Досліджується трансформація “словесної утопії” Лесі Українки в художній картині світу українських поетів-шістдесятників. Через “архетипи” – “психічні ідеї” Сонця, Місяця, Зірки, Моря (вода) і Моря (повітря) розкривається сутність Істини, Добра, Любові, Правди і Краси як психологічних імперативів “власне людського”
