Альков, В.

Central Scientific Library

Путівники як джерело з історії дозвілля мешканців великих міст Російської імперії наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття

Електронного архіву Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна (Electronic Archive V.N. Karazin Kharkiv National University)

20  покровительствовал одному из выдающихся на то время проповедников – Д. Туптало. Ещё одним инструментом налаживания отношений с церковью была поддержка монастырей. Так, Самойлович выделил средства на строительство церквей Преображения в Мгарском монастыре и Св. Троицы в Густынском монастыре. В последней была сделана настенная роспись с изображением гетмана, что также имело идеологическое значение. И. Самойлович покровительствовал монастырям, так как осознавал их значение в культурном пространстве Левобережной Украины. В частности, гетман оказывал материальную помощь Киевскому Братскому монастырю, на базе которого действовал Киево-Могилянский коллегиум. В данном случае Самойлович, который сам окончил это учебное заведение, руководствовался не только идеологическими соображениями, но и заботился о развитии образования. Другой задачей гетмана в рамках идеологической политики было сплочение населения Левобережной Украины вокруг идей патриотизма, верности российским царям и самому гетману. Это было особенно важно в условиях войн, продолжавшихся большую часть его гетманства. Для решения этой задачи, кроме уже названных инструментов, использовалось покровительство литераторам. Так, И. Самойлович оказал материальную помощь А. Бучинскому для издания книги виршей о Чигиринских походах 1677–1678 гг. До нашего времени сохранились также анонимные вирши на эту же тему. Кроме того, гетман поощрял написание панегириков в свою честь, поскольку понимал их значение для формирования личного позитивного имиджа. Наиболее ярким примером таких произведений являются вирши И. Величковского. Таким образом, указанный гетман, получивший хорошее для XVII в. образование и будучи прагматичным политиком, покровительствовал деятелям культуры и культурным центрам. Политика Самойловича в области культуры способствовала развитию образования, искусства и укреплению его политических позиций. В данном случае интересы гетмана и населения Левобережной Украины совпадали. И. Самойлович действовал в интересах Москвы, поскольку понимал пользу для Левобережной Украины от единого государства с Россией. Кроме того, гетману удалось выстроить продуманную систему идеологической пропаганды за счёт правильного выбора исполнителей, инструментов и средств. Эта система по своей целесообразности и рациональности не уступает современным аналогам. 21  Путівники як джерело з історії  дозвілля мешканців великих міст Російської імперії  наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття Володимир Альков Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна E-mail: vlalkov@rambler.ru Історія повсякденності, як перспективний науковий напрям, а зокрема такий її аспект, як історія дозвілля, вимагає визначення кола джерел, які мають для її вивчення найвищу інформативну цінність. Одним із таких джерел є путівники по великих містах Російської імперії кінця ХІХ – початку ХХ століття. На сьогодні роль путівників у дослідженні історії повсякденності не дістала оцінки в історіографії. Втім, до новітніх досліджень з історії міст це джерело активно залучається. Можливо, така ситуація пов’язана з труднощами віднесення путівників до певного типу джерел. На думку автора, це джерело слід розглядати як комплексне й таке, що різнобічно характеризує тогочасне міське життя, у чому полягає його унікальність з-поміж інших джерел. Для дослідження обрано одинадцять путівників двома російськими містами – Петербургом і Москвою – та двома українськими – Одесою й Харковом – з 1881 по 1915 рік. Найбільш важливими для вивчення теми є розділи, присвячені загальним відомостям про міста, характеристиці товариств, театрів, музеїв та бібліотек. Путівники подібні між собою за формуляром та колом піднятих питань, що дає змогу проводити порівняльне дослідження, а наявність карт дозволяє визначити розташування тих чи інших закладів дозвілля й, відповідно, коло їхніх відвідувачів. Однак, путівники характеризуються стислістю відомостей, що не характерно для джерел з історії повсякденності. Загальна кількість сторінок у цих джерелах становить від 145 до 704. За нашими підрахунками, релевантним для вивчення історії дозвілля є від 4 (у найбільш об’ємних за обсягом путівниках) до 18 відсотків матеріалів. Таким чином, постає проблема інформативної цінності путівників. Найбільш продуктивними методами дослідження путівників великими містами є історико-порівняльний, історико-системний, які дозволяють вибудувати систему проведення дозвілля у містах, а також історико-генетичний – важливий для вивчення розвитку сфери дозвілля за допомогою співставлення путівників різних років. Путівники кінця ХІХ століття у порівнянні з цими ж джерелами початку ХХ століття відрізняються більшою докладністю. Втім, вони не відображають новітніх форм дозвілля. Відзеркалено також різницю у рівні життя столиць і провінції та вартості дозвілля. Значне місце відводилось авторами путівників розгляду клубного дозвілля. Слід відмітити, що путівники Харковом 1914–1915 рр. приділяли йому менше місця. Вочевидь, це пояснювалося приналежністю авторів до Харківського товариства любителів природи, які більше уваги приділяли туристичним маршрутам містом. В Одесі ж укладанням путівників займались професійні журналісти «Одеських відомостей», які були добре знайомі зі світською хронікою та використовували статути клубів та товариств. 22  Путівники подавали й загальну інформацію, де наявний аналіз стану того чи іншого явища у сфері дозвілля. Харківський путівник 1914 року, наприклад, підкреслював надзвичайно велику кількість значних культурних закладів як особливість міста. Тенденцію театрального мистецтва до демократизації також відображено у путівниках. Автори путівників прагнули продемонструвати найпривабливіші сторони своїх міст. Втім, не виключалась і критика негативних, на думку авторів, проявів у сфері дозвілля. Путівники були розраховані перш за все на гостей міста, тому чільне місце у них займає опис місцевих музеїв з їхніми графіками роботи, умовами доступу, колекціями та популярністю серед населення. Цікавили авторів путівників також місцеві бібліотеки та народні читальні. Зверталась увага на нові типи дозвілля – ілюзіони. Розповідалось про їхнє розташування, розміщення інших закладів дозвілля. Путівники також надавали інформацію щодо захоплення заможних мешканців міст автомобілізмом. Таким чином, путівники великими містами Російської імперії кінця ХІХ – початку ХХ століття є цінним комплексним джерелом з історії дозвілля населення. Незважаючи на стислість викладу, інформативна цінність цих джерел є дуже високою, адже наведені дані надзвичайно концентровані, подають доволі довершену картину міського культурного життя й передають колорит епохи, менталітет міст. Этапы создания советской милиции: 1917–1925 гг. Елена Ананьева Санкт‐Петербургский государственный университет E-mail: aes35@yandex.ru повинности трудящихся граждан к принципу создания милиции как постоянного штатного органа. Сотрудники милиции должны проходить специальную профессиональную подготовку, обладать определенными морально-психологическими качествами и получать за свою работу фиксированную оплату. 2. 1919–1921 гг. Данный период пришелся на годы гражданской войны. Милиция превращается в вооруженную силу, которая должна теперь не только обеспечивать охрану тыловых коммуникаций Красной армии, но и участвовать в боевых действиях на фронтах. Она представляет собой военную структуру, состоящую из бригад, полков, рот, эскадронов и т. д. Сотрудники милиции получают тыловой красноармейский паек и руководствуются уставами Красной армии.  3. 1922–1925 гг. В эти годы происходит переход к мирному строительству. Содержание милиции переводится на местный бюджет. Вследствие этого происходит сокращение личного состава. От сотрудников милиции требуется не только Дослідження впливу ісламу  на сучасне становище турецьких жінок Олександр Андросович Київський національний університет імені Тараса Шевченка E-mail: bikac@ukr.net 

http://dspace.univer.kharkov.ua/bitstream/123456789/1366/2/%d0%90%d0%bb%d1%8c%d0%ba%d0%be%d0%b2%2021-22.pdf

Путівники як джерело з історії дозвілля мешканців великих міст Російської імперії наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття

Abstract

Similar works

Full text

Available Versions

Central Scientific Library

Електронного архіву Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна (Electronic Archive V.N. Karazin Kharkiv National University)