У статті досліджено поняття неонатуралізму як еволюційного продовження натуралізму, вивчено
його основні теоретичні засади. На прикладі українських соціально-побутових драм початку ХХ
століття (С. Черкасенко ''Земля'', Є. Карпенко ''В долині сліз'' та Г. Ващенка ''Сліпий'') робиться спроба
довести наявність неонатуралізму як стильового офарблення на ряду із екзистенційно-трагедійним
конфліктом, жанровими модифікаціями, одивненням тогочасних філософських ідей
