Глобенко, Г. І. Міжнародний та вітчизняний досвід щодо захисту прав людини у кримінальному процесі: окремі аспекти / Г. І. Глобенко // Захист прав людини: міжнародний та вітчизняний досвід: матеріали І Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Київ, 16 трав. 2019 р.) / Нац. акад. прокуратури України. – Київ, 2019. – С. 159-161.Розглянуто окремі аспекти міжнародного та вітчизняного досвіду щодо захисту прав людини у кримінальному процесі.Certain aspects of international and domestic experience in the protection of human rights in criminal proceedings are considered.Рассмотрены отдельные аспекты международного и отечественного опыта по защите прав человека в уголовном процессе

Globenko, G. I.

ORCID: http://orcid.org/0000-0002-1533-9213

Глобенко, Г. І.

Undetermined

Kharkov National University of Internal Affairs Institutional Repository (KhNUIAIR)

159Захист прав людини: міжнародний та вітчизняний досвідГЛОБЕНКО Геннадій Івановичкандидат юридичних наук, доцент, професор кафедри кримінального процесу та організації досудового слідства Харківського національного університету внутрішніх справ,м. Харків, УкраїнаМІЖНАРОДНИЙ ТА ВІТЧИЗНЯНИЙ ДОСВІД ЩОДО ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ: ОКРЕМІ АСПЕКТИІнтеграційні процеси, активним учасником якого є Україна, спонукають зближенню національного законодавства до міжнародних стандартів, що є природним і необхідним явищем. Зазначений чинник безпосередньо передба-чає подальший розвиток національних правових систем на основі міжнарод-них стандартів. В цілому на сьогодні критерієм будь-якого закону має стати визнання його відповідності положенням міжнародного права, які, в свою чергу, найбільш повно відображають загальнолюдські цінності. Тим більше, у світовій практиці утвердилася позиція, що ставлення до прав людини не є внутрішньою справою окремої держави. Разом з тим, відстоюючи права і сво-боди людини у взаємовідносинах з державою, в тому числі в сфері криміналь-ного судочинства, міжнародна спільнота також стурбована питаннями проти-дії злочинності. Міжнародні нормативно-правові акти, що регулюють сферу кримінального судочинства, здебільшого поділяють на дві групи. До першої з них відносяться міжнародні правові акти загального значення стосовно співпраці нашої держа-ви у зовнішній сфері, включаючи взаємодію з правоохоронними органами ін-ших держав під час кримінального провадження. Іншу групу складають акти, що стосуються прав і свобод людини. Основоположні принципи та норми, що підкреслюють цінність прав і свобод особи для світової спільноти містяться у багатьох міжнародно-правових актах. В першу чергу це стосується Загальної декларації прав людини 1948 року, положення якої становлять основу загаль-новизнаних принципів і норм міжнародного права, про які йдеться у розділі II Конституції України «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина». Слід мати на увазі, що у вказаному вище нормативно-правовому акті встанов-ленні і конкретні вимог до правомірних обмежень прав та свобод людини з боку держави у досліджуваній сфері.Права людини, що мають відношення до сфери кримінального судочинства, закріплені і в інших міжнародно-правових актах. Це, зокрема, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року, у ст. 9 якого закріплено пра-во кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вар-160Матеріали І Міжнародної науково-практичної конференціїтою, на розгляд його справи в суді, який має невідкладно винести постанову щодо його затримання і розпорядитися про його звільнення, якщо затримання є незаконним. У вказаній нормі передбачено також право кожного, хто став жертвою незаконного арешту чи тримання під вартою на компенсацію, якій надано позовної сили. Права людини, що належать до сфери кримінального судочинства, в ціло-му аналогічні закріпленим у Загальній декларації і в Міжнародному пакті про громадянські і політичні правах, отримали регламентацію і в регіональних ак-тах. Зокрема, в даному випадку прикладом може бути Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, прийнята Радою Європи 4 листопада 1950 року. Вступаючи до Ради Європи, Україна брала на себе зо-бов’язання йти шляхом розвитку демократичних інститутів, що відповідають розробленим європейським співтовариством стандартам та критеріям, а також мають у своїй основі визнання прав і свобод людини як найвищої цінності. Одним з найважливіших кроків щодо реалізації Україною взятих на себе зо-бов’язань стала ратифікація 17 липня 1997 року вказаної вище Конвенції, що у свою чергу надало право громадянам нашої держави на звернення з індиві-дуальними скаргами до Європейського суду з прав людини. У зв’язку з тим в положеннях кримінального процесуального законодавства не безпідставно має місце ще одна додаткова підстава щодо можливості перегляду за новови-явленими або виключними обставинами судових рішень, що набрали закон-ної сили. Такою підставою є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зо-бов’язань при вирішенні даної справи судом (п. 2 ч. 3 ст. 459 Кримінального процесуального кодексу України (КПК України)). У згаданій вище Конвенції належним чином визначаються основні права людини, яка залучається до сфери здійснення правосуддя у кримінальних справах. При цьому не можна не помітити, що не всі вони знайшли своє ві-дображення в чинному кримінальному процесуальному законодавстві Украї-ни, а якщо і знайшли, то не мають належного втілення у правозастосовній діяльності судових та правоохоронних органів. Як приклад, можна привести стан справ в Україні щодо правозастосовної діяльності з реалізації права на судовий розгляд кримінальної справи упродовж розумного строку. Так, у ст. 6 Європейської конвенції, передбачено право кожного «при розгляді будь-яко-го кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, на справедливий і пуб лічний розгляд справи упродовж розумного строку ... ». Доречно зауважи-ти, що і положення ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, перераховуючи права, які, як мінімум, повинні належати особам, об-винуваченим у вчиненні злочину, в п. «с» вказують на право бути судимим без невиправданої затримки. Вважаємо, що проблемним питанням «розум-них строків» необхідно приділити першочергову увагу, оскільки в практичній діяльності з низки причин, як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру, стан 161Захист прав людини: міжнародний та вітчизняний досвідсправ особливо з строками судового розгляду кримінальних справ йде далеко не кращим чином, про що свідчить офіційні статистика. У зазначеному контексті особливої уваги також потребує звернення до Дек-ларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживань владою, що прийнята резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 40/34 від 29 лис-топада 1985 року. Відповідно до її положень жертви злочинів це особи, яким індивідуально або колективно було завдано шкоди, включаючи тілесні ушкод-ження або моральні збитки, емоційні страждання, матеріальні збитки або сут-тєве обмеження їх основних прав. Вони мають право на доступ до механізмів правосуддя і якнайшвидшу компенсацію за завдану кримінальним право-порушенням шкоду відповідно до національного законодавства. У свою чер-гу, окремі норми Конституції України також безпосередньо стосуються прав потерпілих щодо відшкодування заподіяної злочином шкоди. Так, зокрема, ст. 55 Конституції України передбачає право потерпілих на доступ до право-суддя, а ст. 56 цього ж Закону на компенсацію заподіяної шкоди. Тому небезпід-ставно вказані вище положення трансформувались до завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КПК України. На жаль, питання реалізації окреслених положень у кримінальному процесі потребують подальшого від-працювання.Наявність внутрішньодержавного механізму імплементації міжнародних норм дозволяє забезпечити повну, всебічну та своєчасну реалізацію прийня-тих Україною міжнародних зобов’язань, в тому числі і в галузі прав людини у кримінальному процесі. При цьому національне законодавство, положення якого регламентують кримінальну процесуальну діяльність, охорону прав і свобод учасників провадження, ще потребує удосконалення. Важливим чин-ником у зазначеному контексті є не лише загальне визнання та законодавче за-кріплення прав людини і громадянина, а й реальний та ефективний механізм їх дотримання і захисту. Отже, формування такого механізму, налагодження його елементів залишається однією з найбільш актуальних проблем вдоскона-лення кримінального процесуального законодавства України. 

Міжнародний та вітчизняний досвід щодо захисту прав людини у кримінальному процесі: окремі аспекти

http://dspace.univd.edu.ua/xmlui/bitstream/123456789/9421/1/Mizhnarodnyi%20ta%20vitchyznianyi%20dosvid_Hlobenko_2019.pdf

Міжнародний та вітчизняний досвід щодо захисту прав людини у кримінальному процесі: окремі аспекти

Abstract

Similar works

Full text

Available Versions

Kharkov National University of Internal Affairs Institutional Repository (KhNUIAIR)