Здійснено спробу комплексного аналізу літературного сценарію «Садок вишневий...» (2008) О. Саніна та І. Роздобудько та його кіноадаптації – фільму «Поводир» (2014) у контексті естетичних домінант метамодернізму. Увага зосереджена на виявленні ключових ідеологічних і художніх засад метамодерного світогляду, зокрема таких, як нова щирість, осциляція, персоналізм, імерсивність, а також на виявленні провідних метанаративів – національної ідентичності, історичної пам’яті та персональної причетності суб’єкта до соціальних і культурних трансформацій. Розглянуто еволюцію авторської концепції від поетичного коду шевченківського тексту до глибоко персоналізованої історії духовного прозріння, яка осмислює національну трагедію крізь призму індивідуального досвіду. Особливу увагу приділено аналізу образів Івана Кочерги та Пітера Шемрока як носіїв і трансляторів культурної пам’яті, що постають у статусі репрезентантів екзистенційного пошуку сенсу в умовах історичної катастрофи. Зауважено, що сценарій та фільм функціонують як зразки національного кінематографу метамодерної доби, в яких синтезується документальна правда і художня умовність, емоційна достовірність і символічна багатоплановість. Через діалогічну природу наративу, апеляцію до архетипних образів, інтеграцію національних кодів і актуалізацію травматичного історичного досвіду досліджувані твори репрезентують новітній тип естетичної рецепції, що забезпечує рефлексивне осмислення минулого та формування сучасної ідентичності. Тож фільм «Поводир» та його літературна основа розглядаються як вагомі маркери сучасного українського метамодерного дискурсу, що сприяє реконструкції історичної пам’яті, гуманістичних орієнтирів та національного самопізнання
