення чинної категоріальної моделі механізмом індивідуальної оцінки вразливості учасників кримінального провадження. Такий підхід може передбачати: 1) закріплення на рівні загальних засад обов’язку органів досудового розслідування, прокуратури та суду враховувати індивідуальні особливості і стан особи при здійсненні процесуальних дій шляхом розвитку положень ч. 2 ст. 10 Кримінального процесуального кодексу України; 2) унормування порядку оцінки потреб потерпілих, свідків і підозрюваних з метою визначення необхідності додаткових гарантій; 3) підвищення професійної спроможності працівників органів досудового розслідування, прокуратури і суду щодо виявлення ознак вразливості та належного реагування на них. Доведено, що імплементація міжнародних стандартів забезпечення прав вразливих осіб можлива не лише шляхом унесення змін до кримінального процесуального законодавства, а й через формування належної правозастосовної практики в межах чинного правового регулювання