Головко, Ю.В.

Електронного архіву Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна (Electronic Archive V.N. Karazin Kharkiv National University)

 345вважаємо що одного лише закріплення у п.6 ч.1 ст. 67КК не достатньо для реалізації посиленого захисту даних осіб); внести зміни до санкцій особливої частики КК у частині підвищення кримінальної відповідальності за злочини проти осіб похилого віку та осіб що перебувають у безпорадному стані.  Науковий керівник: О.О.  Житний    ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ УДОСКОНАЛЕННЯ СТРОКІВ ДАВНОСТІ ПРИ ЗВІЛЬНЕННІ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ У ЗВ’ЯЗКУ ІЗ ЗАКІНЧЕННЯМ СТРОКІВ ДАВНОСТІ Ю.В. Головко, студентка 5  курсу юридичного факультету  Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна  Строк давності є певним проміжком часу, із закінченням якого припиняються кримінально-правові відносини, що виникли з приводу вчинення злочину. Порівняння строків давності, передбачених у ст. 49 КК України, із санкціями статей Особливої частини КК України свідчить про те, що в окремих випадках винні у вчиненні однакових злочинів, а також одного і того самого злочину можуть знаходитись у нерівних умовах, на що, зокрема, звертає увагу Клименко В. [1, С.107]. Ця проблема виникає, зокрема, коли передбачений у санкції статті Особливої частини КК України строк покарання більший, ніж строк давності, або дорівнює йому. Ще один аспект проблеми, що розглядається: особи, звільнені під кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, знаходяться у більш привілейованому становищі, оскільки у них не виникає стан судимості. [2, С.184-186]  346Негативні наслідки щодо осіб, засуджених, але звільнених від відбування покарання з випробовуванням (ст. ст. 75, 79 КК України), або умовно-достроково звільнених від відбування покарання, або яким невідбута частина покарання була замінена більш м'яким (ст. ст. 81 та 82 КК України), можуть за певних умов закінчуватись у більш пізній час у порівнянні з можливими наслідками щодо осіб, звільнених від кримінальної відповідальності за такий самий злочин па підставі ст. 49 КК України. Необхідність усунення в законодавстві положень, відповідно до яких особи, які вчинили один і той самий злочин, є нерівноправними у зв'язку із застосуванням до одних і незастосуванням до інших строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, на думку автора, є актуальною і такою, що потребує негайного обговорення. Очевидною є необхідність перегляду строків давності притягнення до кримінальної відповідальності у бік їх збільшення. Так, Ковітіді О.Ф. пропонує збільшити ці строки, зазначаючи, що "виходячи з положень статей 12 і 89 КК щодо злочину невеликої тяжкості строк давності може бути встановлений тривалістю у чотири роки, середньої тяжкості – вісім, тяжкого – 16, особливо тяжкого – у 23 роки" [3, С.47]. Свою позицію Ковітіді О.Ф. обґрунтовує тим, що якщо особу не притягнуто до кримінальної відповідальності за вчинений злочин, тривалість охоронних кримінально-правових відносин, в яких вона є суб’єктом, дорівнює строку давності, передбаченому в КК України за цей злочин. У випадках притягнення особи до кримінальної відповідальності вони тривають, як правило, до моменту погашення або зняття судимості [3, С.46]. На це вказує і ряд інших вчених [4, С.27; 54, С.22]. Недоліки має і законодавче визначення кінцевого строку (моменту) перебігу строку давності притягнення до кримінальної відповідальності – день набрання вироком законної сили. Після порушення кримінальної  347справи щодо конкретної особи зменшується можливість (або унеможливлюється) вчинення нею нового злочину (взяття під варту, підписка про невиїзд, звільнення з роботи, посади, яку винний використовував для вчинення суспільне небезпечних дій, тощо), оскільки така особа або позбавляється тих важелів, які нею використовувалися при вчиненні злочину (наприклад, у випадку відсторонення обвинуваченого від посади в порядку, визначеному ст. 147 КПК України), або позбавляється можливості пересуватись у просторі на свій розсуд (взяття під варту). Враховувати цей час у час правомірної поведінки, під час якої особа за своєю волею не вчиняє нового злочину, очевидно, неправильно і несправедливо. Цей час правильніше вважати зупиненням строку давності. Він міг би бути продовжений за умови, якщо з якихось причин провадження у кримінальній справі буде зупинено (тимчасова психічна хвороба, інша хвороба, що не дає можливості продовжувати досудове слідство або здійснювати розгляд справи в суді, неможливість зібрати вчасно необхідні речові докази тощо). Крім того, не виключається умисне затягування досудового слідства, розгляду справи в суді, набрання вироком законної сили (нез'явлення обвинуваченого вчасно на допит до слідчого чи в суд, подання апеляції в останній день строку оскарження і не через суд, який постановив вирок, а в апеляційний суд тощо) саме для того, щоб ще до їх завершення чи до набрання вироком законної сили закінчилися строки давності притягнення до кримінальної відповідальності, а особа, знаходячись під слідством або будучи підсудною, і не думає ставати на шлях виправлення. Використана література: 1.  Клименко В. Проблема удосконалення законодавства про строки давності притягнення до кримінальної відповідальності // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 1. – С. 107-109. 2.  Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Відп. ред. С.С. Яценко. – К., 2005. – 968 с.  3483.  Ковітіді О.Ф. Звільнення від кримінального покарання у зв’язку із закінченням строків давності // Вісник Верховного Суду України. – 2005. – № 2 (54). – С. 43-47. 4.  Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К. – Х.: Юрінком Інтер – Право, 2002. – 416 с. Науковий керівник: Житний О.О.   ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТОК ІНСТИТУТУ ЕКСТРАДИЦІЇ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ДЕРЖАВІ Ю.М. Гребенюк, студентка 2  курсу юридичного факультету  Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна  Найпоширенішою формою міжнародного співробітництва у сфері боротьби із злочинністю є надання правової допомоги. Серед основних видів такої допомоги (одержання доказів з-за кордону для використання у розслідуванні, передача кримінального провадження і ін.) і є видача злочинців (або екстрадиція). У результаті дослідження становлення та розвитку екстрадиції на українських землях зроблено висновок про те, що підвалини екстрадиції як правового інституту закладалися впродовж багатолітньої історії української державності. Так, корені видачі осіб, які вчинили злочини, сягають ще часів Київської Русі, підтвердженням чому є договір, укладений князем Олегом із Візантією 911 р., який фактично є першою відомою спробою договірного врегулювання відносин, які сьогодні прийнято називати екстрадиційними. Проте із поступовим наступом царату на українські землі можливість подальшого розвитку відносин, близьких до екстрадиційних, було втрачено. За радянської доби 

Проблемні питання удосконалення строків давності при звільненні від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності

Central Scientific Library

http://dspace.univer.kharkov.ua/bitstream/123456789/1306/2/%d0%93%d0%be%d0%bb%d0%be%d0%b2%d0%ba%d0%be%20345-348.pdf

Проблемні питання удосконалення строків давності при звільненні від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності

Abstract

Similar works

Full text

Available Versions

Електронного архіву Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна (Electronic Archive V.N. Karazin Kharkiv National University)

Central Scientific Library