Ви-во Національного університету «Острозька академія»
Abstract
Татарські напади на українські землі кінця XV – середи-
ни XVII ст. були важливим чинником не тільки політично-
го, але й соціального, економічного та культурного розвитку.
Стосовно останнього, очевидно, в широкому, цивілізаційному, сенсі, цілком справедливо зауважував М.С. Грушевський, що всі вищі культурні інтереси мусили відступити перед елементарною потребою убезпечення свого життя, «охорони своєї шиї від татарського аркану». Сталося так, що з розв’язанням цієї проблеми мали клопіт різні держави, до складу яких входили українські землі. Польща, як і Велике князівство Литовське, не змогла забезпечити ефективну модель протистояння Кримському ханатові, поставивши в основу своєї політики стримування апетитів Криму, а не принципове вирішення проблеми на основі використання зусиль всіх зацікавлених в розв’язанні проблеми сторін. Такий підхід не забезпечував ні надійної оборони держави, ні цілеспрямованих наступальних дій
