The article is based upon the analysis of the marine motives in the verse by West Ukraian poets B.-I. An- tonych and S.HordynskyУ статті проведено аналіз мариністичних мотивів у поезії західноукраїнських письменників Б. -І. Антонича та С. Гординськог

Сінченко, Олексій Дмитрович

Borys Grinchenko Kyiv University Institutional repository

104 Наукові праці. Том 59. Випуск 46 В українській поезії 20-30-х років ХХ століт-тя мариністичні мотиви розробляються під впливом сильного романтичного струменя, осо-бливо це стосується поезії О. Влизька та Ю. Яновського. На Західній Україні, де поезія розвивається в західноєвропейському контексті, мариністика характерна для творчості Б.-І. Анто-нича, Св. Гординського та ін. Захоплення “моряцькою поезією” Б.-І. Антонич назвав масо-вим явищем у колі західноукраїнської інтеліген-ції і причину цьому вбачав у “втечі від своєї дійсності в казку”. Водночас, попри зовнішню подібність у поезії вказаних письменників, спо-стерігається деяка розбіжність із загальною ро-мантичною тенденцією часу.  Творчість Богдана-Ігоря Антонича та Святос-лава Гординського якісно вирізняється на тлі західноукраїнської поезії. Обидва інтелектуали з добрим знанням європейської культури, філіг-ранні у версифікації й заглиблені у природу сло-ва, в поезії націлені на модерність і світобуду-вання, вони прагнуть до нової виражальності, в якій мариністика займає осібне місце. Б.-І. Антонич у статті “Як розуміти пое-зію” (1935), відповідаючи уявному кореспонден-тові, зазначав: “Взагалі ці моряцькі вірші (“Океанія”, “Арктика”, “Проповідь до риб” то-що) не мають нічого спільного з модерними те-пер під знаком Влизька моряцькими мотивами (я назвав би це: моряцький крицевізм або дред-ноутизм”). В мене скоріше, так сказати б, океа-ністичні вірші. Поет, намагаючись сягнути до дна, до самого кореня, до ядра, углиб природи, зустрічає воду, море (море саме в собі) як праві-чну царину природи” [2; 520]. Дистанціювання від поезії О. Влизька, на той час одного з найпо-пулярніших східноукраїнських поетів, не випад-кове, оскільки Антонич пропонує концептуаль-но іншу поетичну візію моря, де романтичний шал, “крицевізм”, розчиняється в глибинних рівнях поетичної свідомості. Він прагне мовою метафорики розкрити внутрішню форму світу, дійти до “праречі”, до стану, коли, за словами Г. Башляра, “людина виражала землю, небо, воду. Людина була словом цього макроантропо-са – дивовижного тіла землі. В космічих мріях землі світ був тілом людини, дивився очима лю-дини, дихав груддю людини, говорив голосом людини” [3; 9]. Водночас людина позбавлена відмежованості від світу, тому, хоча буттєвість поезії, за Антоничем, унезалежнена від людини, людина залишається медіатором її матеріаліза-ції, омовлення, а, відповідно, оприсутнення в людській екзистенції. Поет прагне вирватися за “дійсності вузькі межі”. Час і простір людського існування пере-ходять у філософські категорії, де розкривається онтологічний характер людської присутності у світі, антропоцентричні й логоцентричні устано-вки руйнуються в біомасі матеріального хаосу, що постійно відновлюється і руйнується, поста-ючи у видозмінених формах. Поет прагне подо-лати формальний характер людського пізнання, прорватися в екстатичну сферу почування й ося-гнути зміст творення, силу народження й функ-ціонування біосу. Як каже В. Лісовий, “домінантою світосприймання Б.-І. Антонича не є бачення світу як сталої, гармонійної упорядко-ваної будови (як це бачимо, скажімо, у Піфаго-ра, Данте, Гегеля та ін). У його поезії наголос зміщено на внутрішню напругу явищ – напругу, що породжує все розмаїття видимого світу, його “буяння” [5; 95]. В екстатичній уяві Антонича вибудовується міфологічна візія позаісторичного існування: Я жив тут. В неоліті... може, ще давніше... Мої малюнки буйволів замазав місяць.       [1; 142]. У ньому руйнуються межі між природним і надприродним, часом і простором. Це веде до прагнення пересотворення світу, його перенази-вання в собі. Тому космогонія стає складовою авторської поетичної системи, де центральне уявлення – постання усього сущого з води. Най-УДК 821.161.2-1.09  Сінченко О.Д., молодший науковий співробітник Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка Національної академії наук України Мариністичні мотиви в поезії Богдана-Ігоря Антонича і Святослава Гординського  У статті проведено аналіз мариністичних мотивів у поезії західноукраїнських письменників          Б.-І. Антонича та С. Гординського.  The article is based upon  the analysis of the marine motives in the verse by West Ukraian poets B.-I. An-tonych and S.Hordynsky.  105 Філологічні науки показовішим тому прикладом є вірш “Балада про пророка Йону”, в якому рецепція біблійного персонажа трансформується у міфологему пос-тання світу. Цікаво, що у своїх фантасмагоричних візіях Антонич зберігає певну лінеарну послідовність, не характерну для міфологічної свідомості, але означує її інверсійним характером: Земля в орбіті завертається назад. У молодість свою, в примарний сон праречі. Щаблями пройденими повертаю дні природи в мряковиння й первнів перші шу-ми. [1; 125]. Саме у моряцькій безодні Антонич і віднахо-дить свободу “праречі”, незаангажовану сприй-няттям. Водна стихія перманентно еволюціонує в поетичній свідомості від романтичних захоп-лень поетикою пригод і моряцьких подорожей у поезії “Привітання життя” до пошуку онтологіч-них передумов появи світу, де свідомість поета переходить у нову якість, якщо можна так сказа-ти, якість “рослинності”, позбавленості логоцен-тричного начала. У Святослава Гординського моряцька тема-тика є наскрізною. Найбільше вона знайшла ві-дображення у циклі “Шторм і штилі” (1936), де море поет осмислює у романтичному ключі.  Гординський вважає, що правдивий поет розкриває нам таємниці буття, які дуже часто йому самому не цілком відомі чи зрозумілі. Во-ни заховані глибоко у душі його, він їх відчуває як “химерні мрії, сни, скалки натхнень”. Поет шукає “слів на дні своїх глибин”, щоб розшиф-рувати ці тайни, розкрити нам їх зміст і переда-ти його не розумово, а чуттям, інтуїцією, поети-чною синтезою”[див.: 5]. Гординський, як і Ан-тонич, прагне надати зображенню моря нового значення, але, на відміну від останнього, тяжіє до антропоцентризму. Наприклад, у його поезії море ізоморфно ототожнюється з вольовою ат-рибутикою людини: Де межі моря і людських хотінь? Зачарування стихією сугестує постання не-звіданих для людського духу сил, а море в пое-тичному уявленні автора співмірне людській безодні. Гординський поетизує моряцьке життя й по-бут, закликає читача відчути:  ....як пахне у портах мазут  Або смоли солодко-млявий запах!”  [4; 100]. Автор дає зрозуміти, що без конкретики за-пахів, рухів, звуків морська стихія залишається недосяжною для уяви. Але хвацьке захоплення екзотикою моряцького життя водночас оголює людську самотність, бо море, межі якого непідв-ладні фізіологічному осяганню, загострює від-чуття обмеженості людського життєвого лету. Тому моряцький вагабундизм є спробою вирва-тися за вузькі межі людської просторовості до того безмежжя, де ...надходить вічність. Глибина Глибішає, росте ще дальше далеч, А висота ще вище. Це вона Тривожить серце буйне і зухвале. [4; 100].  Романтичні мотиви щораз виринають, коли море поетом зображується як тло людських пе-реживань, атрибут втечі від буденного. Психофі-зіологічні переживання дійсної присутності мо-ря, його просторового рефлексивного осягання і ототожнення духовної стихії з силою моря пере-ходять у вертикальні проекції, що порушують часові чинники: Може, десь за темною водою Я своє минуле віднайду. Нерідко поет намагається вийти за межі реа-льності, яка притлумлює його глибинне відання, щоб осягнути позачасся, позалюдську сутність, невловну для інтелігібельного осягання: мотив “вчування”, “вслухання” в речі, стихії якнайбі-льше споріднює поетичне мислення Гординсь-кого з Антоничем. У той безрухий час, що в тиші закотвичивсь, Все шумовиння днів із уст своїх зітри І слухай, як душі збезвітрілих вітрил Торкнулась вічність. [4; 90]. Водночас Гординський, на відміну від Анто-нича, руйнує побутування міфу як концепту до-історичного мислення, намагається перенести його в площину індивідуального мислетворення. Він омертвляє природу, позбавляючи її іманент-ного сенсу, і вона постає такою, якою її бачить індивід. Митець пересотворює природу, її тво-рення йде з його єства, незважаючи на те, що людина – “теж частка механізму сонячної систе-ми”. Це зумовлено тим, що й сама природа пот-ребує, щоб її виголошували, надавали їй сенсу. Та її номінування – міф, що зникає разом зі сме-ртю людини: ...коли відійду я, На хвилину, або назавжди? Тоді і сонце і море Залишаться розпачливо самотніми І навіть не знатимуть Про своє існіння: Сонце буде кривавитися без мети, Щодня розбиваючи свою голову Об бронзовий обруч обрію, А океан безпотрібно Переливатиме свої безформні води, Гойдаючи безмовні і бездушні риби, Безсилі розуміти, страждати, захоплюватися Сонцем і океаном.       [5; 209]. 106 Наукові праці. Том 59. Випуск 46 Гординського й Антонича споріднює, перш за все, саме ставлення до поезії, внутрішнє пере-живання дійсності. Проте коли Антонич намага-ється витворити за допомогою метафорики нову реальність, віднайти нові зв’язки між речами, руйнуючи автоматизацію їх рецепції, і створити новий смислопростір світу, то Гординський все ж із обережністю ставиться до речі, не порушу-ючи її логічної детермінації в системі фізичної картини світу. Його мариністична поезія – ан-тропоцентрична, природа в ній підпорядкована логосу й номінації. Людина, за Гординським, у сприйнятті дійсності виходить із власних інтен-цій, творить суб’єктивну картину світу, що три-ває доти, допоки існує індивід. В Антонича, на-впаки, вона підвладна природі як субстанції, що керує її думками й навіює поезію. Водночас са-ма природа стає суб’єктом сприйняття. Онтоло-гічна заглибленість його поезії персоналізує світ, у якому гіпертрофоване людське “я” зни-кає, розчиняючись у гармонійному побутуванні Всесвіту. Література 1. Антонич Б.-І. Твори. – К.: Дніпро, 1998. 2. Антонич Б.-І. Як розуміти поезію // Антонич Б.-І. Твори. – К.: Дніпро, 1998. 3. Башляр Г. Вода и грезы. – М., 1998.  4. Гординський Св. І переливи барв, і динаміч-ність ліній...: Вірші і поеми. – Л., 1990. 5. Гординський Св. Колір і ритми: Поезії. Перек-лади. – К.: Час, 1997. 6. Лісовий В. Б.-І. Антонич // Генеза. – 1994. – № 1. 

Мариністичні мотиви в поезії Богдана-Ігоря Антонича і Святослава Гординського

Abstract

Similar works

Full text

Available Versions

Borys Grinchenko Kyiv University Institutional repository