Проблема людини у філософії К. Поппера: між еволюцією і самотрансценденцією

Abstract

The article analyzes the problem of man in the Karl Popper\u27s philosophy in terms of evolution and self-transcendence. It is argued that Popper reformulates this fundamental problem in an original way and offers his own solution, involving modern science and significantly rethinking the philosophical tradition. The author proposes to reconstruct Popper\u27s solution to the problem of man as an answer to the question: how is it possible that man, being a product of biological evolution and belonging to the natural world (world 1), is able to transcend his own limits and realize self-transcendence in two senses – by overcoming instincts and inclinations, reaching the level of self-consciousness, and also consciously overcoming egoistic inclinations by receiving feedback from the cultural world (world 3) and other people? The article discusses why the concept of “human nature” is vague for Popper and what alternatives to classical essentialism he offers. Popper\u27s perspective denies the existence of a predetermined essence, as well as an individual essence that is the result of human efforts. Avoiding the extremes of classical essentialism and existentialism, Popper draws largely on the tradition of practical philosophy with its ideas of character as an inherent essence and self-determination. Popper\u27s approach also includes the concept of the interaction between biological and cultural emergent evolution, which explains the origin of reflective self-consciousness, critical rationality, argumentative speech, morality, and aesthetic taste. The overcoming of the egoistic-subjectivist perspective is considered through the logical, linguistic, ethical and aesthetic dimensions. The article shows that Popper\u27s formulation of the problem of man is closely related to the Kantian tradition, since it focuses on the conditions for the development of specifically human qualities. Despite the criticism of essentialism, Popper seeks to preserve the idea of the rational and moral unity of mankind. The article concludes by focusing on the question of whether self-improvement is only a sphere of possibility for human beings or whether it is obligatory, which could be the subject of further research.У статті аналізується проблема людини у філософії Карла Поппера крізь призму еволюції і самотрансценденції. Обгрунтовується, що Поппер в оригінальний спосіб переформульовує цю фундаментальну проблему і пропонує власне її вирішення, залучаючи сучасну науку і суттєво переосмислюючи філософську традицію. Пропонується реконструювати попперівське вирішення проблеми людини як відповідь на питання: як можливо, що людина, будучи продуктом біологічної еволюції і належачи до світу природи (світ 1), здатна виходити за власні межі й здійснювати самотрансценденцію у двох сенсах – долаючи інстинкти і нахили, виходячи на рівень самосвідомості, а також свідомо долаючи егоїстичні нахили через отримання зворотного зв’язку від світу культури (світ 3) та інших людей? У статті розглядається питання, чому для Поппера поняття «природа людини» є розпливчастим і які альтернативи класичному есенціалізму він пропонує. Концепція Поппера заперечує існування наперед заданої сутності, як і індивідуальної сутності, що є результатом зусиль людини. Уникаючи крайнощів класичного есенціалізму й екзистенціалізму, Поппер багато в чому спирається на традицію практичної філософії з її ідеями характеру як прищепленої сутності та самовизначення. Підхід Поппера передбачає також концепцію взаємодії біологічної та культурної емерджентної еволюції, яка пояснює походження рефлексивної самосвідомості, критичної раціональності, аргументативного мовлення, моральності й естетичного смаку. Подолання егоїстично-суб’єктивістської перспективи розглядається через логічний, лінгвістичний, етичний та естетичний виміри. Стаття демонструє, що попперівська постановка проблеми людини тісно пов’язана з кантівською традицією, оскільки зосереджується на умовах можливості розвитку специфічно людських властивостей. Попри критику есенціалізму, Поппер прагне зберегти ідею раціональної і моральної єдності людства. Завершальний акцент у статті зроблено на питанні, чи є самовдосконалення лише сферою можливого для людини або ж воно має обов’язковий характер, що може стати предметом подальших досліджень