Кирильчук, В. Т.

Решетов, О. О.

Стежко, З. В.

Ukrainian

eaKirNTU (Electronic archive Kirovograd National Technical University)

Наукові записки, вип.10, част.І    25О.О. Решетов, доц., канд. філос. наук, В.Т. Кирильчук, доц., канд. філос. наук, З.В.Стежко, доц., канд. філос. наук Кіровоградський національний технічний університет Пізнання, чуттєве та раціональне пізнання Умови, механізм, принципи та форми пізнавальної діяльності людини досліджує такий розділ філософії як теорія пізнання (гносеологія). Пізнання – це сукупність процесів отримання, переробки та використання інформації  про світ і саму людину. В історії філософії існували різні підходи до можливостей людини здобути істину про навколишній світ. Одні філософи (Піррон, Берклі, Юм, Кант та ін.) вважали, що адекватне пізнання світу не є можливим в принципі. Вони склали спочатку табір скептицизму, який потім розгорнувся в табір агностицизму. Інші філософи та філософські школи, навпаки, впевнені в принциповій можливості людини адекватно пізнати навколишній світ. До цього табору належить і сучасна матеріалістична філософія.  Процес пізнання, будучи процесом активного, творчого відтворення дійсності у свідомості людини в результаті її діяльного предметно-практичного відношення до світу, можливий лише при взаємодії людини з явищами природи, дійсності. Цей процес в гносеології осмислюється через категорії «суб’єкт» та «об’єкт». Суб’єкт пізнання – це окремий індивід, соціальна група, клас або суспільство в цілому, тобто хто здійснює активну пізнавальну діяльність. Ті конкретні явища, речі, процеси, на які безпосередньо спрямована пізнавальна активність суб’єкта, прийнято називати об’єктом пізнання. Звідси пізнання – це специфічна взаємодія суб’єкта та об’єкта, кінцева мета якої – істина, розробка моделей і програм, спрямованих на освоєння об’єкта відповідно до потреб суб’єкта. Таким чином, гносеологія вивчає особливий тип відносин між суб’єктом та об’єктом – пізнавальний. Цей тип відносин включає в себе три компоненти: суб’єкт, об’єкт та знання, яке є результатом процесу пізнання. Основою будь-якого знання є пізнавальний образ. Він є єдністю протилежностей –  з одного боку, він є копією об’єкта (і об’єктивним за змістом), з іншого –  не є копією об’єкта:  а) він завжди належить суб’єкту, який відображає об’єкт з різною мірою адекватності;  б) дійсність відображається в ньому не лише з точки зору сущого, а й можливого. Принципи пізнання: – принцип об’єктивності стверджує: об’єкт пізнання існує поза і незалежно від суб’єкта і самого процесу пізнання. Звідси випливає методологічна вимога — речі і явища потрібно пізнавати такими, якими вони є самі по собі, і не вносити в одержані результати нічого від себе; – принцип пізнаванності виступає проти позицій скептицизму та агностицизму і стверджує, що не існує жодних принципових кордонів на шляху безкінечного руху суб’єкта до дедалі адекватнішого і вичерпнішого знання реальності; – принцип відображення є першою умовою наукового розуміння феномену пізнання. Він стверджує: за своєю суттю пізнання об’єкта є процесом відображення його в голові людини, основою якого є ідеальний гносеологічний образ (а не знак, символ). На природничонауковому рівні відображувальну сутність процесу пізнання підтвердила теорія інформації; ___________ © О.О. Решетов, В.Т. Кирильчук, З.В.Стежко, 2010 Наукові записки, вип.10, част.І   26– принцип визначальної ролі практики в процесі пізнання – визнання суспільно-історичної, предметно-чуттєвої діяльності людини щодо перетворення природи, суспільства та самої себе. Практика є основою, рушійною силою, метою пізнання та критерієм істинності знання; – принцип діалектики, тобто визнання необхідності застосування до процесу пізнання основних принципів, законів, категорій діалектики. Він конкретизується в принципі історизму, який вимагає розглядати усі предмети та явища в їх історичному виникненні та становленні, а також через призму історичних перспектив їх розвитку та зв’язку з іншими явищами та предметами дійсності; – принцип творчої активності суб’єкта в пізнанні – оскільки суб’єкт відображає не тільки дійсне, а й можливе, не тільки теперішнє, а й майбутнє в теперішньому, він здатний до ідеального конструювання нових предметних реалій «світу культури», «другої реальності». Відображення та творчість – дві найважливіші функції пізнаючого мислення. Більшість філософських систем виділяють два основних рівні або етапи пізнання –  чуттєвий та раціональний. Початковим етапом пізнання є чуттєва діяльність (або чуттєве пізнання). Вона є складною синтетичною єдністю таких форм як відчуття, сприйняття, уявлення, опосередкованих, звичайно, практикою (що обумовлює їх активний, діяльнісний характер).  Відчуття – це відображення окремих властивостей об’єктів внаслідок їх безпосереднього впливу на органи чуття людини.  Сприйняття – це чуттєве відображення об’єктів в сукупності притаманних їм властивостей при безпосередній дії їх на органи чуття людини. Це вже якісно новий, цілісний, багатоаспектний образ дійсності, який не є механічною сумою відчуттів.  Уявлення – це чуттєвий образ, який відтворює властивості дійсності за відбитими в пам’яті слідами об’єкта, який раніше сприймався суб’єктом безпосередньо.  Чуттєве відображення є необхідною стороною пізнання, оскільки є єдиним безпосереднім джерелом будь-якого знання. Це початковий етап пізнання дійсності. Але чуттєве пізнання приймає статус знання лише тоді, коли функціонує в органічній єдності з діяльністю мислення, яке тільки і здатне вивести його за межі безпосередньої чуттєвості, узагальнити та поглибити чуттєві дані про дійсність. Тому вищим рівнем або етапом пізнання є пізнання раціональне (його ще називають абстрактним мисленням).  Раціональне пізнання – це процес активного, цілеспрямованого, узагальненого, опосередкованого, суттєвого та системного відтворення дійсності і творчого перетворення її в таких логічних формах як поняття, судження, умовиводи, категорії.  Поняття – це форма раціонального пізнання, в якій відображаються типові, суттєві ознаки речей в їх всебічності. В мові поняття концентруються найчастіше в загальних іменниках (поняття матерії, свідомості тощо).  Судження – це така логічна форма мислення, в якій розкривається зв’язок між окремими поняттями. В мові це можуть бути визначення, ствердження або заперечення чого-небудь. Але формою всебічного розкриття змісту понять може бути лише система суджень, тобто умовивід.  Умовивід – це такий логічний процес, у ході якого із кількох суджень на основі необхідних, суттєвих та закономірних зв’язків виводиться нове судження, яке в своєму змісті містить нове знання про дійсність — причому без звертання до показань органів чуття або до практики.  Категорії – це найбільш широкі за обсягом поняття, це універсальні форми мислення, які відображають всезагальні властивості, взаємозв’язки всіх матеріальних і духовних явищ та процесів. В категоріях не лише осягається загальне та необхідне в Наукові записки, вип.10, част.І    27об’єктах, а й здійснюється синтез змісту пізнання в логічні форми: поняття, судження, умовиводи.  В історії філософії постійно ведуться суперечки про пріоритетність певного рівня пізнання – або чуттєвого, або раціонального, що привело до створення двох протилежних напрямків – емпіризму (сенсуалізму) та раціоналізму. Прихильники емпіризму (Бекон, Гоббс) визнають чуттєве сприйняття головним і єдиним джерелом наших знань; абстрактному мисленню відводиться роль систематизатора та впорядника чуттєвих даних. Раціоналісти, справедливо ставлячи питання, а звідки ж беруться правила, по яким проводиться ця систематизація, приходять до висновку про пріоритетність раціонального пізнання, а чуттєве пізнання в них (це Декарт, Спіноза, Гегель та ін.) зводиться лише до механізму зв’язку розуму з матеріальним світом (поскільки воно мінливе, минуще та поверхневе). Істина полягає в тому, що чуттєве та раціональне пізнання — це діалектично взаємозв’язані сторони єдиного пізнавального процесу, які лише в єдності можуть давати адекватну картину світу. Кожний момент чуттєвого відображення в пізнанні опосередкований мисленням. У свою чергу, раціональне пізнання одержує свій зміст з чуттєвих даних, які забезпечують постійний зв’язок мислення з конкретними предметами та явищами дійсності. Список літератури 2. Шевченко В.І. Концепція пізнання в українській філософії. – К.: 1993. – 168 с.  Одержано 20.10.09     В.Ф Мануйлов, доц. Кіровоградьский національний технічний університет  Перенапруги в мережах 6(10) – 35  кВ при комутаціях вимикачами. Процеси  в дугастих системах і електричних мережах 6(10) – 35 кВ при комутаціях вимикачами   1 Причини виникнення перенапружень в мережах 6(10) - 35 кВ Спробуємо розібратися в причинах перенапружень. Почнемо з простого твердження, очевидного для будь-якої людини, знайомого з курсом ТОЕ: будь-яка комутація (включення або відключення) якого-небудь елементу мережі (трансформатора, електродвигуна, конденсаторної батареї, повітряній або кабельній лінії і так далі) викликає перехідний процес. Це пов'язано з тим, що мережа є сукупністю індуктівностей і ємкостей основного електротехнічного устаткування, тому підключення або відключення деякого елементу веде до встановлення нового режиму. Перехід мережі від режиму до комутації до режиму після комутації супроводжується змінами струмів в елементах і напруги на них. Як правило, цей перехід має вид затухаючих коливань, в процесі яких напруга на ємкостях устаткування щодо землі або між фазами може досягати величин значно більших, ніж номінальне. Це і називається перенапруженнями. ___________ © В.Ф. Мануйлов, 2010 

Пізнання, чуттєве та раціональне пізнання

http://dspace.kntu.kr.ua/jspui/bitstream/123456789/4890/1/6.pdf

Пізнання, чуттєве та раціональне пізнання

Abstract

Similar works

Full text

Available Versions

eaKirNTU (Electronic archive Kirovograd National Technical University)