Стаття присвячена дослідженню проблеми правового балансу імперативних та диспозитивних засобів правового регулювання відносин із застосування медико-технологічних стандартів. Здійснено аналіз сучасної методології доказової медицини та медико-технологічних стандартів в аспекті їх ролі у сучасній правовій моделі вибору методів лікування. Визначено особливості правового регулювання відносин із застосування медико-технологічних документів. Обґрунтовано роль лікарської дискреції у процесі прийняття клінічного рішення та вибору методів лікування щодо окремого пацієнта. Розкрито правові оцінки українських судів з питання правового значення стандартів в системі прийняття клінічного рішення на засадах доказової медицини.Основні висновки дослідження полягають у наступних положеннях. Сучасна правова модель вибору методів лікування є складним поліфакторним процесом, що відбувається в системі координат «медичний стандарт – лікарська дискреція – вибір пацієнта». Базовою інформаційною основою прийняття клінічного рішення є наявні сучасні технології доказової медицини, втім вплив інших чинників може коригувати рішення навколо ядра, яким є легітимні клінічні настанови та рекомендації. Правова позиції Верховного суду України у вирішенні спорів про застосування медико-технологічних стандартів у професійній діяльності лікаря рухається у бік визнання значної ролі лікарської дискреції у прийнятті клінічного рішення. Таким чином, в сучасних умовах стандартизації процесів надання послуг в сфері охорони здоров’я об’єктивно важливу роль відіграють якісні клінічні рекомендації, пацієнт орієнтований підхід та критичне мислення лікаря
