Східноєвропейський національний університет ім. Лесі Українки
Abstract
Lata dwudzieste XX w. były wyjątkowo trudne zarówno dla dyplomacji, jak i narodów Polski, Rosji i Ukrainy. Polska po uzyskaniu niepodległości dążyła do zapewnienia suwerenności i przyłączenia rozległych terenów, utraconych podczas rozbiorów, mając poparcie Rady Ambasadorów większości państw Europy Zachodniej. Ukraina czuła się pokrzywdzona poprzez wycofanie zgody na przyłączenie do niej Chełmszczyzny. Konfliktową sytuację, przynajmniej na krótki okres, kończył Traktat ryski i delimitacja granicy wschodniej Polski. Двадцяті роки XX ст. були надзвичайно важкими для дипломатії народів Польщі, Росії та України. Польща після здобуття незалежності прагнула забезпечити суверенітет і приєднання великих територій, втрачених під час її розділу, маючи підтримку Ради послів більшості країн Західної Європи. Україна почувалася скривдженою в зв’язку з скасування згоди на приєднання до неї Холмщини. Конфліктна ситуація, принаймні на деякий час, була вичерпана завдяки Ризькому мирному договору й делімітації східного кордону Польщі. The 1920s was an extremely difficult time for diplomacy and the nations of Poland, Russia and Ukraine. Poland after having independence back sought to ensure the sovereignty and join the vast territories that were lost during the partition, with the support of the Council of Ambassadors from most Western European countries. Ukraine felt aggrieved by the withdrawal of approval for the Chelm connection. Confrontational situation - at least for a short period ending the Treaty of Riga and the Polish Eastern border delimitation
