Спроби організації легальної торгівлі Польщі з Радянською Україною на «Волинській ділянці» польсько-радянського кордону в 1921–1924 роках (The attempts to organize legal trade between Poland and soviet Ukraine on the «Volyn section» of the Polish-soviet border, 1921-1924)

У статті розкрито обставини, за яких на початку 1920-х років налагоджувалися торговельні відносини між Польщею та Радянською Україною. З’ясовано нормативно-правову базу, на підставі якої здійснювалися торгівля між країнами. Проаналізовано заходи органів виконавчої влади та місцевого самоврядування спрямовані на здійснення контролю в сфері прикордонної торгівлі. (The article explores the circumstances under which trade relations between Poland and Soviet Ukraine were established in the early 1920s. After the signing of the preliminary peace treaty in October 1920, favorable conditions emerged for the development of trade between Poland and Soviet Russia. Extensive trade along the Polish-Soviet border was supported by both Soviet and Polish authorities, as both countries suffered from shortages of everyday goods. The Polish side was particularly interested in exchanging its goods for gold, silver, and other valuables from Soviet Ukraine and Belarus. Although the authorities of both countries did not obstruct this spontaneous exchange of goods, from a legal standpoint, such trade was illegal. The issue was particularly acute within the «Volyn section» of the PolishSoviet border, as its development was driven not only by economic needs but also by geographical factors. The Polish-Soviet border at that time mostly ran through forests, swamps, and sparsely populated areas, which further facilitated smuggling. On Poland's eastern border, apart from settlements with customs offices where official trade took place, two major centers of border trade emerged: Vilno in the north and Rivne and Lviv in the south. Rivne played a particularly important role due to its proximity to the border. Given these realities, Polish government circles, executive authorities, and local self-government bodies sought to take control of the trade and direct it into a legally regulated framework.

Вплив екологічного податку на конкурентоспроможність підприємств України у контексті теорії обмежень (The impact of the environmental tax on the competitiveness of Ukrainian enterprises within the framework of the theory of constraints)

У статті розкрито вплив екологічного податку на конкурентоспроможність підприємств України. У контексті теорії обмежень досліджено, чи виступає він суттєвим обмеженням, чи взаємодіє з вже існуючими вузькими місцями, посилюючи їх негативний вплив. Авторами розглянуто динаміку надходжень екологічного податку до Державного та місцевих бюджетів України за 2020–2024 рр. Виокремлено ключові обмежуючі фактори, які безпосередньо впливають на досліджувані показники. Досліджено роль екологічного податку з обох сторін: з однієї, він може стимулювати підприємства України до впровадження інноваційних «чистих» технологій, покращення корпоративного іміджу та адаптації до міжнародних стандартів, з іншої – збільшувати фінансове навантаження та операційні витрати, потенційно знижуючи конкурентоспроможність підприємств. Представлено топ-10 компаній України, що впроваджують технології «зеленої» енергетики. Виокремлено ESG-критерії, які використовують для прийняття управлінських рішень щодо інвестування в бізнес. Розглянуто зарубіжний досвід щодо механізмів та норм оподаткування длязабруднювачів навколишнього середовища. Запропоновано комплексний підхід для мінімізації негативних наслідків і посилення позитивного впливу екологічного податку на конкурентоспроможність підприємств України у контексті теорії обмежень. (This article reveals the impact of the environmental tax on the competitiveness of Ukrainian enterprises. Analyzed within the framework of the Theory of Constraints, the study investigates whether the environmental tax acts as a significant constraint itself or interacts with existing operational bottlenecks. Particular attention is drawn to how the tax might exacerbate the negative effects of existing constraints such as decreased net profit, insufficient or outdated material and technical resources, lack of highly qualified personnel, intense competition, management imperfections, and underdeveloped or absent managerial and strategic accounting systems. The authors examine the dynamics of environmental tax revenues to the State and local budgets of Ukraine for the period 2020-2024. Key factors directly affecting these indicators are identified, notably legislative changes (including increased tax rates on carbon dioxide emissions) and the impact of the full-scale invasion of Ukraine by the Russian Federation, which has negatively affected industrial polluters. The role of the environmental tax for Ukrainian enterprises is investigated from dual perspectives. On one hand, it can stimulate enterprises to implement innovative «clean» technologies, improve their corporate image, and adapt to international standards. On the other hand, the environmental tax may increase financial burdens and operating costs, potentially reducing competitiveness. The top 10 Ukrainian companies implementing «green» energy technologies in 2021 are presented. The use of ESG (Environmental, Social, Governance) criteria in making business investment decisions is considered, emphasizing the environmental (‘E’) aspect of activities. Foreign experiences regarding mechanisms and taxation norms for environmental polluters are reviewed. A comprehensive approach is proposed to minimize negative consequences and enhance the positive impact of the environmental tax on the competitiveness of Ukrainian enterprises, grounded in the Theory of Constraints. Thisapproach includes improving the taxation system, providing state support for environmental modernization, and harmonizing legislation with international standards.

Професійна стандартизація психофізіологічних компетентностей поліграфолога в контексті національної безпеки України (Professional Standardization of Polygraph Examiner’s Psychophysiological Competencies in the Context of Ukraine's National Security)

У статті комплексно досліджено проблему професійної стандартизації психофізіологічних компетентностей поліграфолога в умовах зростаючих викликів національної безпеки України. Визначено, що психофізіологічне дослідження із застосуванням поліграфа (далі – ПФДЗП) є науково обґрунтованим та технічно регламентованим процесом, який базується на реєстрації емоційно значущих фізіологічних реакцій організму з метою виявлення прихованої інформації або перевірки достовірності повідомлень. Доведено, що методика ПФДЗП за умов дотримання етичних і правових норм може бути ефективним інструментом кадрового скринінгу, контррозвідувальної перевірки, а також виявлення ризиків шпигунства чи нелояльної поведінки в системі національної безпеки. Проаналізовано поняття «психофізіологічної компетентності поліграфолога» як інтегративної професійної якості, яка поєднує знання з права, психології, анатомії, етики, криміналістики, а також практичні навички інтерв’ювання, роботи з апаратурою та інтерпретації результатів. Представлено систематизацію таких компетентностей відповідно до міжнародного стандарту ASTM E2000-02. Зроблено висновок, що професійна стандартизація психофізіологічних компетентностей поліграфолога є не лише внутрішньою потребою фахової спільноти, а й критично важливим чинником забезпечення об’єктивності, правомірності та ефективності заходів у сфері національної безпеки України, особливо в умовах воєнного стану, мобілізації та боротьби з агентурною діяльністю. (This article offers a comprehensive study of the issue of professional standardization of polygraph examiners' psychophysiological competencies in the context of Ukraine’s increasing national security challenges. It is established that psychophysiological examination using a polygraph (further – PFDZP) is a scientifically grounded and technically regulated process based on the recording of emotionally significant physiological responses to stimuli, aimed at detecting concealed information or verifying the accuracy of statements. The study demonstrates that, when conducted in compliance with ethical and legal norms, this methodology can serve as an effective tool for personnel screening, counterintelligence checks, and identifying risks of espionage or disloyal behavior within national security systems. The concept of psychophysiological competence is analyzed as an integrative professional attribute that combines knowledge in law, psychology, anatomy, ethics, and criminalistics with practical skills in interviewing, operating polygraph equipment, and interpreting results. A systematization of such competencies is presented according to the international standard ASTM E2000-02. It has been established that international practice indicates the need for strict regulations for training, certification and admission to professional activity of a polygraph examiner, as well as the inclusion of this specialty in the personnel policy of defense and intelligence agencies. It has been generalized that in Ukraine there is no single professional standard, which complicates the mass implementation of PFDS in the defense sector, in particular in the work of recruiting centers. Based on the analysis of international experience, proposals have been formulated for the development of a professional standard for "Polygraph examiner" in the field of national security and defense, the creation of an interdepartmental system for certification of polygraph examiners, the introduction of a state order for training and the updating of the legislative framework. It is concluded that professional standardization of psychophysiological competencies of a polygraph examiner is not only an internal need of the professional community, but also a critically important factor in ensuring the objectivity, legality and effectiveness of measures in the sphere of national security of Ukraine, especially in conditions of martial law, mobilization and the fight against intelligence activities.

Відкриття матеріалів іншій стороні в кримінальному процесі України (Disclosure of materials to the other party in criminal proceedings in Ukraine)

Дисертація присвячена дослідженню процедури відкриття матеріалів іншій стороні в кримінальному процесі України через розкриття сутності, теоретичних та практичних аспектів цієї процедури. У першому розділі дисертації здійснено загальнотеоретичну характеристику процедури відкриття матеріалів іншій стороні в кримінальному процесі України. З’ясовано, що окремі аспекти проблематики відкриття матеріалів іншій стороні досліджувалися і досліджуються теоретиками та практиками у сфері кримінального процесу. Не залишилися поза увагою дослідників і питання, пов’язані із проблематикою відкриття матеріалів іншій стороні, зокрема, питання ознайомлення з матеріалами досудового розслідування до його завершення, надання доступу до матеріалів, переважно досудового розслідування тощо. Проте дисертаційних робіт, присвячених комплексному дослідженню виключно проблематики відкриття матеріалів за Кримінальним процесуальним кодексом України (далі за текстом - КПК України) досі написано не було, тому ця дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням процедури відкриття матеріалів іншій стороні у кримінальному процесі України. Досліджено передумови впровадження у 2012 році процедури взаємного відкриття матеріалів у кримінальному процесі. Крім того, звернуто увагу на подібні за змістом процедури надання доступу до матеріалів при завершенні досудового розслідування, передбачені у кримінальному процесуальному законодавстві Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії, Федеративної Республіки Німеччина, Франції, Японії, Республіки Польща. За результатами аналізу понять «відкриття матеріалів», «ознайомлення з матеріалами» та «доступ до матеріалів» (а також похідних від них понять), констатовано, що і на законодавчому рівні, і в практиці реалізації кримінальних процесуальних норм ці поняття часто безпідставно ототожнюються, подекуди має місце непослідовність у визначенні співвідношення цих понять. Сформульовано авторське визначення поняття «відкриття матеріалів» як передбаченої ст. 290, ч. 5 ст. 301, абз. 2 ч. 2 ст. 314, ч. ч. 2, 6 ст. 333, ч. 2 ст. 339, ч. 1 ст. 4791 , ст. 48311 КПК України процедури (сукупності процесуальних дій, рішень), завдяки якій визначені КПК України суб’єкти кримінального провадження отримують копії матеріалів або доступ до тих документів, інших предметів матеріального світу, які доводять обставини об’єкта пізнання у кримінальному провадженні з наданням цим суб’єктам можливості ознайомитись, а також, за винятками, передбаченими КПК України, – зробити виписки, скопіювати чи відобразити іншим шляхом інформацію, яка міститься в таких матеріалах. З’ясовано значення відкриття матеріалів іншій стороні у кримінальному процесі України. Констатовано, що ця процедура є формою реалізації конвенційних, конституційних та кримінальних процесуальних засад. Крім того, визначено юридичні та фактичні підстави й умови відкриття матеріалів різними учасниками провадження на етапі завершення досудового розслідування. На основі дослідження підстав та умов відкриття матеріалів запропоновано доповнити ч. 7 та ч. 8 ст. 290 КПК України обов’язком приватних осіб, зазначених у цих частинах, повідомляти, після ознайомлення з матеріалами, відкритими в порядку ст. 290 КПК України сторонами, про наявність у них зібраних матеріалів, які вони бажають використати в суді як докази та надавати доступ стороні обвинувачення та стороні захисту до таких матеріалів. У другому розділі проаналізовано процесуальну діяльність учасників кримінального провадження при відкритті матеріалів під час завершення досудового розслідування в кримінальному процесі України. Звернуто увагу на недосконалість юридичної техніки, яка призводить до порушення прав потерпілої особи, у зв’язку з відсутністю у ч. 7 ст. 290 КПК України вказівки на відкриття матеріалів представнику та законному представнику потерпілого. Встановлено, що наслідки невідкриття матеріалів залежать і від виду таких матеріалів, і від суб’єктів, які мали б їх відкрити. Визначено, що, відкриваючи матеріали досудового розслідування, обов’язково потрібно відкривати письмові матеріали, які є самостійними доказами у розумінні, найперше, ст. 84 КПК України. До об’єктів матеріального світу (наприклад, речових доказів) потрібно надати доступ, але їх невідкриття, у разі неактивної поведінки сторони захисту, не призводить до недопустимості доказів, як і невідкриття об’єктів експертного дослідження та документів, які вказують на прийняття процесуальних рішень. Аргументовано необхідність внесення змін до КПК України, які б передбачали застосування процедури, зазначеної у ч. 10 ст. 290 КПК України, під час вирішення питання надання доступу до відомостей, що були видалені згідно з ч. 5 ст. 290 КПК України. Встановлено, що законодавче регулювання процедури відкриття матеріалів дізнання містить низку недоліків. Саме формулювання ч. 5 ст. 301 КПК України суперечить презумпції невинуватості. Відсутній обов’язок надавати під час закінчення дізнання у разі скерування до суду клопотання про звільнення від З’ясовано, що статтею 290 КПК України не передбачено спеціальних норм щодо особливостей відкриття матеріалів вразливим категоріям учасників кримінального процесу, які через вік, особливості психологічного чи фізичного стану, не можуть ознайомитись з відкритими матеріалами, або ж у разі ознайомлення не зможуть використати отриману інформацію для захисту своїх прав та законних інтересів. Особам, які через вік, особливості психологічного чи фізичного стану, не можуть реалізувати своє право на ознайомлення з матеріалами під час відкриття матеріалів, доступ до матеріалів надається, залежно від їхнього процесуального статусу, з обов’язковим відкриттям матеріалів представнику. Проаналізовано ст. 48311 КПК України, яка передбачає відкриття матеріалів представнику юридичної особи, та констатовано, що вона містить значну кількість недоліків, для усунення яких запропоновано викласти ст. 48311 КПК України у новій редакції. Також визначено специфіку відкриття матеріалів, зібраних стороною захисту. З’ясовано, що залежно від наявності чи відсутності запиту прокурора відкриття матеріалів є обов’язком чи правом сторони захисту. Але навіть в тих випадках, коли це обов’язок сторони захисту, вона не зобов’язана відкривати всі матеріали, які може зібрати, а лише ті, що зазначені у ч. 6 ст. 290 КПК України, і які бажає використати як докази у суді. Законодавець не передбачив обов’язку сторони захисту надавати для ознайомлення специфічні докази, які можуть бути зібрані, за загальним правилом, тільки у провадженнях щодо кримінальних проступків. Запропоновано виправити цей недолік. Встановлено, що не врегульованою на законодавчому рівні є процедура відкриття матеріалів одними суб’єктами сторони захисту іншим суб’єктам сторони захисту, щодо яких здійснюється провадження, їхнім захисникам, законним представникам – у випадку наявності декількох осіб, щодо яких здійснюється провадження, чиї інтереси у запропоновано відповідні зміни до КПК України. Констатовано, що, зважаючи на окремі розбіжності у формулюванні ч. ч. 6, 7, 8, 9, 12 КПК України, помітною є відсутність чіткої позиції законодавця щодо відкриття матеріалів, зібраних стороною захисту, приватним особам, зазначеним у ч. ч. 7, 8 ст. 290 КПК України, а також законному представнику та представнику потерпілого. У зв’язку з чим встановлено необхідність внесення змін до норм ст. 290 КПК України, які б передбачали відповідний обов’язок сторони захисту відкрити зібрані нею матеріали цим суб’єктам і уточнювали б особливості підтвердження факту надання їм доступу до таких матеріалів. З’ясовано, що судовою практикою в цілому вирішено неврегульоване на законодавчому рівні питання надання у провадженнях щодо кримінальних проступків стороні обвинувачення матеріалів, зібраних стороною захисту. Проте для пришвидшення ознайомлення з матеріалами сторони захисту в цих випадках запропоновано внести зміни до КПК України, прописавши обов’язок сторони захисту під час отримання копій матеріалів дізнання надавати копії зібраних нею матеріалів стороні обвинувачення. Досліджено проблеми зловживання учасниками кримінального процесу своїми правами під час відкриття матеріалів. Встановлено, що на законодавчому рівні передбачити конкретний універсальний строк для ознайомлення з матеріалами чи визначити формулу, за допомогою якої можна було б вирахувати строк ознайомлення, неможливо.Третій розділ дисертації присвячено особливостям відкриття матеріалів у провадження. При цьому відкриття матеріалів під час підготовчого провадження не варто ототожнювати з правом на ознайомлення з матеріалами відповідно до ч. 2 ст. 317 КПК України. Відкривати можна лише додаткові матеріали (в розумінні ч. 11 ст. 290 КПК України) або ж матеріали дізнання (відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 314 КПК України), тоді як право на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження (кримінальною справою) відповідно до ч. 2 ст. 317 КПК України мають учасники судового провадження, зокрема і ті, які набули відповідного статусу після закінчення досудового розслідування. Вивчено специфіку відкриття матеріалів під час розгляду кримінального провадження по суті судом першої інстанції, яка, в переважній більшості, сформована судовою практикою. Звернуто увагу на можливості на цій стадії відкрити матеріали, які були отримані під час досудового розслідування, але в розумінні, наприклад, ст. КПК України не є самостійними доказами, та на можливості відкриття матеріалів, у зв’язку з пасивною позицією сторони захисту під час відкриття матеріалів на етапі завершення досудового розслідування. Зауважено на проблемах, які виникають під час письмового підтвердження факту надання доступу до додаткових матеріалів. Запропоновано внесення змін до ч. 11 ст. 290 КПК України із врахуванням сформованої практики відкриття матеріалів під час розгляду кримінального провадження судом. Акцентовано увагу на можливості відкриття матеріалів, отриманих під час здійснення тимчасового доступу до речей та документів, проведеного за ухвалою суду (ч. 2 ст. 333 КПК України), а також під час проведення слідчих (розшукових) дій у порядку ч.ч. 3-5 ст. 333 КПК України (ч. 6 ст. 333 КПК України) і у разі висунення додаткового обвинувачення чи початку провадження щодо юридичної особи відповідно до ч. 2 ст. 339 КПК України. При цьому обґрунтовано необхідність зміни процедури відкриття матеріалів, отриманих за ухвалою (дорученням) суду відповідно до частин 3-6 ст. 333 КПК України, зобов’язавши прокурора надавати суду матеріали, отримані за ухвалою (дорученням) суду для того, щоб суд міг забезпечити ознайомлення з такими матеріалами тих учасників кримінального провадження, чиїх інтересів вони стосуються. Підкреслено, що відкриття матеріалів під час перегляду судового рішення судом апеляційної інстанції (у разі їх невідкриття під час досудового розслідування або провадження в суді першої інстанції) нерозривно пов’язане із питанням про можливість у виняткових випадках первинного чи повторного дослідження доказів на цій стадії. (The dissertation is devoted to the study of the procedure for disclosing materials to the other party in criminal proceedings in Ukraine through the elucidation of the essence, theoretical and practical aspects of this procedure. The first chapter of the dissertation provides a general theoretical description of the procedure for disclosure of materials to the other party in criminal proceedings in Ukraine. It has been established that certain aspects of the issue of disclosure of materials to the other party have been and are being studied by theorists and practitioners in the field of criminal procedure. Researchers have also paid attention to related issues connected with the disclosure of materials to the other party, in particular, the issue of familiarisation with the materials of the pre-trial investigation before its completion, providing access to materials, mainly of the pre-trial investigation, etc. However, no dissertations devoted to a comprehensive study of the issue of disclosure of materials under The Criminal Procedure Code of Ukraine (hereinafter referred to as the CPC of Ukraine) have been written to date, so this dissertation is the first comprehensive study in Ukraine of the procedure for disclosure of materials to the other party in criminal proceedings in Ukraine. The prerequisites for the implementation of the mutual disclosure of materials procedure in 2012 by CPC of Ukraine were studied. In addition, attention is drawn to similar procedures for granting access to materials upon completion of pre-trial investigations, as provided for in the criminal procedural legislation of the United Kingdom of Great Britain and Northern Ireland, the Federal Republic of Germany, France, Japan, and the Republic of Poland. Based on the analysis of the concepts of “disclosure of materials”, “familiarisation with materials” and “access to materials” (as well as concepts derived from them), it was found that both at the legislative level and in the practice of implementing criminal procedural norms these concepts are often unjustifiably equated, and there is sometimes inconsistency in defining the relationship between these concepts. The author's definition of the concept of ‘disclosure of materials’ as provided for in article 290, part 5 of article 301, paragraph 2 of part 2 of article 314, parts 2 and 6 of article 333, part 2 of article 339, part 1 of article 479-1, and article 483-11 of the CPC of Ukraine is a procedure (a set of procedural actions and decisions) whereby the subjects of criminal proceedings specified in the CPC of Ukraine receive copies of materials or access to documents and other material objects that prove the circumstances of the subject of cognition in criminal proceedings, with these subjects being given the opportunity to familiarise themselves with them and, with the exceptions provided for by the CPC of Ukraine, to make extracts, copy or otherwise reflect the information contained in such materials. The significance of disclosing materials to the other party in criminal proceedings in Ukraine has been clarified. It has been established that this procedure is a form of implementation of conventional, constitutional and criminal procedural principles. In addition, the legal and factual grounds and conditions for the disclosure of materials by various participants in the proceedings at the stage of completion of the pre-trial investigation have been determined. Based on the study of the grounds and conditions for the disclosure of materials, it is proposed to supplement part 7 and part 8 of article 290 of the CPC of Ukraine with the obligation of private persons specified in these parts to notify, after familiarisation with the materials disclosed in accordance with article 290 of the CPC of Ukraine by the parties, of the availability of materials collected by them that they wish to use in court as evidence and to provide access to such materials to the prosecution and the defence. The procedural activities of participants in criminal proceedings when opening materials during the completion of pre-trial investigations in criminal proceedings in Ukraine are analysed in the second chapter. Attention is drawn to the imperfection of legal technique, which leads to the violation of the rights of the victim, due to the absence in part 7 of article 290 of the CPC of Ukraine of an indication on the disclosure of materials to the representative and legal representative of the victim. It has been established that the consequences of non-disclosure of materials depend both on the type of such materials and on the entities that should disclose them. It has been determined that when disclosing pre-trial investigation materials, it is mandatory to disclose written materials that constitute independent evidence within the meaning of, first and foremost, article 84 of the CPС of U material world (e.g., material evidence), but failure to disclose them, in the event of inactive behaviour on the part of the defence, does not lead to the inadmissibility of evidence, as does failure to disclose objects of expert examination and documents indicating The need to amend the CPC of Ukraine to provide for the application of the procedure specified in part 10 of article 290 of the CPC of Ukraine when deciding on the issue of providing access to information that has been deleted in accordance with part 5 of article 290 of the CPC of Ukraine has been substantiated. It has been determined that the legislative regulation of the procedure for disclosing investigation materials contains a number of deficiencies. The very wording of part 5 of article 301 of the CPC of Ukraine contradicts the presumption of innocence. There is no obligation to provide copies of materials at the end of the investigation in the event of a motion to the court for exemption from criminal liability. It has been established that article 290 of the CPC of Ukraine does not contain special rules regarding the disclosure of materials to vulnerable categories of participants in criminal proceedings who, due to their age, peculiarities of their psychological or physical condition, are unable to familiarise themselves with the disclosed materials, or who, if they do familiarise themselves with the materials, will be unable to use the information obtained to protect their rights and legitimate interests. Persons who, due to their age, psychological or physical condition, are unable to exercise their right to familiarise themselves with the materials during the disclosure of materials, are granted access to the materials, depending on their procedural status, with the mandatory disclosure of the materials to their defence counsel, representative or legal representative. Article 483-11 of the CPC of Ukraine, which provides for the disclosure of materials to a representative of a legal entity, has been analysed and found to contain a significant number of shortcomings. To correct these shortcomings, it was proposed that article 483-11 of the CPC of Ukraine be revised. The specifics of disclosing of the materials collected by the defence have also been determined. It has been established that, depending on whether or not there is a request from the prosecutor, the disclosure of materials is either an obligation or a right of the defence. the materials it can collect, but only those specified in part 6 of article 290 of the CPC of Ukraine and which it wishes to use as evidence in court. The legislator did not provide for the obligation of the defence to provide specific evidence for familiarisation, which, as a general rule, can only be collected in proceedings concerning criminal offences. It is proposed to correct this shortcoming. It has been established that the procedure for disclosing materials by some members of the defence team to other members of the defence team involved in the proceedings, their defence counsel, and legal representatives – in cases where there are several persons involved in the proceedings whose interests in the proceedings may not coincide – is not regulated at the legislative level. In this regard, appropriate amendments to the CPC of Ukraine have been proposed. It has been noted that, given certain discrepancies in the wording of parts 6, 7, 8, 9, and 12 of the CPC of Ukraine, there is a lack of a clear position on the part of the legislator regarding the disclosure of materials collected by the defence to private individuals specified in parts 7 and 8 of article 290 of the CPC of Ukraine, as well as to the legal representative and representative of the victim. In this context, it has been determined that the provisions of article 290 of the CPС of Ukraine need to be revised to include a corresponding obligation for the defence to disclose the materials it has collected to these entities and to clarify the specifics of confirming that they have been granted access to such materials. It has been established that judicial practice has generally resolved the issue of providing the prosecution with materials collected by the defence in proceedings concerning criminal offences, which is not regulated at the legislative level. However, in order to speed up familiarisation with the defence materials in such cases, it is proposed to amend the CPC of Ukraine, stipulating the obligation of the defence to provide copies of the materials it has collected to the prosecution when receiving copies of the investigation The problems of abuse of rights by participants in criminal proceedings during the disclosure of materials were examined. It was established that it is impossible to provide for a specific universal period for familiarisation with the materials at the legislative level or determine a formula by which the period of familiarisation could be calculated. The third chapter of the dissertation is devoted to the peculiarities of disclosure of materials in criminal proceedings in Ukraine after the completion of pre-trial investigation. It has been established that disclosure of materials may take place during preparatory proceedings. At the same time, disclosure of materials during preparatory proceedings should not be equated with the right to familiarisation with materials in accordance with part 2 of article 317 of the CPC of Ukraine. Only additional materials (within the meaning of part 11 of article 290 of the CPC of Ukraine) or materials of the inquiry (in accordance with paragraph 2 of part 2 of article 314 of the CPC of Ukraine) may be disclosed, while the right to familiarisation with the materials of criminal proceedings (criminal case) in accordance with part 2 of article 317 of the CPC of Ukraine is held by participants in court proceedings, including those who acquired the relevant status after the end of the pre-trial investigation. The specifics of disclosing materials duri

Правда як релігійна детермінанта свободи в ліберальній теорії Лорда Актона (Truth as a religious determinant of freedomin the liberal theory of Lord Acton)

«Ніхто ніколи не сумнівався в тому, що правда і політика знаходяться в досить поганих відносинах, і ніхто, наскільки мені відомо, ніколи не зараховував правдивість до політичних чеснот» [11, с. 227]. Такими словами починається есе Ганни Арендт «Правда і політика». Цим самим Ганна Арендт незаслужено оминула увагою видатного мислителя, який не просто сумнівався в твердженні, що правда і політика знаходяться в поганих відносинах, а й наполягав, що правда має бути наріжним каменем політики і що саме це є запорукою свободи, втрата якої у ХХ столітті так непокоїла видатну дослідницю авторитаризму. Йдеться про Лорда Актона – британського історика та одного з основоположних мислителів англосаксонської ліберальної традиції. Це той, кого Тойнбі назвав «найвеличнішим розумом серед західних істориків Нового часу» [1, с. 29]. А для Ф. Гаєка Лорд Актон – один із чільних представників істинного лібералізму [5, с. 19]. Ба більше, він є «найвизначнішим істориком і політичним філософом доби», нарівні з А. Де Токвілем [4, с. 311]. А в опрацюванні філософії шотландських авторів, англійських вігів та спадщини Е. Берка, власне того, на що спирається англосаксонськийлібералізм, «ці воє досягли найбільшого успіху» [4, с. 311]. ("Nobody has ever doubted that truth and politics are in quite a poor relationship, and nobody, as far as I know, has ever counted truthfulness among political virtues" [11, p. 227]. These are the words that begin Hannah Arendt's essay "Truth and Politics." In doing so, Hannah Arendt undeservedly overlooked a prominent thinker who not only doubted the assertion that truth and politics are in a poor relationship but also insisted that truth should be the cornerstone of politics and that this is the key to freedom, the loss of which in the 20th century so troubled the eminent researcher of authoritarianism. This refers to Lord Acton–a British historian and one of the foundational thinkers of the Anglo-Saxon liberal tradition. He is the one whom Toynbee called "the greatest mind among Western historians of the modern era" [1, p. 29]. For F. Hayek, Lord Acton is one of the leading representatives of true liberalism [5, p. 19]. Moreover, he is "the greatest historian and political philosopher of the age," on par with A. de Tocqueville [4, p. 311]. In their study of the philosophy of Scottish authors, English Whigs, and the legacy of E. Burke–precisely that on which Anglo-Saxon liberalism is based–"these two achieved the greatest success" [4, p. 311].

Громадянське суспільство у процесі вирішення конфліктів: досвід ЄС для України : матеріали Міжнародної наукової конференції (Острог, 21-22 жовтня 2025 р.) Civil society in conflict resolution process: the EU experience for Ukraine : proceedings of International Conference (October 21-22, 2025

Збірник містить матеріали (тези доповідей) звідної Міжнародної наукової конференції (21-22 жовтня 2025 р.) «Громадянське суспільство у процесі вирішення конфліктів: досвід ЄС для України», де проаналізовано європейський досвід протидії гібридним загрозам, трансформацію безпекового сектору, роль ЄС у врегулюванні конфліктів та євроінтеграційний розвиток України. Збірник буде цікавим для науковців, викладачів, студентів, представників громадських організацій та фахівців у сфері міжнародних відносин, безпекової політики та європейської інтеграції. (The proceedings contain materials from the International Scientific Conference (21-22 October 2025) «Civil Society in Conflict Resolution Process: EU Experience for Ukraine», which analyses European experience in countering hybrid threats, the transformation of the security sector, the role of the EU in conflict resolution, and Ukraine’s European integration. The proceedings will be of interest to researchers, teachers, students, representatives of civil society organisations, and specialists in the fields of international relations, security policy, and European integration.

Ревізійний перепис міста Острога 1795 року: інформативний потенціал та дослідницькі можливості (Revision census of christian and jewish burghers of Ostrohin 1795 informational potential and research opportunities)

Стаття присвячена аналізу інформативного потенціалу ревізійного перепису міста Острога 1795 р. як описово-статистичного джерела державного походження. Детально розглянуто та відтворено у формі таблиць структуру і зміст джерела. Спираючись на наявну історію вивчення даного виду документів, окреслено термінологію, класифікацію та порядок складення досліджуваного перепису. Ревізійний перепис міста Острога складається з 13 частин. Кожна з них містить інформацію про дільниці міста. На основі проаналізованого джерела вдалося простежити міську топографію наприкінці XVIII ст. Ревізійний перепис міста Острога 1795 р. має широкі дослідницькі можливості та цінне доповнення до джерельної бази в дослідженнях соціально-економічної та політичної історії, історичної демографії, генеалогії Волині. (The article is dedicated to analyzing the informational potential of the 1795 Ostroh census as a descriptive and statistical source of state origin. The structure and content of the source have been thoroughly examined and presented in tabular form. Based on the existing historiography of such documents, precise terminology, classification, and the procedure for compiling the analyzed census have been determined. It was established that the census was compiled by representatives of the petty, landless nobility of Ostroh, who held positions in the city administration. The 1795 Ostroh census consists of 13 parts, each providing information on a specific section of the city. Based on the analyzed source, it has been possible to trace the urban topography of the late 18th century. As of 1795, Ostroh’s territory included the old town, the new town, and the suburbs, including Vulytsia Ostrozka. The census reflects the deepened property division of the city during the 1770s–1790s. The old town (ordinational part, Jesuit jurisdiction, the Jablonowski princes’ jurisdiction, Kordashivka, and Vulytsia Ostrozka) and the new town were divided among the magnate and noble families of Jablonowski, Czacki, and Brzostowski. By 1795, according to the source, the Jablonowski princes had partially extended their ownership rights to the estates of the former Ostroh Ordinance, which would ultimately lead to the full unification of the city under the Jablonowski family in the early 19th century. Using the census data, an attempt has been made to reconstruct the social structure of Ostroh’s society in 1795. The upper stratum comprised the nobility, divided into two categories: landed and landless. The landed nobility, by hereditary rights, owned parts of the city and included the aforementioned magnate and noble families. The landless nobility resided on the estates of landowners under agreements to pay monetary rent (czynsz) or serve them. The burghers of Ostroh, who formed the middle stratum of social stratification, were artisans, merchants, and traders. The census also provides information about the urban poor, which included unskilled laborers performing the hardest physical work (construction, repairs, manufacturing) and beggars who lived on alms and donations. The latter constituted a minor percentage of the population. New information on the ethno-religious composition of the urban population has been obtained and analyzed. The largest ethnic groups were Jews, Ukrainians, and Poles, with smaller groups of Germans. Jews formed the majority of the population, united by their self-governing body, the kahal. Their primary activity in the city was trade, facilitated by favorable factors such as geographic location, profitable trade routes, and connections with foreign markets. The census reveals the names and surnames of kahal leaders. Ukrainians, though smaller in number, predominated in artisanal circles. Poles held the third position in the ethno-religious structure and were primarily responsible for city governance. Germans were represented by only one family residing in Ostroh. The author draws attention to the historical-demographic information provided by the source. Although the document is partially damaged and does not ensure completely reliable results, it highlights the importance of using additional sources to refine demographic data. Despite its imperfections, the 1795 census allows for the collection of essential accounting data for demographic research, such as determining the average number of burghers per household, age groups, and their proportional distribution. The 1795 Ostroh census offers wide-ranging research opportunities and serves as a valuable addition to the source base for studying socio-economic and political history, historical demography, and genealogy. Consequently, the importance of archival searches to discover additional census records from the Volhynia Governorate increases, as they could enhance historical studies in the fields of Ostrohiana and Volhyniana of the late 18th and early 19th centuries.

Роль прокурора на завершальному етапі досудового розслідування (The prosecutor’s role at the final stage of the pre-trial investigation)

Дисертаційну роботу присвячено комплексному теоретико-прикладному дослідженню ролі прокурора на завершальному етапі досудового розслідування в сучасному кримінальному провадженні України, виявленню проблем та напрацюванню пропозицій щодо удосконалення відповідних правових положень та практики їх застосування. Обґрунтовано самостійний характер завершального етапу досудового розслідування як структурної стадії кримінального провадження. Він охоплює оцінку доказів, відкриття матеріалів іншій стороні, складання або затвердження обвинувального акта, звернення з клопотаннями до суду або закриття кримінального провадження. З’ясовано, що ця стадія прямо не закріплена в КПК України, її існування підтверджується сукупністю процесуальних дій сторони обвинувачення, спрямованих на прийняття остаточного рішення у справі. Розкрито правові основи діяльності прокурора в умовах сучасної моделі кримінального процесу, здійснено історико-правовий огляд еволюції його ролі в Україні, а також проаналізовано зарубіжний досвід (зокрема Франції, Німеччини, Італії, Польщі, Великої Британії та США), що дозволило визначити можливості адаптації ефективних практик у вітчизняних умовах. На основі аналізу наукових підходів та чинного законодавства сформульовано авторське визначення завершального етапу досудового розслідування як окремої процесуальної фази, що настає у його фінальній стадії та включає дії органу досудового розслідування і прокурора, спрямовані на процесуальне завершення провадження шляхом ухвалення одного з кінцевих рішень, передбачених КПК України. У дисертації систематизовано форми реалізації повноважень прокурора на завершальному етапі досудового розслідування. Підкреслено, що поряд із закріпленими у ст. 283 КПК України формами – закриття кримінального провадження; звернення до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності; направлення до суду обвинувального акта; звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру – доцільним є виокремлення ще однієї форми. Запропоновано визначати її як звернення прокурора до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності, що уточнює та розширює доктринальне розуміння можливих результатів завершення досудового розслідування. Запропоновано авторську класифікацію випадків закриття кримінального провадження на завершальному етапі досудового розслідування через призму участі прокурора. Обґрунтовано виокремлення трьох основних груп: ситуації, коли прокурор самостійно приймає рішення про закриття провадження; випадки, коли прокурор звертається до слідчого судді з відповідним клопотанням; а також обставини, коли рішення про закриття провадження ухвалює слідчий чи дізнавач. Окрему увагу приділено повноваженням прокурора як процесуального фільтра, покликаного унеможливити необґрунтоване кримінальне переслідування та забезпечити дотримання засад законності на завершальному етапі досудового розслідування. Акцентовано, що прийняття рішення про закриття кримінального провадження відносно підозрюваного має здійснюватися прокурором на засадах внутрішнього переконання та незалежності, позбавлених будь-якого адміністративного чи відомчого тиску. У зв’язку з цим запропоновано скасувати положення Наказу ОГП № 309 в частині обов’язку керівника прокуратури скеровувати матеріали до прокуратури вищого рівня разом із висновком про законність прийнятого рішення. Розкрито зміст звернення прокурора до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності як механізму досягнення балансу між публічними та приватними інтересами; підкреслено обов’язок прокурора ініціювати це питання за наявності визначених законом підстав. Проілюстровано особливості звернення до суду з клопотанням про закриття провадження у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Обґрунтовано обов’язок прокурора не лише перевіряти формальний факт спливу строку давності, а й контролювати повноту, об’єктивність досудового розслідування та правильність кваліфікації діяння. Зроблено висновок про трансформацію функціональної ролі прокурора від концепції загального нагляду до процесуального керівництва як основної функції у кримінальному провадженні. Визначено, що ця модель зберігає окремі наглядові елементи, зокрема вони реалізуються у повноваженнях керівного складу прокуратури щодо перевірки законності рішень про закриття кримінальних проваджень. На підставі аналізу статистики та результатів опитування прокурорів підкреслено позитивну динаміку змін, водночас констатовано перехідний характер цього підходу, що проявляється у збереженні практики скасування рішень про закриття проваджень як засобу забезпечення кількісних показників, що свідчить про інституційну незавершеність трансформації ключової ролі прокурора в кримінальному провадженні. У дисертації класифіковано функції прокурора при відкритті матеріалів стороні захисту на: оцінювальну, інформаційно-забезпечувальну, організаційноконтрольну, гарантійно-змагальну та процесуально-регулюючу. Доведено значущість кожної з них в ракурсі забезпечення реалізації принципу змагальності в кримінальному процесі. Значна увага у дослідженні зосереджена на питаннях складання та затвердження обвинувального акта. Обґрунтовано, що право прокурора самостійно складати обвинувальний акт є безумовним, що не залежить від правової позиції слідчого та не підлягає оскарженню без відповідних правових підстав. Запропоновано конкретизувати положення ст. 293 КПК України шляхом чіткого закріплення обов’язку прокурора вручати копії обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування під розписку до їх скерування до суду. Така редакція усуває колізію із вимогою «одночасності» та відповідає логіці процесуального порядку дій, адже підтвердження вручення є обов’язковим додатком до обвинувального акта і має передувати його направленню, що мінімізує ризик повернення матеріалів із формальних підстав. Акцентовано, що оцінка доказів прокурором на завершальному етапі досудового розслідування має вирішальне значення для ухвалення законного обґрунтованого остаточного процесуального рішення. Вона ґрунтується на критеріях належності, допустимості, достовірності та достатності й формується у межах внутрішнього переконання прокурора, яке забезпечує поєднання публічного інтересу та дотримання прав учасників процесу. Зроблено висновок, що реалізація принципу змагальності на завершальному етапі досудового розслідування забезпечує рівність сторін, а ключову роль у цьому процесі відіграє прокурор. Саме його обов’язок повного й об’єктивного відкриття матеріалів стороні захисту, зокрема НСРД, гарантує дотримання законності, процесуального паритету та справедливості кримінального провадження. Аргументовано виокремлення функції прокурора з протидії процесуальним зловживанням учасників кримінального провадження як самостійного напряму його діяльності, що реалізується шляхом застосування механізмів процесуального фільтрування та забезпечення дотримання принципів добросовісності й розумності строків. Встановлено, що найбільша концентрація процесуальних зловживань спостерігається на завершальному етапі досудового розслідування, зокрема під час ознайомлення стороною захисту з матеріалами кримінального провадження. Обґрунтовано, що цифровізація кримінального провадження відкриває нові інструменти для протидії зловживанням процесуальними правами стороною захисту. У зв’язку з цим запропоновано внести зміни до Перехідних положень КПК України, передбачивши можливість офіційного інформування захисника через зареєстровані електронні адреси, а також передачу копій матеріалів у цифровій формі за згодою учасника провадження. Запропоновано низку змін до кримінального процесуального законодавства, спрямованих на підвищення ефективності завершального етапу досудового розслідування та посилення гарантій прав сторін, в тому числі: закріпити заборону знищення матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій до набрання вироком законної сили, а також надати стороні захисту право на подання мотивованого клопотання про їх розсекречення; доповнити КПК України окремою процесуальною нормою, яка б передбачала визначення ознак процесуального зловживання з можливістю прокурора звертатися до суду з клопотанням про визнання таких дій як зловживання та застосування відповідних правових наслідків. (The dissertation is devoted to a comprehensive theoretical and practical study of the prosecutor’s role at the final stage of pre-trial investigation in modern criminal proceedings of Ukraine, the identification of problems, and the development of proposals for improving the relevant legal provisions and their application in practice. The independent character of the final stage of pre-trial investigation as a structural phase of criminal proceedings is substantiated. This stage includes evaluation of evidence, disclosure of materials to the other party, preparation or approval of the indictment, submission of motions to the court, or closure of criminal proceedings. It has been established that this stage is not directly defined in the Criminal Procedure Code of Ukraine, while its existence is confirmed by the totality of procedural actions of the prosecution aimed at making a final decision in the case. The legal foundations of the prosecutor’s activity in the conditions of the modern мodel of criminal procedure have been revealed, a historical and legal review of the evolution of his role in Ukraine has been carried out, as well as foreign experience (in particular of France, Germany, Italy, Poland, the United Kingdom and the USA) has been analyzed, which made it possible to determine the possibilities of adapting effective practices in domestic conditions. On the basis of the analysis of scientific approaches and current legislation, the author’s definition of the final stage of the pre-trial investigation as a separate procedural phase has been formulated, which occurs at its final stage and includes the actions of the pre-trial investigation body and the prosecutor aimed at the procedural completion of the proceedings by making one of the final decisions provided for by the CPC of Ukraine. The dissertation systematizes the forms of exercising the prosecutor’s powers at the final stage of the pre-trial investigation. It is emphasized that along with the forms enshrined in Article 283 of the CPC of Ukraine – closure of criminal proceedings; filing a motion to the court for releasing a person from criminal liability; sending the indictment to the court; filing a motion to the court for the application of compulsory medical or educational measures – it is expedient to single out another one. It is proposed to define it as the prosecutor’s motion to the court for the release of a person from criminal liability due to the expiration of limitation periods, which specifies and expands the doctrinal understanding of the possible outcomes of the final stage of the pre-trial investigation. In addition, the dissertation proposes the author’s classification of cases of closing criminal proceedings at the final stage of the pre-trial investigation through the prism of the prosecutor’s participation. The separation of three main groups is substantiated: situations where the prosecutor independently makes a decision to close the proceedings; cases where the prosecutor applies to the investigating judge with the relevant motion; as well as circumstances where the decision to close the proceedings is made by the investigator or the inquirer. Special attention is paid to the prosecutor’s powers as a procedural filter intended to prevent unjustified criminal prosecution and to ensure compliance with the principles of legality at the final stage of the pre-trial investigation. It is emphasized that the decision to close criminal proceedings against a suspect must be made by the prosecutor on the basis of inner conviction and independence, free from any administrative or departmental pressure. In this regard, it is proposed to repeal the provisions of the Order of the Office of the Prosecutor General No. 309 concerning the obligation of the head of the prosecutor’s office to forward the materials to a higherlevel prosecutor’s office together with the conclusion on the legality of the decision made. The content of the prosecutor’s appeal to the court with a motion for the release of a person from criminal liability as a mechanism for achieving a balance between public and private interests is disclosed; the prosecutor’s obligation to initiate this issue in the presence of the grounds defined by law is emphasized.The peculiarities of filing a motion to the court for the closure of proceedings in connection with the expiration of limitation periods for bringing to criminal liability are illustrated. The prosecutor’s duty is substantiated not only to verify the formal fact of expiration, but also to control the completeness, objectivity of the pre-trial investigation and the correctness of the qualification of the act. A conclusion is made about the transformation of the functional role of the prosecutor from the concept of general supervision to procedural guidance as the main function in criminal proceedings. It is determined that this model retains certain supervisory elements, in particular in the powers of the management of the prosecutor’s office regarding the verification of the legality of decisions on the closure of criminal proceedings. On the basis of the analysis of statistics and the results of the survey of prosecutors, positive dynamics of changes are emphasized, at the same time the transitional nature of this approach is noted, which is manifested in the preservation of the practice of canceling decisions on the closure of proceedings as a means of ensuring quantitative indicators, which indicates the institutional incompleteness of the transformation. The dissertation classifies the functions of the prosecutor in disclosing materials to the defense: evaluative, informational, organizational and supervisory, guaranteeadversarial, and procedural-regulatory. The significance of each of them for ensuring the implementation of the principle of adversarial proceedings has been proved. Considerable attention in the research is focused on the issues of preparation and approval of the indictment. It is substantiated that the prosecutor’s right to independently prepare an indictment is unconditional, does not depend on the legal position of the investigator, and is not subject to appeal without the relevant legal grounds. It is proposed to specify the provisions of Article 293 of the CPC of Ukraine by clearly establishing the obligation of the prosecutor to hand over copies of the indictment and the register of pre-trial investigation materials under receipt before they are sent to the court. Such a wording eliminates the conflict with the requirement of “simultaneity” and corresponds to the logic of the procedural sequence of actions, since the receipt confirming delivery is a mandatory annex to the indictment and must precede its submission, which minimizes the risk of the return of materials on formal grounds. It is emphasized that the evaluation of evidence by the prosecutor at the final stage of the pre-trial investigation has decisive significance for making a lawful final procedural decision. It is based on the criteria of relevance, admissibility, reliability, and sufficiency, and is formed within the framework of the prosecutor’s inner conviction, which ensures the combination of public interest and the observance of the rights of participants in the proceedings. It is noted that the implementation of the principle of adversarial proceedings at the final stage of the pre-trial investigation ensures the equality of the parties, and the key role in this process is played by the prosecutor. It is precisely his obligation of full and objective disclosure of materials, including covert investigative (search) actions, that guarantees compliance with legality, procedural parity and fairness of proceedings. The separation of the prosecutor’s function of countering procedural abuses by participants in criminal proceedings as an independent direction of his activity has been substantiated, which is implemented through the application of mechanisms of procedural filtering and ensuring compliance with the principles of good faith and reasonable time limits. It has been established that the greatest concentration of procedural abuses is observed at the final stage of the pre-trial investigation, in particular during the defense’s review of the materials of the criminal proceedings. It has been substantiated that the digitalization of criminal proceedings opens up new instruments for countering abuses of procedural rights by the defense. In this regard, it is proposed to make amendments to the Transitional Provisions of the CPC of Ukraine, providing for the possibility of official notification of the defense through registered electronic addresses, as well as the transfer of copies of materials in digital form with the consent of the participant in the proceedings. A number of other amendments to the criminal procedural legislation are also proposed, aimed at increasing the efficiency of the final stage of the pre-trial investigation and strengthening the guarantees of the rights of the parties. In particular: to enshrine the prohibition of destroying materials of covert investigative (search) actions until the court verdict enters into legal force; to grant the defense the right to submit a reasoned motion for their declassification; to supplement the CPC of Ukraine with a separate procedural provision that would define the characteristics of procedural abuse with the possibility of the prosecutor applying to the court with a motion torecognize such actions as abuse and to apply the relevant legal consequences

Demographic crisis and public health concerning the analysis of some relationship vectors (Демографічна криза і громадське здоров’я: щодо аналізу деяких векторів взаємозв’язку)

Abstract. The purpose of the work. Identification of medical and social problems of society and public health as driving forces of the demographic crisis in Ukraine. Materials and methods. The work uses the results of demographic and medical and social research, which are available on the Internet. Results of the study. The paper analyzes the current demographic situation in Ukraine. It is shown that the lifestyle (improper nutrition, alcohol abuse, smoking, harmful work, stress, etc.) of ordinary Ukrainians, especially able-bodied people, is a priority factor influencing the demographic situation. The main risk factors for the occurrence of non-communicable diseases (cardiovascular diseases, cancer, diabetes and chronic lung diseases) lead to 91% of deaths in Ukraine. More than 50% of Ukrainians are currently overweight or obese. 82% of Ukrainians drink alcoholic beverages, and 26% say that they drink more alcohol now than before the war. In total, there are about 9 million active smokers in the country, which make up a third of the entire working population of the country. More than 70% of Ukrainians feel stressed or very nervous. About 80% of Ukrainian youth have chronic diseases. Every year, about 50,000 people are injured at work, 1,500 of them die, and more than 3,500 get occupational diseases. It is justified that the basis of a healthy lifestyle should be a health-preserving (preventive) paradigm. The opinions of leading demographers of the country regarding the significance of the contribution of medicine to the health of the population (30–35%) are expressed. In 2021, 17% of households (or 2.5 million families) experienced catastrophic health care costs. In 2020, public spending on health care accounted for 8% of total spending (12% for EU candidate countries, 14% EU average). The urgent need for serious changes and shifts in the financing mechanism and system of organization of the current health care system was determined. Conclusions. Post-war recovery and active development of all spheres of social life requires such mandatory components as creating conditions for a healthy lifestyle and the availability of quality medical services. (Мета. Визначення медико-соціальних проблем суспільства та громадського здоров’я як рушійних сил демографічної кризи в Україні. Матеріали та методи. У роботі використані результати демографічних і медико-соціальних досліджень, які є у відкритому інтернет-доступі. Результати. У роботі проведено аналіз сучасної демографічної ситуації в Україні. Показано, що спосіб життя (неправильне харчування, зловживання алкоголем, тютюнопаління, шкідлива праця, стреси тощо) пересічних українців, особливо працездатних осіб, є пріоритетним фактором впливу на демографічну ситуацію. Основні фактори ризику виникнення неінфекційних захворювань (серцево-судинні захворювання, рак, діабет і хронічні захворювання легень) призводять до 91 % смертей в Україні. Понад 50 % українців нині мають надмірну вагу або ожиріння. 82 % українців вживають алкогольні напої, а 26 % кажуть, що зараз вживають алкоголю більше, ніж до війни. Усього в країні нараховується близько 9 мільйонів активних курців, що становлять третину всього працездатного населення країни. Понад 70 % українців відчувають стрес або сильну знервованість. Близько 80 % української молоді мають хронічні захворювання. Щорічно на виробництві травмується близько 50 тисяч осіб, з них 1,5 тис. гинуть, понад 3,5 тис. Отримують професійні захворювання. Обґрунтовано, що основою здорового способу життя повинна стати здоров’язберігальна (профілактична) парадигма. Висловлено думки провідних демографів країни щодо значимості вкладу медицини у стан здоров’я населення (30–35 %). У 2021 році 17 % домогосподарств (або 2,5 млн сімей) зазнали катастрофічних витрат на охорону здоров’я. У 2020 році державні витрати на охорону здоров’я становили 8 % від загальних витрат (для країн – кандидатів на вступ до ЄС – 12 %, середній показник ЄС – 14 %). Визначено гостру необхідність серйозних змін і зрушень у механізмі фінансування та системі організації нинішньої системи охорони здоров’я. Висновки. Повоєнне відновлення й активний розвиток всіх сфер суспільного життя передбачає такі обов’язкові складові, як створення умов для здорового способу життя та доступність якісних медичних послуг.