Дослідження присвячене філософському осмисленню людської пам'яті, яку і зараз помилково відносять до області вивчення психологічної науки і яка повинна адекватно розумітися у зв'язку з необхідністю вирішення цілої низки актуальних проблем сучасного людинознавства. У статті викладається теорія пам'яті Г. В. Ф. Гегеля, що міститься в його системному творі «Філософія духу», де німецький мислитель у підрозділі «Уявлення» спочатку розглядає «Згадування», над яким розміщує модифікації «Сил уяви» і лише потім розкриває зміст «Пам'яті» як такої, що членується на «пам'ять, яка утримує ім'я», «відтворюючу пам'ять» і «механічну пам'ять». Остання ж тріадична структура «пам'яті як такої» впритул підводить і в кінцевому підсумку втілює її в «мисленні» як у вищій формі «теоретичного духу», що зростає з надр «споглядань» і «уявлень». У публікації робиться висновок, що, незважаючи на панраціоналізм, гегелівська теорія пам'яті є багато в чому неперевершеною і до наших днів. Ця теорія дозволяє розуміти людську пам'ять як всюдисуща, вона соприсутня безпосередньо в феноменологічних, пізнавальних та розумових формах духу, а опосередковано - у всіх без винятку утвореннях духовної культури людини. Теорія пам'яті Гегеля також здатна послужити ефективною дослідницькою призмою як того, що їй передувало, так і того, що було на терені вивчення проблематики, розглянутої в даній статті.Our research is devoted to philosophical understanding of human memory, which is still wrongly attributed to the study of psychology and which should be adequately removed due to the need of solving a number of urgent problems of the modern human studies. The article describes the Hegel’s theory of memory, contained in his system work «Philosophy of mind», where the German thinker firstly considered the «Memoirs», under which the modification of «Force of Imagination» is located and only then disclosed the content «Memory» as such, which includes «memory holding the name», «reproducing memory» and «mechanical memory». The last triadic structure of «memory as such» leads straight and eventually puts it into «thinking» as the highest form of «theory of the spirit» that emanates from the depths of «contemplation» and «ideas». The article concludes that, despite the panratsionalizm, Hegel's theory of memory is largely unmatched to this day. This theory allows to understand that human memory is omnipresent, it is co-present directly in the phenomenological, cognitive and mental forms of spirit, and indirectly - in all the formations of human spiritual culture. Hegel's theory of memory is also able to serve as an efficient research prism to what preceded and followed it in the case of studying the issues discussed in this article.Исследование посвящено философскому осмыслению человеческой памяти, которую и поныне ошибочно относят к области изучения психологической науки и которая должна адекватно пониматься в связи с необходимостью решения целого ряда актуальных проблем современного человековедения. В статье излагается теория памяти Г. В. Ф. Гегеля, содержащаяся в его системном произведении «Философия духа», где немецкий мыслитель в подразделе «Представление» вначале рассматривает «Воспоминание», над которым размещает модификации «Сил воображения» и лишь затем раскрывает содержание «Памяти» как таковой, которая членится на «удерживающую имя память», «воспроизводящую память» и «механическую память». Последняя же триадичная структура «памяти как таковой» вплотную подводит и в конечном итоге воплощает ее в «мышлении» как высшей форме «теоретического духа», вырастающего из недр «созерцаний» и «представлений». В публикации делается вывод, что, несмотря на панрационализм, гегелевская теория памяти является во многом непревзойденной и до наших дней. Эта теория позволяет понимать, что человеческая память вездесуща, она соприсутствует непосредственно в феноменологических, познавательных и мыслительных формах духа, а опосредствованно – во всех без исключения образованиях духовной культуры человека. Теория памяти Гегеля также способна послужить эффективной исследовательской призмой как того, что ей предшествовало, так и того, что за ней следовало на поприще изучения проблематики, рассмотренной в данной статье
