Діалектика кінообразу: філософське осмислення кіномистецтва

Abstract

Relevance. Cinema as an art form occupies a central place in contemporary culture, synthesizing the expressive means of various artistic forms and shaping new modes of aesthetic and philosophical comprehension of reality. In the context of global transformations in media and culture, the study of cinema through the lens of philosophical dialectics is particularly significant, as it enables the revelation of its ontological and aesthetic specificity. Thus, the philosophical analysis of cinema is relevant for systematizing theoretical approaches and defining its place within the humanities.Objective. The article aims to philosophically conceptualize cinema as a synthetic art form that dialectically sublates (aufhebt) previous artistic forms, thereby forming a new aesthetic reality. The study employs Hegel’s concept of Aufhebung to analyze the contradictions between the form and content of the cinematic image and to define cinema as a universal modification of art. Results. It has been revealed that cinema represents the culmination of the dialectical development of art, as it synthesizes elements of architecture, sculpture, painting, music, poetry, and theater, transforming them into a new spatio-temporal form. It has been established that the cinematic image functions as a dynamic interplay of content (symbolic narratives, cultural codes) and form (montage, rhythm, frame composition), generating aesthetic tension and opening space for interpretation. It has been clarified that Hegel’s notion of Aufhebung allows cinema to be interpreted as a sublated form that not only integrates but also sublimates previous arts, creating a new ontological reality. The specificity of cinematic conventionality has been characterized, reflecting the symbolic, classical, and romantic stages of art through close-ups, montage, and perspective. The influence of technological and worldview changes on the formation of cinema as an art of movement, uniting the sensory givenness of nature and the speculative reality of human consciousness, has been evaluated. Conclusions. Cinema emerges as a philosophically sublated form of art that integrates the materiality, plasticity, dynamics, and inwardness of previous artistic forms, forming a new aesthetic truth. It has been established that the contradiction between the form and content of the cinematic image is the source of its artistic energy. The necessity of metanarrative systematization of film studies in Ukraine to overcome the fragmentation of humanities research has been noted. Cinema, as a universal modification of art, aligns with the worldview of modernity and postmodernity, opening new perspectives for philosophical analysis.Актуальність. Кінематограф як мистецтво займає центральне місце в сучасній культурі, синтезуючи виражальні засоби різних мистецьких форм і формуючи нові способи естетичного та філософського осмислення реальності. У контексті глобальних трансформацій медіа та культури дослідження кіномистецтва через призму філософської діалектики набуває особливої значущості, оскільки дозволяє розкрити його онтологічну та естетичну специфіку. Отже, філософський аналіз кіно є актуальним для систематизації теоретичних підходів і визначення його місця в гуманітарних студіях. Метою статті є філософське осмислення кіномистецтва як синтетичної форми мистецтва, що діалектично знімає попередні мистецькі форми, формуючи нову естетичну реальність. У дослідженні застосовано гегелівську концепцію Aufhebung для аналізу суперечностей між формою та змістом кінообразу, а також для визначення кіно як універсальної модифікації мистецтва. Результати. Виявлено, що кіномистецтво є кульмінацією діалектичного розвитку мистецтва, адже синтезує елементи архітектури, скульптури, живопису, музики, поезії та театру, трансформуючи їх у нову просторово-часову форму. Встановлено, що кінообраз виступає динамічною взаємодією змісту (символічні наративи, культурні коди) та форми (монтаж, ритміка, композиція кадру), що породжує естетичну напругу та відкриває простір для інтерпретації. З’ясовано, що гегелівське поняття Aufhebung дозволяє інтерпретувати кіно як зняту форму, яка не лише поєднує, а й сублімує попередні мистецтва, створюючи нову онтологічну реальність. Охарактеризовано специфіку кінематографічної умовності, яка відображає символічний, класичний і романтичний етапи мистецтва через великий план, монтаж і ракурс. Оцінено вплив технологічних і світоглядних змін на формування кіно як мистецтва руху, що об’єднує почуттєву даність природи та умоглядну реальність людської свідомості. Висновки. Кіномистецтво постає як філософськи знята форма мистецтва, що поєднує матеріальність, пластичність, динаміку та внутрішність попередніх мистецьких форм, утворюючи нову естетичну істину. Встановлено, що суперечність між формою та змістом кінообразу є джерелом його художньої енергії. Констатовано необхідність метанаративного систематизування кінознавчих досліджень в Україні для подолання фрагментарності гуманітарних студій. Кіно як універсальна модифікація мистецтва відповідає світовідчуттю модерності та постмодерності, відкриваючи нові перспективи для філософського аналізу