The principle of holism restores historical science tendency to grasp the past as a «whole matter» and raises the questions about the global synthesis, based on the integration of micro and makrohistory, narrative and metatheory. Postneoclassical subsystem in the philosophy of history operates of the corresponding concept of truth. Scientific truth is always contextual. She stated subject to the methodological postulates, which designed a specific research situation.Historical studies of scientific search for truth is always associated with the study of specific historical events or historical building theories. Both approaches solve the problem of objectivity: a theoretical history try to discover the truth, liberated from specific features and history of events wishes to discover the truth, given in the particular nuances of the entire event. Based on the corresponding concept of truth postneoclassical subsystem aims to reconstruct the historical reality in all its fullness, complexity and specificity. This subsystem comes to the fundamental principle of postneoclassical philosophy of history – to the principle of holism.On the one hand this principle orients the historian to the need for a holistic study of the subject of research, on the other hand he directs the historian to the study of historical reality as a hierarchy of «integrality», which can not be reduced to the parts that make up. Also it is emphasized that the meaning of these parts must necessarily be present as a sense of the whole context.Принцип холізму відновлює домагання історичної науки на осягнення минулого як «цілісної матерії» та ставить питання про необхідність глобального синтезу на основі інтеграції мікро і макроісторії, наративу й метатеорії. Постнеокласична підсистема філософії історії оперує кореспондуючою концепцією істини. Наукова істина стає завжди контекстна і констатується за умови прийняття методологічних постулатів, на основі яких сконструйована конкретна дослідницька ситуація. В історичних дослідженнях пошук наукової істини завжди пов’язаний з вивченням конкретних історичних подій або з побудовою історичних теорій. Обидва підходи вирішують проблему об’єктивності: теоретична історія намагається виявити істину, очищену від конкретних рис, а історія подій бажає виявити істину, надану у повноті нюансів конкретної події. Спираючись на кореспондуючу концепцію істини, постнеокласична підсистема прагне реконструювати історичну реальність в усій її повноті, конкретності й складності та приходить до основного принципу постнеокласичної філософії історії – принципу холізму. Цей принцип орієнтує історика, з одного боку, на необхідність цілісного вивчення предмета дослідження, а з іншого – на вивчення історичної реальності як ієрархії «цілісностей», що не зводяться до частин, з яких складаються. При цьому підкреслюється, що в розумінні цих частин має бути неодмінно присутнє відчуття цілого як контексту.Принцип холізму відновлює домагання історичної науки на осягнення минулого як «цілісної матерії» та ставить питання про необхідність глобального синтезу на основі інтеграції мікро і макроісторії, наративу й метатеорії. Постнеокласична підсистема філософії історії оперує кореспондуючою концепцією істини. Наукова істина стає завжди контекстна і констатується за умови прийняття методологічних постулатів, на основі яких сконструйована конкретна дослідницька ситуація. В історичних дослідженнях пошук наукової істини завжди пов’язаний з вивченням конкретних історичних подій або з побудовою історичних теорій. Обидва підходи вирішують проблему об’єктивності: теоретична історія намагається виявити істину, очищену від конкретних рис, а історія подій бажає виявити істину, надану у повноті нюансів конкретної події. Спираючись на кореспондуючу концепцію істини, постнеокласична підсистема прагне реконструювати історичну реальність в усій її повноті, конкретності й складності та приходить до основного принципу постнеокласичної філософії історії – принципу холізму. Цей принцип орієнтує історика, з одного боку, на необхідність цілісного вивчення предмета дослідження, а з іншого – на вивчення історичної реальності як ієрархії «цілісностей», що не зводяться до частин, з яких складаються. При цьому підкреслюється, що в розумінні цих частин має бути неодмінно присутнє відчуття цілого як контексту
