У статті аналізується художньо-теоретична спадщина німецького драматурга, режисера і теоретика театру Б. Брехта. Спираючись на наявні результати історико-літературних, театрально-критичних, біографічних та інших досліджень, автор здійснює спробу комплексного естетичного аналізу першоджерел, теоретичних засад та мистецьких здобутків епічного театру, особливо наголошуючи при цьому на провідній ролі естетичної категорії наївного як філософської квінтесенції брехтівського методу художнього відтворення дійсності
