Підготовка кадрів для органів внутрішніх справ УРСР на зламі 60–70-х рр. ХХ ст.

The article examines the main aspects of recruitment, training and education of militia personnel in 1969–1970. The staffing of the Ukrainian SSR militia in this period can be considered satisfactory, but the situation with their qualitative composition, the level of special and higher education, advanced training of these personnel, the level of their combat and physical training was not satisfactory enough. As of the beginning of 1970, a certain part of the senior staff of the internal affairs bodies did not even have a general secondary education. There was a considerable lag in raising the educational level of employees in the criminal investigation, departments for combating the theft of socialist property and the State Automobile Inspectorate. The number of officers with higher education in these services increased extremely slowly and amounted to 15.2 % in the criminal investigation department, 21.0 % in the departments for combating the theft of socialist property, and 9.3 % in the State Automobile Inspectorate. At the beginning of 1970, every second police officer in the republic did not have a general secondary education, and in the departments of internal affairs of Ivano-Frankivsk, Rivne, Lviv, Ternopil, and Kherson regions, the number was up to 75 %. These were very low figures, which could not but affect the efficiency of these units. In many regional internal affairs departments, training sessions were held irregularly and in a poorly organised manner. Many militia employees were not able to shoot accurately, did not know the grounds for using weapons, and did not know sambo techniques. There were few group exercises and operational training sessions to teach officers how to conduct multidimensional preventive work, solve crimes in hot pursuit, and organise the search for and detention of dangerous criminals. The training of district inspectors did not sufficiently use the best practices of the best district inspectors. There were significant shortcomings in the organisation of initial training for newly recruited police officers. The Ministry of Internal Affairs of the Ukrainian SSR tried to improve this situation by considering this issue at its board, emphasising it in special directives and instructions, but despite this, no positive changes were actually achieved in 1969–1970. The leadership of the Ministry of Internal Affairs tried to improve the conditions of service in the militia, to make it more attractive and prestigious in order to retain personnel. To this end, uniforms were improved, and the awarding of the badge “Distinguished Militia Officer” was restored.У статті досліджено основні аспекти добору, підготовки та виховання кадрів міліції у 1969–1970 рр. Укомплектованість міліцейськими кадрами в УРСР у цей період загалом можна вважати задовільною, однак ситуація з їхнім якісним складом, рівнем спеціальної та вищої освіти, підвищенням кваліфікації, а також рівнем бойової та фізичної підготовки залишалася недостатньо належною. Певна частина начальницького складу органів внутрішніх справ станом на початок 1970 р. навіть не мала загальної середньої освіти. Значне відставання у підвищенні освітнього рівня працівників спостерігалося в карному розшуку, відділах боротьби з розкраданням соціалістичної власності та Державній автомобільній інспекції. Кількість працівників із вищою освітою в зазначених підрозділах зростала вкрай повільно й становила: у карному розшуку – 15,2 %, у відділах боротьби з розкраданням соціалістичної власності – 21,0 %, у Державній автомобільній інспекції – 9,3 %. Кожен другий міліціонер у республіці на початок 1970 р. не мав загальної середньої освіти, а в управліннях внутрішніх справ Івано-Франківської, Рівненської, Львівської, Тернопільської та Херсонської областей таких було до 75 %. Це були вкрай низькі показники, які не могли не позначитися на ефективності роботи цих підрозділів. Заняття зі службової підготовки в багатьох обласних управліннях внутрішніх справ проводилися нерегулярно та неорганізовано. Багато співробітників міліції не вміли влучно стріляти, не знали підстав для застосування зброї, не володіли прийомами самбо. Недостатньо проводилося групових вправ і тренувань з опанування методики профілактичної роботи, розкриття злочинів «по гарячих слідах», організації розшуку та затримання небезпечних злочинців. У підготовці дільничних інспекторів слабо використовувався передовий досвід кращих фахівців. Суттєві недоліки існували також в організації початкової підготовки новоприйнятих працівників міліції. Міністерство внутрішніх справ УРСР прагнуло покращити цю ситуацію, розглядаючи проблеми на засіданнях колегії, а також через видання спеціальних директив і вказівок. Однак упродовж 1969–1970 рр. реальних позитивних зрушень не відбулося. Керівництво Міністерства внутрішніх справ УРСР намагалося підвищити привабливість і престиж служби в міліції, зокрема шляхом удосконалення умов праці. Із цією метою було модернізовано однострій і відновлено нагородження нагрудним знаком «Відмінник міліції»

Вербальна агресія: лінгвістично-правовий аспект

The article examines the phenomenon of verbal aggression as a linguistic and legal problem which, under certain conditions, can be qualified as an administrative or criminal offence. The verbal aggression is defined as a conscious communicative strategy aimed at achieving certain goals through the use of language. Theoretical aspects of communication strategies are characterised. The key characteristics, forms of manifestation and consequences of verbal aggression in the context of interpersonal communication are analysed. Various forms of verbal aggression are considered, including insults, threats, criticism, irony, manipulation and ignoring. Particular attention is paid to the analysis of linguistic means used to implement verbal aggression as a communication strategy. The lexical, syntactic and stylistic features of aggressive statements, as well as their impact on the emotional state of the interlocutor are identified. The term “offence committed verbally” in the context of legal linguistics is considered, and its difference from more established concepts such as “hate speech” or “verbal aggression” is emphasised. It is noted that the development of jurisprudence contributes to a detailed analysis of speech actions that may have legal significance. The main attention is paid to the characterization of offences committed verbally through the components of their legal qualification, in particular, the object, objective side, subject and subjective side. The public danger associated with their information impact on public relations, in particular, human rights, public order, state security and interests of justice, is considered. The linguistic expertise is analysed as an important tool for determining legally significant statements. The article also deals with the issues of enshrining verbal offences in the criminal and administrative legislation of Ukraine. Examples of articles of the Criminal Code of Ukraine and the Code of Ukraine on Administrative Offences regulating liability for aggressive speech acts, including threats, harassment and calls for offences, are provided. It is noted that an important aspect of law enforcement is to take into account the context of statements, their content and possible consequences. The importance of further development of interdisciplinary approaches to the analysis of verbal offences is emphasised, which will allow for a more effective classification of such acts according to their semantic model. The emphasis is placed on the need to systematically consolidate the concept of ‘verbally committed offence’ in legal and scientific doctrine to ensure an adequate legal assessment of such phenomena.Досліджено феномен вербальної агресії як лінгвістично-правову проблему, яку за певних умов можна кваліфікувати як адміністративне або кримінальне правопорушення. Вербальну агресію визначено як свідому комунікативну стратегію, спрямовану на досягнення певних цілей шляхом використання мовних засобів. Охарактеризовано теоретичні аспекти комунікативних стратегій. Проаналізовано основні характеристики, форми прояву та наслідки вербальної агресії в контексті міжособистісного спілкування. Розглянуто різновиди вербальної агресії, зокрема образи, погрози, критику, іронію, маніпуляції та ігнорування. Особливу увагу приділено аналізу мовних засобів, що використовуються для реалізації вербальної агресії як комунікативної стратегії. Визначено лексичні, синтаксичні та стилістичні особливості агресивних висловлювань, а також їхній вплив на емоційний стан співрозмовника. Розглянуто термін «правопорушення, вчинене вербально» у контексті юридичної лінгвістики, наголошено на його відмінності від більш усталених понять, таких як «мова ворожнечі» чи «вербальна агресія». Зазначено, що розвиток юридичної лінгвістики сприяє детальному аналізу мовленнєвих дій, які можуть мати юридичне значення. Основну увагу зосереджено на характеристиці правопорушень, учинених вербально, через аналіз елементів їх правової кваліфікації, зокрема об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єкта та суб’єктивної сторони. Розглянуто їхню суспільну небезпеку, що пов’язана з інформаційним впливом на суспільні відносини, зокрема на права особи, громадський порядок, державну безпеку та інтереси правосуддя. Проаналізовано лінгвістичну експертизу як важливий інструмент для встановлення юридично значущих висловлювань. Висвітлено питання нормативного закріплення правопорушень, учинених вербально, у кримінальному та адміністративному законодавстві України. Наведено приклади статей Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення, які регулюють відповідальність за агресивні мовленнєві акти, зокрема погрози, цькування та заклики до вчинення правопорушень. Зазначено, що важливим аспектом правозастосування є врахування контексту висловлювань, їхнього змісту та можливих наслідків. Наголошено на необхідності подальшого розвитку міждисциплінарних підходів до аналізу правопорушень, учинених вербально, що дасть змогу ефективніше класифікувати такі діяння за їхньою смисловою моделлю. Акцентовано на потребі системного закріплення поняття «правопорушення, учинене вербально» у правовій та науковій доктрині задля забезпечення адекватної юридичної оцінки подібних явищ

Зарубіжний досвід запобігання й протидії домашньому насильству в країнах Європейського Союзу та можливості його використання в Україні

A comprehensive analysis of the organisational and legal framework for preventing and combating domestic violence in the Republic of Poland, the Czech Republic, as well as in the Republics of Latvia and Lithuania is carried out. The legislative and administrative legal regulation of the activities of the authorised entities of these EU member states in the field of combating domestic violence is analysed. The main powers of police bodies and units of Latvia, Lithuania, the Czech Republic and Poland in the general system of prevention and counteraction to domestic violence are identified: conducting awareness-raising activities, suppression of unlawful acts, assessment of the risks of domestic violence, issuance of restraining orders, and referral of victims to special assistance institutions. The key role of EU police authorities and units in the formation and implementation of the state policy in the field of preventing and combating domestic violence is emphasised. It is proved that the legislation on criminal and administrative liability for domestic violence in the studied countries differs from the Ukrainian one, since it sometimes lacks provisions that directly establish liability for domestic violence. It is stressed that the analysed EU countries have established an effective system of social, psychological and legal assistance to victims of domestic violence. In particular, this is reflected in the functioning of extensive networks of specialised crisis centres and counselling centres which help these persons to draw up a personal safety plan, make referrals to specialised professionals, and resolve the issue of providing “emergency housing” for temporary residence, especially for women with minor children. The paper formulates a number of conceptual provisions for improving the legal and organisational framework for preventing and combating domestic violence in Ukraine, taking into account the best law enforcement practices of the analyzed countries, in particular: establishing administrative liability for refusal to undergo a correctional programme for offenders; increasing the period of administrative detention of a person who has committed domestic violence to 24 hours; establishing the obligation of the offender to pay (part of the payment) for undergoing a correctional programme at the level of by-laws.Проведено комплексний аналіз організаційно-правових засад запобігання та протидії домашньому насильству в Республіці Польща, Чеській Республіці, а також у Латвійській та Литовській республіках. Проаналізовано законодавче й адміністративно-правове регулювання діяльності уповноважених суб’єктів зазначених держав – членів ЄС у сфері протидії домашньому насильству. Визначено основні повноваження органів і підрозділів поліції Латвії, Литви, Чехії та Польщі в загальній системі профілактики та запобігання домашньому насильству: проведення інформаційно-роз’яснювальної роботи, припинення протиправних дій, здійснення оцінки ризиків учинення домашнього насильства, винесення заборонних приписів, перенаправлення постраждалих до спеціалізованих установ допомоги. Наголошено на ключовій ролі органів і підрозділів поліції країн ЄС у формуванні та реалізації державної політики у сфері запобігання і протидії домашньому насильству. Доведено, що законодавство про кримінальну й адміністративну відповідальність за вчинення домашнього насильства в досліджуваних країнах відрізняється від українського, оскільки в ньому подекуди відсутні норми, які прямо встановлюють відповідальність за вчинення домашнього насильства. Наголошено, що в цих країнах створено дієву систему надання соціальної, психологічної та правової допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства. Зокрема, це виявляється у функціонуванні розгалужених мереж спеціалізованих кризових центрів, консультаційних пунктів, які допомагають постраждалим скласти план особистої безпеки, перенаправляють їх до профільних фахівців, вирішують питання щодо надання «екстреного» житла для тимчасового проживання, особливо жінкам із неповнолітніми дітьми. Сформульовано низку концептуальних положень щодо вдосконалення правових та організаційних засад запобігання і протидії домашньому насильству в Україні з урахуванням кращих правоохоронних практик досліджуваних країн, зокрема: встановлення адміністративної відповідальності за відмову від проходження корекційної програми для кривдників; збільшення строку адміністративного затримання особи, яка вчинила домашнє насильство, до 24 годин; закріплення на рівні підзаконних актів обов’язку кривдника здійснювати оплату (або її частину) проходження відповідної корекційної програми; розроблення інституційного закону про захист осіб, що постраждали від домашнього насильства та насильства за ознакою статі

Особливості кваліфікації воєнних злочинів, що посягають на власність і мають ознаки викрадення

The article is devoted to the development of theoretical foundations and practical recommendations for the correct classification of war crimes directed against property and involving elements of theft. Additional arguments are presented in favour of interpreting theft as the unlawful removal of property from the owner’s possession against their will, as well as the conversion of such property for the benefit of other persons. Approaches to the classification of war crimes against property are identified, provided that it is recognised as an additional optional object of encroachment, which depends on both the perpetrator of the crime and the characteristics of the object, the victim, the method and context of the socially dangerous act. Three typical situations of criminal law classification have been established and characterised, and a number of legal options have been identified within which the grounds for classification are determined, either as a war crime under Article 438 of the Criminal Code of Ukraine, or as a military offence with signs of a war crime, including looting (Articles 432, 433 of the Criminal Code of Ukraine), or as an ordinary criminal offence. The characteristics of the international legal blanket nature of the disposition of Part 1 of Article 438 of the Criminal Code of Ukraine in terms of causing damage to property in conditions of armed conflict as a result of acts with signs of theft are provided. It has been proven that acts involving theft, robbery, extortion, appropriation of civilian property, and unlawful seizure of vehicles committed by combatants on the side of the russian federation should be classified under Part 1 of Article 438 of the Criminal Code of Ukraine as other violations of the laws and customs of war provided for by international treaties, the binding nature of which has been approved by the Verkhovna Rada of Ukraine. 438 of the Criminal Code of Ukraine as other violations of the laws and customs of war provided for by international treaties, the binding nature of which has been approved by the Verkhovna Rada of Ukraine. This classification is based on the violation of the prohibition on the appropriation of such property, established by Part 1 of Article 53 of the Hague Convention of 1907, Article 147 of the Geneva Convention relative to the Protection of Civilian Persons in Time of War of 1949, and Rule 51 of Customary International Humanitarian Law. It is emphasised that this rule of criminal law classification is also applicable to a corresponding group of acts committed by civilians who are agents of the occupation. Such persons may include both citizens of the aggressor state and citizens of Ukraine who, as a result of predicate collaboration activities (Parts 5–7 of Article 111-1 of the Criminal Code of Ukraine), have acquired the status of subjects of occupation.Статтю присвячено розробленню теоретичних підстав і практичних рекомендацій щодо правильної кваліфікації воєнних злочинів, спрямованих проти власності та пов’язаних з ознаками викрадення. Наведено додаткові аргументи на користь тлумачення викрадення як протиправного вилучення майна з володіння власника поза його волею, а також обернення такого майна на користь інших осіб. Визначено підходи до кваліфікації воєнних злочинів, що посягають на власність, за умови її визнання додатковим факультативним об’єктом посягання, який виявляє залежність як від суб’єкта злочину, так і від характеристик предмета, потерпілого, способу й контексту вчинення суспільно небезпечного діяння. Встановлено й охарактеризовано три типові ситуації кримінально-правової кваліфікації, виокремлено низку юридичних варіантів, у межах яких визначено підстави для кваліфікації або як воєнного злочину, передбаченого ст. 438 Кримінального кодексу України, або як військового з ознаками воєнного, включаючи мародерство (статті 432, 433 Кримінального кодексу України), або як ординарного кримінального правопорушення. Надано характеристику особливостям міжнародно-правової бланкетності диспозиції ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України в частині заподіяння шкоди власності в умовах збройного конфлікту внаслідок учинення діянь з ознаками викрадення. Доведено, що діяння з ознаками крадіжки, розбою, вимагання, привласнення майна цивільних осіб, а також незаконного заволодіння транспортними засобами, вчинені комбатантом на боці російської федерації, слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України як інші порушення законів і звичаїв війни, передбачені міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України. Така кваліфікація ґрунтується на порушенні заборони заволодіння відповідним майном, установленої ч. 1 ст. 53 Гаазької конвенції 1907 р., ст. 147 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни 1949 р. та нормою 51 Звичаєвого міжнародного гуманітарного права. Наголошено, що зазначене правило кримінально-правової кваліфікації є застосовним і до відповідної групи діянь, учинених цивільними особами – суб’єктами забезпечення окупації. До таких осіб можуть належати як громадяни держави-агресора, так і громадяни України, які внаслідок предикатної колабораційної діяльності (частини 5–7 ст. 111-1 Кримінального кодексу України) набули статусу суб’єкта забезпечення окупації

Правове регулювання проходження військової служби в Україні іноземцями та особами без громадянства

It is emphasised that today, along with its citizens, Ukraine is also being defended against russian aggression by citizens of other countries. Over the past three years, a number of amendments and additions have been made to national legislation regarding the legal status of foreign military personnel and stateless persons and the procedure for their military service. The points of view of scholars on the sectoral nature of military service relations are studied. The categories of “labour”, “service” and “contract” are considered. The close connection between the categories of “labour” and “service” is pointed out. It is substantiated that the category of “service” is manifested in the mental activity of an employee, which corresponds to one of the two types of employee’s activity, which can be physical and mental. It is proved that military service under a contract has the characteristics of non-independent, hired labour. Therefore, by its very nature, military service under a contract is a non-independent, specialised hired labour. The relations regarding the performance of military service under a contract are labour relations which are the subject matter of labour law. The attention is drawn to the fact that the Law of Ukraine “On Military Duty and Military Service” devotes only one article to the peculiarities of military service by foreigners and stateless persons (Article 21-2) and another article is devoted to their financial support (Article 21-3). The incorrectness of separate coverage of the procedure for financial support is pointed out, since it is an important condition for military service. Based on the analysis of Art. 21-2 of the Law of Ukraine “On Military Duty and Military Service”, it is noted that, despite the title, it has a rather laconic content, essentially not defining the specifics of military service by foreigners and stateless persons. The provision of Part 2 of Article 21-2 of this Law, which provides for the terms of military service of foreigners and stateless persons, cannot be called peculiar, since Article 23 “Terms of Military Service” provides for similar terms of military service in calendar terms for Ukrainian citizens who are enlisted for military service under a contract. The provision on the possibility of termination of the contract is hardly related to the performance of service.  The article proposes to amend Article 21-2 “Peculiarities of Military Service by Foreigners and Stateless Persons” of the Law of Ukraine “On Military Duty and Military Service” to provide for differences in the rights, duties and responsibilities, terms of service, service time and rest time, and financial support of foreign military personnel and stateless persons compared to military personnel who are citizens of Ukraine.Сьогодні Україну від російської агресії, поряд із її громадянами, захищають також громадяни інших держав. Упродовж останніх трьох років до національного законодавства було внесено низку змін і доповнень щодо правового статусу іноземних військовослужбовців та осіб без громадянства, а також порядку проходження ними військової служби. Вивчено наукові підходи до визначення галузевої належності правовідносин, що виникають у зв’язку з проходженням військової служби. Проаналізовано категорії «праця», «служба» і «контракт», звернено увагу на їхній тісний взаємозв’язок. Обґрунтовано, що категорія «служба» виявляється у розумовій діяльності службовця, яка відповідає одному з двох основних видів діяльності працівника – фізичній або розумовій. Доведено, що військовій службі за контрактом притаманні ознаки несамостійної, найманої праці. Тому за своєю суттю вона є несамостійною, найманою працею спеціального характеру. Відносини, що виникають у зв’язку з проходженням військової служби за контрактом, належать до предмета трудового права. Звернено увагу на те, що особливостям проходження військової служби іноземцями та особами без громадянства у Законі України «Про військовий обов’язок і військову службу» присвячено лише одну статтю – ст. 21-2, а питання їх грошового забезпечення окремо висвітлено у ст. 21-3. Вказано на неправильність окремого висвітлення порядку грошового забезпечення, оскільки воно є важливою умовою військової служби. На основі аналізу ст. 21-2 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» зазначено, що, попри її назву, вона має надто стислий зміст і фактично не визначає реальних особливостей проходження служби іноземцями чи особами без громадянства. Не можна назвати особливостями норму ч. 2 ст. 21-2 цього Закону, яка передбачає строки військової служби іноземців та осіб без громадянства, адже у ст. 23 передбачено аналогічні строки військової служби в календарному обчисленні для громадян України, які приймаються на військову службу за контрактом. Норму ж про можливість припинення (розірвання) контракту взагалі складно віднести до проходження служби.  Запропоновано внести зміни до ст. 21-2 «Особливості проходження військової служби іноземцями та особами без громадянства» Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», які б передбачали відмінності у правах, обов’язках, відповідальності, строках служби, режимі службового часу й часу відпочинку, а також у грошовому забезпеченні іноземців та осіб без громадянства порівняно з військовослужбовцями – громадянами України

Міжнародні та європейські стандарти правосуддя у справах, пов’язаних із домашнім насильством

The article analyses the main international and European standards of justice related to domestic violence, their impact on the national legal system and the effectiveness of implementation in Ukraine. The study is based on the analysis of key international documents, such as: The UN Convention on the Elimination of All Forms of Discrimination against Women – obliges states to eliminate all forms of discrimination, including domestic violence; the UN Declaration on the Elimination of Violence against Women – recognises domestic violence as a human rights violation and calls for the creation of effective legal and social mechanisms to prevent it. The European Union and the Council of Europe have regulations that oblige member states to implement effective policies to combat domestic violence: The Council of Europe Convention on preventing and combating violence against women and domestic violence is the main international document that establishes four key principles: prevention of violence, protection of victims, prosecution of perpetrators and implementation of a comprehensive state policy; the European Convention on Human Rights – provides for protection from inhuman or degrading treatment and the right to an effective judicial remedy; the case law of the European Court of Human Rights; Directive 2012/29/EU of the European Parliament and of the Council of 25 October 2012 establishing minimum standards on the rights, support and protection of victims of crime, including victims of domestic violence; replacing Council Framework Decision 2001/220/JHA. The article examines the existing changes in domestic legislation on issues related to domestic violence. Using general scientific and special legal methods, the main problems of law enforcement in the field of combating domestic violence are identified and ways to improve national legislation are suggested. Particular attention is paid to the need to ensure effective protection of victims from domestic violence, to conduct prompt and effective investigation of domestic violence cases, to isolate perpetrators, to introduce specialised court procedures and to increase liability for domestic violence. The results of the study may be useful for scholars, human rights defenders, legislators and law enforcement officials who deal with issues of combating domestic violence and implementing international standards in the national legal system.Проаналізовано основні міжнародні та європейські стандарти правосуддя, пов’язаного з домашнім насильством, їхній вплив на національну правову систему й ефективність імплементації в Україні. Дослідження базується на аналізі таких ключових міжнародних документів, як Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, яка зобов’язує держави усувати всі форми дискримінації, враховуючи насильство в сім’ї, та Декларація ООН про викорінення насильства щодо жінок, яка визнає домашнє насильство порушенням прав людини та закликає до створення ефективних правових і соціальних механізмів запобігання йому. У Європейському Союзі та Раді Європи діють нормативні акти, які зобов’язують держав-учасниць упроваджувати ефективну політику протидії домашньому насильству. Зокрема, Конвенція Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами як головний міжнародний документ, що встановлює чотири ключові принципи: запобігання насильству, захист жертв, кримінальне переслідування кривдників і впровадження комплексної державної політики, та Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає захист від нелюдського або принизливого поводження та право на ефективний судовий захист. Важливе значення має також практика Європейського суду з прав людини. Крім того, Директива 2012/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 25 жовтня 2012 року встановлює мінімальні стандарти щодо прав, підтримки та захисту жертв злочинів, зокрема жертв домашнього насильства, і замінює Рамкове рішення Ради 2001/220/JHA. Розглянуто зміни у вітчизняному законодавстві з питань, пов’язаних із домашнім насильством. За допомогою застосування загальнонаукових і спеціальних юридичних методів визначено основні проблеми правозастосування у сфері протидії домашньому насильству та запропоновано шляхи вдосконалення національного законодавства. Особливу увагу приділено необхідності забезпечення ефективного захисту жертв від домашнього насильства, проведення швидкого та результативного розслідування випадків домашнього насильства, ізоляції кривдників, запровадження спеціалізованих судових процедур і підвищення відповідальності за вчинення домашнього насильства. Результати дослідження можуть бути корисними для науковців, правозахисників, законодавців та працівників правоохоронних органів, які займаються протидією домашньому насильству й упровадженням міжнародних стандартів у національну правову систему

Компенсація моральної шкоди, завданої закладам вищої освіти внаслідок війни

The article is devoted to the study of the possibilities for higher education institutions to apply for compensation for moral damage caused by war. The legal framework of higher education institutions is analysed. In particular, it is noted that their main objectives are to ensure that persons obtaining higher education receive the appropriate degree in their chosen specialties through high-level educational activities. It is concluded that due to the armed aggression of the Russian Federation against Ukraine, it is impossible to fulfil this task in full. At the same time, it is noted that military actions violate the personal non-property rights of a legal entity such as a higher education institution. It is determined that the violation of the right to inviolability of business reputation is the basis for compensation for non-pecuniary damage to legal entities. The concept of business reputation is analysed in Ukrainian legislation and legal doctrine. The author\u27s definition of the business reputation of a higher education institution is formulated as an assessment of the quality of scientific, scientific and technical, innovative and/or methodological activities of pedagogical, scientific and pedagogical and scientific employees of an institution licensed to conduct educational activities at the relevant levels of higher education. The article considers the problems faced by higher education institutions due to the war and which lead to a deterioration in their business reputation, It is proved that the internal climate in an organisation is essential for the formation of a positive business reputation of a higher education institution. This is due to the existing relationship between the ability of academic staff to carry out educational activities and their sense of security, motivation and favourable working conditions. An important factor is also the ability of students to receive quality educational services and demonstrate high learning outcomes. The attention is drawn to the fact that at present, Ukrainian legislation does not provide for a special mechanism of compensation for moral damage caused by the war for legal entities. The only generally accepted method of protection is to file a lawsuit in court. At the same time, the recognition of the very fact that higher education institutions can compensate for moral damage caused by the war is an important step towards overcoming the existing problems. In conclusion, it is noted that there is no universal model for determining the amount of non-pecuniary damage for violations. There is no single formula for calculation, and even indicative criteria are established based on the experience and practice of courts in considering cases in similar legal relations.Статтю присвячено дослідженню можливостей звернення закладів вищої освіти щодо компенсації моральної шкоди, завданої внаслідок війни. Проаналізовано правові засади діяльності закладів вищої освіти. Зокрема, зазначено, що до їхніх основних завдань належить забезпечення здобуття особами вищої освіти відповідного ступеня за обраними спеціальностями шляхом провадження освітньої діяльності на високому рівні. Зроблено висновок, що через збройну агресію рф проти України повноцінне виконання цього завдання є неможливим. Водночас вказано, що воєнні дії порушують особисті немайнові права юридичної особи – закладу вищої освіти. Визначено, що порушення права на недоторканність ділової репутації є підставою для компенсації моральної шкоди юридичним особам. Проаналізовано, як поняття ділової репутації тлумачиться в законодавстві України та правовій доктрині. Сформульовано авторське визначення ділової репутації закладу вищої освіти як оцінки якості провадження наукової, науково-технічної, інноваційної та/або методичної діяльності педагогічних, науково-педагогічних та наукових працівників установи, що має ліцензію на провадження освітньої діяльності на відповідних рівнях вищої освіти. Розглянуто проблеми, з якими стикаються заклади вищої освіти через війну і які призводять до погіршення їхньої ділової репутації. Доведено, що внутрішній клімат в організації має істотне значення для формування позитивної ділової репутації закладу вищої освіти. Це зумовлено наявним взаємозв’язком між можливістю здійснення освітньої діяльності науково-педагогічними працівниками та їхнім відчуттям безпеки, мотивації та сприятливими умовами праці. Важливим чинником є також здатність здобувачів освіти отримувати якісні освітні послуги й демонструвати високі результати навчання. Звернено увагу, що нині в українському законодавстві відсутній спеціальний механізм компенсації моральної шкоди, спричиненої війною, для юридичних осіб. Єдиним загальноприйнятим способом захисту є звернення з позовом до суду. Водночас визнання самого факту можливості компенсації моральної шкоди закладами вищої освіти у зв’язку з війною є важливим кроком до подолання наявних проблем. У підсумку зазначено, що універсальної моделі визначення розміру моральної шкоди за завдані порушення не існує. Єдина формула розрахунку відсутня, а навіть орієнтовні критерії встановлюються на підставі досвіду та практики розгляду судами справ у подібних правовідносинах

Правовий статус служби освітньої безпеки Національної поліції України

The publication provides a comprehensive analysis of the organization of the activities of the Educational Security Service of the National Police of Ukraine. Its organizational structure, legal status of the management unit and the main powers of the inspectors of the Educational Security Service are analyzed. The main purpose of the creation of the Educational Security Service of Ukraine is to implement state policy on the organization of a safe educational environment, protect the rights and legitimate interests of participants in the educational process in secondary education institutions, carry out preventive activities within its competence to prevent the commission of offenses, take measures aimed at preventing and eliminating threats to the life and health of participants in the educational process, prevent child neglect, in particular children not covered by education, identify the causes and conditions that contribute to this, take measures within its competence to eliminate them. The issues related to the process of selecting and training police officers of the Educational Security Service, as well as the quality of its personnel, are highlighted. Additionally, the authors highlight the foreign experience of the police units of Hungary and the United States of America in ensuring law and order in secondary education institutions, as well as protecting educational facilities and children from unlawful encroachments. It is concluded that the basic principles of the work of the police in these countries are very similar to the national system. At the same time, in these countries, the interaction of the police and local communities on school safety issues is more fully established, systematic public monitoring of the activities of police officers in schools is carried out, national associations of “school police officers” are being created, which have the right to conduct training and advanced training of police officers in the areas of their work, and the regulatory and legal framework is constantly being improved and expanded. A number of conceptual provisions have been formulated to improve the regulatory and methodological support for the activities of the Educational Security Service of the National Police of Ukraine at the current stage of its development, in particular: expanding the network of secondary education institutions involved in the relevant project, improving the regulatory and legal principles of organizing the activities of the Educational Security Service, introducing new areas of training and advanced training for its personnel.У публікації проведено комплексний аналіз організації діяльності Служби освітньої безпеки Національної поліції України. Проаналізовано її організаційну структуру, правовий статус керівного підрозділу та основні повноваження особового складу. Головною метою створення Служби освітньої безпеки України є реалізація державної політики з питань організації безпечного освітнього середовища, захисту прав і законних інтересів учасників освітнього процесу в закладах загальної середньої освіти, здійснення у межах своєї компетенції профілактичної діяльності щодо запобігання вчиненню правопорушень, ужиття заходів, спрямованих на попередження та усунення загроз життю і здоров’ю учасників освітнього процесу, запобігання дитячій бездоглядності, зокрема серед дітей, не охоплених навчанням, виявлення причин і умов, що цьому сприяють, ужиття в межах компетенції заходів для їх усунення. Окреслено питання, які стосуються процесу добору та навчання інспекторів Служби освітньої безпеки, а також якості її кадрового складу. Додатково висвітлено зарубіжний досвід діяльності поліцейських підрозділів Угорщини та Сполучених Штатів Америки з питань забезпечення правопорядку в закладах середньої освіти, а також захисту освітніх об’єктів і дітей від протиправних посягань. Зроблено висновок, що основні принципи роботи поліції цих країн дуже подібні до національної системи, проте більш повно налагоджена взаємодія поліції та місцевих громад з питань шкільної безпеки, здійснюється систематичний громадський моніторинг діяльності поліцейських у школах, створюються національні асоціації шкільних поліцейських, які мають право проводити навчання та підвищення кваліфікації працівників поліції за напрямами їхньої роботи, постійно вдосконалюється та розширюється нормативно-правова база діяльності. Сформульовано низку концептуальних положень щодо вдосконалення нормативно-правового та методичного забезпечення діяльності Служби освітньої безпеки Національної поліції України на сучасному етапі її розвитку, зокрема: розширення мережі закладів загальної середньої освіти, залучених до відповідного проєкту, вдосконалення нормативно-правових засад організації діяльності Служби освітньої безпеки, започаткування нових напрямів підготовки та підвищення кваліфікації її особового складу

Зміст права на захист осіб, постраждалих від домашнього насильства

The concept of the content of the right to defence of subjective rights and freedoms of an individual from domestic violence is studied. It is noted that universality is a qualitative feature of the legal category of the right to defence ion. The legal nature of the right to defence is considered, the concepts of “right to defence ion” and “protection of rights” are analysed, which will allow better understanding and ensuring the protection and safeguarding of human rights and freedoms. The features that characterise the right to defence ion of victims of domestic violence are presented, and their role in its implementation is determined. In the conditions of legislative transformation and legal rethinking of modernity, great importance is attached to understanding of law, its nature, content, functions, and directions of influence on social relations. Therefore, there are grounds and a need to define the right to defence as a universal principle which forms a qualitatively new level of legislation not only at the federal but also at the regional level. It is indicated that the right to defence is a category in the theory of law which is an indicator of universality and preservation of its axiological significance for building a new system of legislation of Ukraine with a view to its development and compliance with international standards. The role of functions of law in the legal system cannot be underestimated. They, along with the principles of law, have become the starting structural components of this system. There are a lot of regulations developed to ensure a comprehensive approach to combating domestic violence and to promote the rights of victims of domestic violence through preventive measures, as well as to respond in a timely manner to the facts of domestic violence. Unfortunately, the problems remain and there are many of them. The starting point, the vector that will guide family policy, is the Strategy on Children’s Rights (2022–2027) “Children’s Rights in Action: from Stable Implementation to Joint Innovation”. It is determined that the primary task of the Strategy is to protect the interests of the child.Досліджено поняття змісту права на захист суб’єктивних прав і свобод особистості від побутового насильства. Наголошено, що універсальність – це якісна особливість правової категорії права на захист. Розглянуто правову природу права на захист, проаналізовано поняття «право на захист» і «захист прав», що дозволить краще зрозуміти і забезпечити захист та охорону прав і свобод людини. Наведено ознаки, що характеризують право на захист осіб, які постраждали від домашнього насильства, та визначено їх роль у його реалізації. В умовах трансформації законодавства та правового переосмислення сучасності важливе значення приділяється розумінню права, його природи, змісту, функцій, напрямів впливу на суспільні відносини. Таким чином, виникають підстави та необхідність визначення права на захист як універсального початку, що формує якісно новий рівень законодавства не тільки федерального, а й регіонального рівня. Зазначено, що право на захист є категорією в теорії права, яка є показником універсальності та збереження його аксіологічного значення для побудови нової системи законодавства України з метою її розвитку і відповідності міжнародним стандартам. Неможливо недооцінити роль функцій права у правовій системі. Вони, як і принципи права, стали відправними структурними компонентами цієї системи. Нормативних актів дуже багато, вони розроблені з метою забезпечення комплексного підходу до протидії домашньому насильству та сприяння реалізації прав осіб, постраждалих від домашнього насильства, шляхом проведення попереджувальних заходів, а також із метою своєчасного реагування на факти домашнього насильства. Але, на жаль, проблеми залишаються та їх дуже багато. Відправною точкою, вектором, який спрямує сімейну політику, є Стратегія з прав дитини (2022–2027) «Права дітей – в дію: від стабільної реалізації до спільного новаторста». Визначено, що першочерговим завданням Стратегії є охорона інтересів дитини

Система принципів проходження служби у Державному бюро розслідувань

The system of principles governing service in the State Bureau of Investigations is examined. It is noted that service in the State Bureau of Investigations, like any other law enforcement agency, is based on a system of principles. The principles are the basic provisions underlying service and concentratedly reflect the patterns of relevant social relations, permeating the entire mechanism of legal regulation and determining the organisational structure of social relations in the State Bureau of Investigations. The views of scholars on the list of principles of civil service and service in law enforcement agencies have been studied. National legislation that enshrines the principles of civil service and the foundations of the organisation and activities of the State Bureau of Investigations has been researched. Attention is drawn to the lack of unanimity in the approaches of scholars to defining the range of principles of civil service and service in law enforcement agencies, as well as to the differences in the lists of relevant principles in the Ukrainian laws “On Civil Service” and “On the State Bureau of Investigations”. It has been established that the principles of service in the State Bureau of Investigations can be divided into general and special principles. General principles include: the principle of the rule of law; the principle of legality; the principle of justice; the principle of equality; the principle of transparency. Special principles include: the principle of voluntary recruitment; the principle of prohibition of coercion to perform duties not provided for in the contract and job description; the principle of non-partisanship; the principle of patriotism; the principle of impartiality; the principle of ensuring fair, safe and healthy conditions of service; the principle of independence; the principle of professionalism and efficiency; the principle of integrity; the principle of personal safety and social protection; the principle of personal responsibility and inevitability of punishment; the principle of unity of command. The above principles are considered and recommendations for improving the relevant national legislation are proposed.Розглянуто систему принципів проходження служби в Державному бюро розслідувань. Відзначено, що проходження служби в цьому відомстві, як і в інших правоохоронних органах, ґрунтується на системі принципів. Принципи є вихідними положеннями, що лежать в основі проходження служби, концентровано відображають закономірності відповідних суспільних відносин і пронизують увесь механізм правового регулювання, визначаючи організаційну структуру соціальних зв’язків у Державному бюро розслідувань. Вивчено наукові погляди щодо переліку принципів проходження державної служби та служби у правоохоронних органах. Проаналізовано національне законодавство, яке закріплює принципи державної служби, а також засади організації та діяльності Державного бюро розслідувань. Звернено увагу на відсутність єдності в підходах учених до визначення кола принципів проходження державної служби та служби у правоохоронних органах, а також на розбіжності між законами України «Про державну службу» та «Про Державне бюро розслідувань» у переліках відповідних принципів. Обґрунтовано, що принципи проходження служби в Державному бюро розслідувань можна поділити на загальні та спеціальні. До загальних принципів належать: принцип верховенства права; принцип законності; принцип справедливості; принцип рівності; принцип гласності. Спеціальні принципи включають: принцип добровільного залучення до служби; принцип заборони примушення до виконання обов’язків, не передбачених контрактом і посадовою інструкцією; принцип позапартійності; принцип патріотизму; принцип неупередженості; принцип забезпечення справедливих, безпечних і здорових умов несення служби; принцип незалежності; принцип професійності й ефективності; принцип доброчесності; принцип особистої безпеки та соціального захисту; принцип персональної відповідальності та невідворотності покарання; принцип єдиноначальності. Розглянуто зміст кожного з наведених принципів і надано рекомендації щодо вдосконалення відповідного національного законодавства