У статті здійснено спробу філософського осмислення шуму як особливого феномену культури. Автор пропонує інтерпретацію шуму як конструктивного та деструктивного фактора,
що визначає характер культури ХХ століття. Структурно-функціональний підхід дозволяє розглядати шум як опозиційну естетичну категорію до порядку, тиші та культурного смислу. Натомість антропологічний підхід діагностує вплив шуму на людське світосприйняття, суттєву
його трансформацію (This article is an attempt to propose a philosophical reflection of noise as a special phenomenon
of culture. The noise as a constructive and destructive factor determines the nature of the culture in
the twentieth century. The development of the avant-garde provided a rethinking of traditional culture
from the standpoint of noise, where the classic order of things has been constructed by the artists,
writers, and philosophers. As a result, the modern culture has absorbed noise experiments into its
essential semantic field, creating conditions for the development of a number of phenomena, including
performance, deconstruction, abstract expressionism, and neo-avant-garde.
The structural and functional approach consideres noise as an oppositional aesthetic category
to the order, silence and cultural meaning. In this case, noise is a complex cultural phenomenon that
can be interpreted as «the repressed experience of culture. At the same time, the anthropological
approach diagnosis certain effects of noise in human perception of the world, and also a significant
transformation in the postmodern consciousness as well
