This study explores the concept of rootedness as a theoretical and practical category within contemporary translation studies. Traditionally overshadowed by notions of mobility, hybridity, and cultural fluidity, rootedness has remained underexplored despite its significance for understanding the translator’s identity, ethics, and sociocultural positioning. In contrast to the idealized image of the neutral or “invisible” translator, this paper presents rootedness as a dynamic framework that encompasses cultural, linguistic, ideological, and affective embeddedness. The analysis draws on foundational theories by Antoine Berman, Lawrence Venuti, Gayatri Spivak, Homi Bhabha, and Edward Said, situating rootedness at the intersection of postcolonial critique, translator subjectivity, and cultural resistance. The research emphasizes that rootedness should not be equated with essentialism or nationalism, but rather with an awareness of one’s situatedness in cultural history and linguistic tradition. It explores how the translator’s conscious (or unconscious) rootedness influences translational strategies, ethical choices, and audience engagement, especially when working with marginalized or subaltern voices. Particular attention is given to the Ukrainian context, especially since the full-scale Russian invasion in 2022. The paper examines how Ukrainian translators – many of whom have been displaced or forced into exile – negotiate rootedness amid trauma, loss, and geopolitical rupture. Case studies include the cultural and translational activism of Iryna Starovoyt, Ostap Slyvynsky’s War Diaries project, and the international initiatives led by Kateryna Kazimirova and the Translators for Ukraine collective. These examples demonstrate that rootedness can be reconstituted under conditions of forced migration, functioning as a resource for cultural resilience, ethical authorship, and national representation in the global literary field. By combining theoretical perspectives with contemporary empirical examples, this study proposes rootedness as a productive category for translation theory – one that challenges the false binary between local and global, and affirms the translator’s role as both cultural mediator and politically engaged subject. The findings contribute to a more nuanced understanding of translation as a context-dependent, ethically charged, and ideologically situated act, particularly in contexts of postcolonial transition and wartime crisis.Праця досліджує концепцію вкоріненості як теоретичної та практичної категорії в сучасному перекладознавстві. Традиційно упосліджена поняттями мобільності, гібридності та культурної плинності, вкоріненість залишається недостатньо дослідженою, незважаючи на її значення для розуміння ідентичності, етики та соціокультурного позиціонування перекладача. На відміну від ідеалізованого бачення нейтрального або «невидимого» перекладача, ця стаття представляє вкоріненість як динамічну структуру, що охоплює культурну, лінгвістичну, ідеологічну та афективну вбудованість. Аналіз спирається на фундаментальні теорії Антуана Бермана, Лоуренса Венуті, Гаятрі Співак, Гомі Бгабги та Едварда Саїда, розміщуючи вкоріненість на перетині постколоніальної критики, суб'єктивності перекладача та культурного опору. Дослідження підкреслює, що вкоріненість не слід ототожнювати з есенціалізмом чи націоналізмом, а радше з усвідомленням власної ніші в культурній історії та лінгвістичній традиції. Воно досліджує, як свідома (чи несвідома) вкоріненість перекладача впливає на перекладацькі стратегії, етичний вибір та залучення аудиторії, особливо під час роботи з маргіналізованими або підвладними культурами. Особлива увага приділяється українському контексту, особливо після повномасштабного російського вторгнення у 2022 році. У статті досліджується, як українські перекладачі, багато з яких були переміщені або змушені покинути країну, досягають вкоріненості посеред травм, втрат та геополітичної кризи. Стаття досліджує культурний та перекладацький активізм Ірини Старовойт, проєкт «Воєнні щоденники» Остапа Сливинського та міжнародні ініціативи, очолювані Катериною Казиміровою та колективом «Перекладачі для України». Ці приклади демонструють, що вкоріненість може бути відновлена в умовах вимушеної міграції, функціонуючи як ресурс для культурної стійкості, етичного авторства та національного представництва у світовому літературному полі. Поєднуючи теоретичні перспективи із сучасними емпіричними матеріалами, це дослідження пропагує вкоріненість як продуктивну категорію теорії перекладу – таку, що ставить під сумнів хибну бінарність між локальним та глобальним, і утверджує роль перекладача як культурного посередника та політично залученого суб'єкта. Результати дослідження сприяють більш глибокому розумінню перекладу як контекстно-залежного, етично спрямованого та ідеологічно обумовленого акту, особливо в контексті постколоніального переходу та воєнної кризи
