В диссертации исследуется интерпретация русской литературы «первым критиком» русского зарубежья Г. Адамовичем на страницах парижского еженедельника «Звено». Особенности рецепции творчества классиков русской литературы XIX века А. Пушкина и М. Лермонтова обусловлены
и общенациональным значением их личности и творчества, и взглядами автора критических статей о природе поэтического творчества. Интерпретация Г. Адамовичем творчества писателей, с которыми его связывают личные отношения (И. Анненского, А. Блока, Н. Гумилева, Д. Мережковского, З. Гиппиус, Вл. Ходасевича, И. Бунина, М. Цветаевой, Г. Иванова, И. Одоевцевой, Н. Тэффи, М. Оцупа, М. Горького, М. Волошина, С. Есенина, В. Маяковского), имеет объективный характер, совпадает с современными оценками творчества указанных художников, основанных на определении художественных достижений писателя,
а не на его идеологических принципах. Г. Адамович считал, что политически ангажированные произведения лишены художественной ценности, и доказал это
на примере рассказов и стихов Л. Сейфуллиной, Б. Пильняка, Д. Бедного, В. Инбер, Н. Асеева. Специфика интерпретации Г. Адамовичем произведений К. Федина, Вс. Иванова, Л. Леонова, А. Ахматовой, Б. Пастернака, М. Булгакова состоит в том, что он считал их лишенными советской идеологической доминанты. Критик высоко оценивает их достижения.
Эстетические и литературно-критические позиции Г. Адамовича обнаруживают его попытку представить русскую литературу разных эпох, а также русскую советскую литературу как целостную систему в контексте мирового литературного процесса.У дисертації досліджується інтерпретація російської літератури «першим критиком» російського зарубіжжя Г. Адамовичем на сторінках паризького щотижневика «Звєно». Особливості рецепції творчості класиків російської літератури ХІХ століття О. Пушкіна та М. Лермонтова обумовлені і загальнонаціональним значенням їхньої особистості та творчості, і поглядами автора критичних статей щодо природи поетичної творчості. Інтерпретація Г. Адамовичем творчості письменників, з якими його пов’язують особисті стосунки (І .Анненського, О. Блока, М. Гумільова, Д. Мережковського, З .Гіппіус, В. Ходасевича, І. Буніна, М. Цвєтаєвої, Г. Іванова, І. Одоєвцевої, Н. Теффі, М. Оцупа, М. Горького, М. Волошина, С. Єсеніна, В. Маяковського), має об’єктивний характер, збігається із сучасними оцінками творчості зазначених митців, які базуються на визначенні художніх досягнень письменника, а не на його ідеологічних засадах. Г. Адамович вважав, що політично заангажовані твори позбавлені художньої цінності, і довів це на прикладі оповідань і віршів Л. Сейфулліної, Б. Пільняка, Д. Бєдного, В. Інбер, М. Асєєва. Специфіка інтерпретації Г. Адамовичем творів К. Фєдіна, Вс. Іванова, Л. Лєонова, А. Ахматової, Б. Пастернака, М. Булгакова полягає в тому, що він вважав їх позбавленими радянської ідеологічної домінанти. Критик високо оцінює їхні здобутки.
Естетичні й літературно-критичні позиції Г. Адамовича виявляють його спробу представити російську літературу різних епох, а також російську радянську літературу як цілісну систему в контексті світового літературного процесу
