Бурчак М. М. Відповідальність за правомірну поведінку / М. М. Бурчак // Міжнародні читання присвячені пам’яті професора  Імператорського Новоросійського університету  П.Є. Казанського: матеріали  Міжнародної  конференції  (м. Одеса,  22-23 жовтня 2010 року). - Одеса, 2010. - С. 47-49.Автор статті стверджує, що  на  сьогодні  у  міжнародному  праві  не  існує  загальновизнаного  принципу  щодо  відшкодування  будь-якої  шкоди,  завданої  без  порушення  міжнародно-правових  зобов’язань. Iснуючі  договори  передба-
чають  лише  відповідальність  за  збитки,  завдані  джерелами  підвищеної  
небезпеки

Burchak, M. M.

Бурчак, М. М.

Undetermined

Electronic National University Odessa Law Academy Institutional Repository

Дипломатичні представники Ватикану йменуються нунціями або інтернун-ціями. У 1889 р. було визнано міжнародну правосуб’єктність Мальтійського лицарського ордену. Він є суверенним утворенням, основна мета діяльності якого полягає у благодійності. Його місцем знаходження є Рим, але ні те-риторії, ні населення він не має. Мальтійський лицарський орден підтримує дипломатичні зв’язки з деякими державами та має своїх представників у міжнародних організаціях. Державоподібні утворення відносяться до вторинних суб’єктів міжнарод-ного права, але їх значення та статус не можна брати до уваги. В умовах загальної всесвітньої інтеграції залишається тільки дивуватися,як такі утво-рення змогли знайти своє місце в системі суб’єктів сучасного міжнародного права та мають свій договірно закріплений статус.Бурчак М.М.Національний університет «Одеська юридична академія»ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРАВОМІРНУ ПОВЕДІНКУОсобливістю міжнародного права є те, що норми міжнародного права не містять санкцій, але це не означає, що й не існує відповідальності за їх порушення. Міжнародно-правова відповідальність — це юридичний обов’язок суб’єкта міжнародного права ліквідувати наслідки шкоди, заподіяної іншому суб’єкту міжнародного права, невиконанням або неналежним виконанням розпоряд-жень міжнародного права. Відповідальність передбачає винувату поведінку, але міжнародне право передбачає відповідальність не тільки за неправомірну поведінку держави, але й за правомірну діяльність. Такою, наприклад, є дія з дослідження і використання космічного простору. Запуск спутників або космічних кораблів — безумовно правомірна діяльність. Але її резуль-татом може бути фізична (матеріальна) шкода, викликана неконтрольованим падінням космічного апарата на територію якої-небудь держави і руйну-ванням її матеріальних об’єктів.Відповідальність за правомірну діяльність з 1978 р. розглядалась Ко-місією з міжнародного права, спеціальними доповідачами якої, після чис-ленних обговорень, представлено Проект статей про відповідальність держав за шкідливі наслідки діянь, не заборонених міжнародним правом, але об-говорення даної теми викликало цілу низку проблемних питань, що врешті привело до відкладення Проекту, який таки не був прийнятий.Слід зазначити, що відповідальність за правомірні дії іноді називають абсолютною відповідальністю. Вона також характеризується певними особ-ливостями.Першою принципово важливою рисою відповідальності за правомірну діяльність є предмет діяльності — об’єкти підвищеної небезпеки. При за-вдані шкоди іншим державам цими об’єктами, держави-власники цих об’єктів мають нести відповідальність навіть у тих випадках, коли в їх діяльності не було складу міжнародного правопорушення.Другою особливістю є підстави виникнення відповідальності: фактичною підставою для відповідальності за правомірну діяльність буде не діяння держави, а незалежна від неї подія, що призвела до заподіяння шкоди. Слід зауважити, що при цьому подія повинна кваліфікуватися як непере-борна сила; завдана шкода повинна мати матеріальний характер; вимагається прямий зв’язок між діянням об’єкта підвищеної небезпеки та завданою ма-теріальною шкодою.Третьою принципово важливою особливістю відповідальності за право-мірну діяльність є її договірна природа: держава може нести відповідальність за правомірну діяльність виключно в тих випадках, коли висловлює на це явну, пряму і недвозначну шкоду, тобто вона передбачена певними угодами, переліком дій та обставин. На сьогодні існує досить достатння кількість договорів, які регулюють наведені вище обставини, а саме:1. Конвенція про відшкодування збитків, заподіяних іноземними повітряними суднами третім особам на поверхні (Рим, 1952 р.);2. Конвенція про відповідальність щодо третіх осіб в галузі атомної енергетики (Париж, 1960);3. Конвенція про відповідальність операторів ядерних суден (Париж, 1962 р.);4. Конвенція про цивільну відповідальність за ядерні збитки (Відень, 1963 р.) та Додатковим протоколом до неї 1997 р.;5. Конвенція про цивільну відповідальність за збитки, заподіяні за-брудненням нафтою (Брюссель, 1969 р.);6. Конвенція про додаткові відшкодування ядерних збитків (Відень, 1997 р.) тощо.7. Конвенція про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об’єктами (Додаток до Резолюції ГА ООН від 29.11.1971 р.)З наданих ознак та характеристик правомірних діянь можна зробити висновок, що на сьогодні у міжнародному праві не існує загальновизна-ного принципу щодо відшкодування будь-якої шкоди, завданої без по-рушення міжнародно-правових зобов’язань. Iснуючі договори передба-чають лише відповідальність за збитки, завдані джерелами підвищеної небезпеки.Наявна і суперечна теорія, прихильники якої стверджують, що пра-вомірна відповідальність не ґрунтується виключно на завданні збитків, а все ж таки настає за порушення міжнародного зобов’язання, яке передба-чається відповідними угодами, тобто має місце міжнародне правопорушення. Але проаналізувавши вказані вище договори, можна спростувати дане твердження, адже норми відповідних угод не порушуються, бо вони прямо передбачають ті випадки за які застосовується відшкодування шкоди, тобто має місце відповідальність за правомірні діяння.Григоришин А.I.Національний університет «Одеська юридична академія»ВИЗНАННЯ ДЕРЖАВ У МIЖНАРОДНОМУ ПРАВIНаукове дослідження в рамках визначеної теми доцільно почати з аналізу терміна, який застосовується для характеристики реакції держави на факт утворення нового суб’єкта міжнародного права. В міжнародному праві його розуміють як спосіб творення звичаєвих норм, як форму погодження з юри-дичними фактами, ситуаціями, діями між державами. В цьому контексті виз-нання розуміють як односторонній, добровільний акт держави, в якому вона «прямо чи побічно заявляє про те, що розглядає іншу державу як суб’єкта міжнародного права і має намір підтримувати з нею офіційні відносини». Проте зразу же виникає питання, чи можна вважати новоутворену де-ржаву рівноправним суб’єктом міжнародного права, якщо її не визнають інші держави і чи не ставиться обсяг її правосуб’єктності в пряму залежність від волевиявлення вже існуючих суб’єктів.Якщо ми будемо схилятись до такої тези, то тим самим порушуються ряд міжнародних принципів, які констатують право націй та народів на своє самовизначення, в процес якого не повинні втручатись інші держави, право на не втручання у внутрішні справи вже створеної держави, тощо, з аналізу яких випливає, що утворення нової держави не можна ставити в залежність від волі чи бажання інших суб’єктів міжнародного права. На тлі таких невідповідностей і виникло дві протилежних теорії на проблему визнання держав: конститутивна та декларативна.Згідно конститутивної теорії — лише факт визнання породжує міжна-родну правосуб’єктність держави, тобто ставить в пряму залежність її долю як суб’єкта міжнародного права, перетворює фактичний стан утворення нової держави у юридичний стан. Згідно декларативної теорії, держава набуває міжнародної право-суб’єктності в силу самого факту свого утворення, незалежно від того, визнають, або не визнають її інші держави, в силу свого суверенітету. Не слід ці дві теорії діаметрально протиставляти, як це відбувається на сьогодні. А варто розглядати їх як два абсолютно необхідних етапи процесу становлення нової держави. Спочатку безумовно необхідним є сам факт утворення нової держави внаслідок тих або інших внутрішніх процесів, на цій стадії вплив інших держав повинен бути мінімальним, щоб не пору-шувати принципи, які вже згадувались, зокрема, право націй і народів на самовизначення, принцип невтручання у внутрішні справи держави. Проте, і факт подальшого визнання є абсолютно необхідним, як друга потрібна 

Відповідальність за правомірну поведінку

http://dspace.onua.edu.ua/bitstream/handle/11300/3374/%d0%91%d1%83%d1%80%d1%87%d0%b0%d0%ba.pdf?sequence=1&isAllowed=y

Відповідальність за правомірну поведінку

Abstract

Similar works

Full text

Available Versions

Electronic National University Odessa Law Academy Institutional Repository