Ґрунтова фауна відіграє значну роль у формуванні властивостей ґрунтів, і одночасно формується її
видовий склад. Метою статті є оцінка найбільш суттевих особливостей екології едафофауни Правобережжя
Центральної України на прикладі Кіровоградської області та її впливу на стан грунтів в процесі їх
експлуалації і відновлення

Кривошей, Ю. І.

Ukrainian

eaKirNTU (Electronic archive Kirovograd National Technical University)

  159УДК 531.480 Ю. І.Кривошей, ст. викл. Кіровоградський національний технічний університет Деякі екологічні особливості  едафофауни Правобережжя Центральної України  Ґрунтова фауна відіграє значну роль у формуванні властивостей ґрунтів, і одночасно формується її видовий склад. Метою статті є оцінка найбільш суттевих особливостей екології едафофауни Правобережжя Центральної України на прикладі Кіровоградської області та її впливу на стан грунтів в процесі їх експлуалації і відновлення. едафофауна, чорноземи, екологічне значення За більшістю едафічних параметрів характерною для Правобережжя Центральної України є територія Кіровоградської області, на прикладі якої можна розглядати основні екологічні процеси, характерні для грунтової біоти регіону.  Площа земель в Кіровоградській області складає 2458,8 тис. га, що становить    4,07 % території України, з яких сільськогосподарські землі – 2039,8 тис. га. У структурі сільськогосподарських угідь рілля становить 1762,5 тис. га, багаторічні насадження – 26,1 тис. га, пасовища та сіножаті –251,2 тис. га. Розораність земель в області 71,1 % суші.  На території області найбільш поширені чорноземи звичайні середньо- і малогумусові, які розташовані в степовій частині області. Сформувалися вони під різнотравно-ковилово-типчаковою рослинністю. Грунтоутворюючою породою таких грунтів є леси. Чорноземи звичайні містять близько 6 % гумусу. В лісостеповій частині області переважають чорноземи типові середньо- і малогумусні. Вони відрізняються від чорноземів звичайних більш потужним шаром, який іноді досягає 1,5 м. Значного поширення в області набули деградовані землі, які утворилися в результаті освоєння і окультурення чорноземів (опідзолених) або темно-сірих лісових грунтів. Вони містять 3 – 5 % гумусу. Площа таких грунтів в області складає 83 тис.га. На невеликих площах у долинах річок поширені лучні, чорноземно-лучні, а також лучно-болотні і болотні грунти. У долинах Дніпра, Південного Бугу, Синюхи, Великої Висі, Тясмину, Інгулу, Інгульця зустрічаються дернові пісчані грунти, а в западинах – глеєві грунти. Область має високу ступінь еродованості земель. В південно-східній частині вона становить 53 %, а в західній – 43 %. Територія області відноситься до числа областей з дуже низьким показником лісистості (6,8 % площі області).  Ґрунтова мезофауна Кіровоградщини представлена усіма систематичними групами ґрунтових безхребетних тварин, що відомі на території України, проте їх кількість, співвідношення чисельності популяцій та екологічне значення досить різні в ґрунтах різних типів. Як компоненти живої фази ґрунту, тварини є неодмінними учасниками всіх процесів ґрунтотворення, формування структури та відновлення властивостей ґрунтів, як в процесі, так і після їх експлуатації. загальна маса живих організмів в грунтах незначна і коливається від 0,1 до 1,0 % від маси грунту, проте саме живі організми визначають швидкість і шляхи трансформації органічних решток, взаємодію з мінеральною частиною грунту. Сапрофаги – первинні деструктори опаду, як і мікроорганізми, споживають білки,   160розчинні вуглеводи, пектини. До таких належать чисельні диплоподи, мокриці, личинки типулід, кліщі, деякі види колембул.  Серед членистоногих найбільш чисельними групами  є кліщі, в першу чергу панцирники, що домінують в багатьох, особливо лісових грунтах, і ногохвостки – звичайно друга за чисельністю група. В чорноземах у великій кількості представлені грунтові личинки жужелиць, карапузиків та пластинчастовусих жуків, зокрема хрущів та кравчиків. Зустрічаються грунтові личинки вусачів (Dorcadion), листогризів (Eumolpinae) тощо. Адаптація багатьох ґрунтових і пов’язаних з грунтом тварин до певного режиму цього середовища може бути використана для виявлення окремих властивостей грунту.  Оскільки значна територія Правобережжя Центральної України належить до лісостепової зони і має значний рівень деградації орних земель, можна вважати, що велику роль в їх самовідновленні відіграє едафофауна лісових біомів та полезахисних лісосмуг (виходячи із того, що на орних землях, на відміну від степу, зустрічається сукупність степових та лісових видів едафофауни). Перевага степових видів над лісовими повинна спостерігатися на пустошах та інших землях запасу, де природна сукцесія повертає екологічну відповідність грунту та його мешканців до домінуючої   рослинності.   Членистоногі тварини екологічної групи мезофауни є зручним об'єктом для моніторингу цих процесів, оскільки вони широко розповсюджені, чисельні, відносно легко виділяються із ґрунтових проб та ідентифікуються. Значне антропогенне механічне порушення ґрунтового покриву, особливо у населених пунктах, і поява нетрадиційних джерел живлення ґрунтової фауни при надходженні в грунт органічних речовин (харчових та сільськогосподарських відходів) повинно призводити до зміни чисельності ґрунтових тварин у бік збільшення, тобто концентрації у антропогенно порушених ділянках, можливо з перевагою лісових видів над степовими. Це може вказувати на найбільш екологічно закономірний напрямок сукцесії порушеної ділянки грунту. Тому висаджування деревно-чагарникової рослинності з метою озеленення населених пунктів доцільніше проводити відразу на порушених грунтах, а не на раніше рекультивованому грунті з лучною рослинністю. При заорюванні стерні від пропашних культур в грунті утворюуться не лише додатковий резерв поживи для тварин-сапрофагів, але і виникає система порожнин, що сприяє зростанню чисельності видів різних екологічних груп, в тому числі і тих, які нездатні самостійно рити нори (наприклад, тускляки та жужелиці), можливо з перевагою степових видів над лісовими. Тому заорювання соломи є перспективним агрономічним прийомом, який дозволить значно скоротити термін оцінки земель запасу як пустошей до часу, коли їх можна класифікувати як вторинні луку або степ. Список літератури 1. Гиляров М. С. Соотношение размеров и численности почвенных беспозвоночных.—Докл. АН СССР, 43.1944.- С. 283—285. 2. Гиляров М. С. Перель Т. С. 1958. Изучение беспозвоночных животных как компонентов биогеоценоза.— В кн. «Программа и методика биогеоценотических исследований». 1958. М.: Наука,  С.163—194. 3. Національна доповідь Управління екології і природних ресурсів в Кіровоградській області за 2008 р.    

Деякі екологічні особливості едафофауни Правобережжя Центральної України

http://dspace.kntu.kr.ua/jspui/bitstream/123456789/5214/1/44_9_2009-159-160.pdf

Деякі екологічні особливості едафофауни Правобережжя Центральної України

Abstract

Similar works

Full text

Available Versions

eaKirNTU (Electronic archive Kirovograd National Technical University)