Цель исследования – описать онимическое пространство литературных сказок
А. С. Пушкина и А. М. Ремизова, изучить структуру и семантику собственных имен, установить
особенности поэтонимов в сказках о мёртвом женихе. Материалом изучения послужили поэтонимы
в сказочных текстах А. С. Пушкина и А. М. Ремизова. Объектом исследования стали сказки
«Жених» Пушкина и «Ночь тёмная» Ремизова. Использованы описательный и сравнительный
методы, а также приёмы контекстуального, семантического и этимологического анализа. В
результате исследования были выявлены различные языковые стилистические средства писателей в
сфере поэтонимии. Практическое применение результатов возможно в исследовании собственных
имен в художественных произведениях. Выводы: 1) А. С. Пушкин, находясь у истоков литературной
сказки, и, обращаясь именно к литературным традициям, традициям романтизма, ввёл только один
сокращенный поэтоним главной героини. 2) Сюжет сказки «Ночь тёмная» А. М. Ремизова показывает
ирреальность описываемых событий, что отразилось на онимном пространстве, представлен синтез
поэтонимов: автор вводит собственно сказочные имена, зоонимы, использует апеллятивы, а также
авторские окказионализмы и интертекстуальные связи.
Метою дослідження є опис онімічного простору літературних казок О. С. Пушкіна
та О. М. Ремізова, вивчення структури та семантики власних імен, встановлення особливостей
поетонімів у казках. Матеріалом дослідження слугували поетоніми в текстах казок О. С. Пушкіна та
О. М. Ремізова. Об’єктом стали казки «Наречений» Пушкіна та «Ніч темна» Ремізова. Використано
описовий та порівняльний методи, а також прийоми контекстуального, семантичного й
етимологічного аналізу. У результаті дослідження було виявлено різноманітні мовностилістичні
засоби письменників у галузі поетонімії. Галузь застосування результатів можлива в дослідженнях
власних імен у художніх текстах. Висновки: 1) О. С. Пушкін, знаходячись у джерел літературної
казки, і, звертаючись саме до літературних традицій, традицій романтизму, ввів лише один
скорочений поетонім головної героїні. 2) Сюжет казки «Ніч темна» О. М. Ремізова демонструє
ірреальність зображуваних подій, що знайшло відображення в онімному просторі, представлено
синтез поетонімів: письменник вводить власне казкові імена, зооніми, використовує апелятиви, а
також авторські оказіоналізми та інтертекстуальні зв’язки.
The goal is to describe the onymical space of A. Pushkin and A. Remizov's literary fairy
tales, to study the structure and semantics of proper names, to establish the features of poetonyms in fairy
tales. The material of the study were the poetonyms in the fairy-tale texts by A. S. Pushkin and
A. M. Remizov. The object of the study was the fairy tale «The Groom» by Pushkin and «The Dark Night»
by Remizov. Descriptive and comparative methods are used, as well as methods of contextual, semantic and
etymological analysis. As a result of the research, various language stylistic means of writers in the field of
poetry were revealed. The practical value of the results in possible in the investigations of the proper names
in fiction. Conclusions: 1) A. S. Pushkin, being at the origins of a literary tale, and referring specifically to
literary traditions, the traditions of romanticism, introduced only one shortened poetonym of the main
character. 2) The plot of the fairy tale «The Dark Night» by A. M. Remizov shows the unreality of the events
described, which reflected on the onym space, the synthesis of poetonyms is presented: the author introduces
the proper fairy tale names, zoonyms, uses appellatives, as well as authorial occasionalisms and intertextual
links
