Анатолію Васильовичу Бойку доля відміряла всього 50 років життя. Старшому поколінню він запам’ятався кремезним чорновусим чоловіком з блискучими очима і живою, безпосередньою реакцією на почуте і побачене, молодшому – справжнім метром науки: вдумливим, трохи замріяним чи втомленим. Хвороба останні сім років життя змушувала його бути стриманим, молодецька поривчатість у рухах змінилася на статечну розважливість. Проте очі за склом окулярів залишалися такими ж блискучими, посмішка теплою, обійми – дружніми, а поради – щиросердними
