Автор досліджує застосування принципу ненасилля як форми запобігання утвердження кривавого «міфічного» насилля, покликаного до руйнування усталених соціальних норм та правил. Принцип розроблений у працях Л. Толстого, М. Ганді, А. Печчеї, Д. Бекера, Дж. Шарпа та ін., активно використовується у політичній практиці. Автор показує, що застосування
одними соціальними групами чи спільнотами принципу ненасилля у контексті соціальних трансформацій не обмежується лише функцією урегулювання конфліктів, він є методом тиску на владу. Такий підхід дозволив розкрити характер здійснення «божественного» та «раціонального» насилля по відношенню до влади. Аналізуються такі риси ненасилля, як індивідуалізм через формування відповідальної поведінки та самоорганізованість через заперечення правових інституцій. Також розкрито утопічний характер толстовських моделей соціальної трансформації на основі принципу ненасилля
