Кошель, В.А.

Цифровий репозиторій ХНАМГ (KNAME Digital Repository)

 258 Ще одним прикладом вдалої реконструкції може слугувати буді-вля історичного музею. Його східний фасад оформлено у вигляді скля-ного куба, який підтримують опори у вигляді дерев – як символ історії та природи. Таке архітектурне рішення не руйнує структуру та конце-пцію історичного музею і композиційної цілісності площі Конституції, навпаки пов’язує будівлю із сучасністю. Дуже прикро, що гармонія «старого» та «нового» зберігається не завжди. Таким прикладом, я вважаю, є будівля офісно-торгівельного центру «Platinum Plaza», що знаходиться по вул. Сумській (арх.  О. Дроздов). Діалог між конструктивізмом та традиційною й вишука-ною архітектурою модерну ХХ ст. не склався, в наслідок цього на центральній вулиці міста утворився глибокий контраст, завдяки якому «Platinum Plaza» занадто виділяється з-поміж інших споруд. Підводячи підсумок, слід зазначити, що Харків має свою непо-вторну чарівність, свою душу, яка зберігається в архітектурі ХІХ-ХХ ст., а також примхливий і своєрідний характер, що знайшов своє відо-браження в архітектурі сьогодення, яка не повинна бути у дисонансі з будівлями минулої епохи. Отже, ми – нащадки, яким дісталась місія зберегти надбання минулих часів та повинні слідкувати за тим, щоб наше місто зберегло цілісний архітектурний образ.  АРХІТЕКТУРА КЛОДА НІКОЛА ЛЕДУ  Кошель В.А. Науковий керівник – Єрошкіна О.О., канд. архіт., доцент  Актуальність проблеми полягає у тому що творіння Клода Нікола Леду є вражаюче сучасними. Ця тема обговорюється в перший раз. Мета теми: розповісти про життєвий і творчий шлях Клода Нікола Ле-ду. Клод Нікола Леду народився у Дормані, що у Шампані, у 1736 році. Приїхав у Париж (1750-ті роки), спочатку вивчав мистецтво гра-вюри, потім вчився у архітектурній школі Ж.-Ф. Блонделя та працював у бюро зодчого Л.Ф. Труара. Став модним архітектором паризькоі зна-ті, у 1771 році отримав звання «королівського комісара» і «інспектора соляних копалень Франш-Конте» (на сході Франції, в басейні Сени), а у 1773 – звання «королівського архітектора». Перші проекти: Pavilion Hosquart (1764-1770), шато у Бенувіллі (1768-1775). Слава Леду як ви-датного архітектора почалась з 1771 року, коливін побудував для ма-дам Дюбарі елегантний павільйон,зацікавивший багатьох заможних людей. Потім його ім’я не сходило з уст парижан у зв’язку з побудо-вою у французькій столиці ряду особняків.   259 Архітектор створює план ідеального міста, яким він представля-ється французу другої половини XVIII століття, вихованому на філо-софії Просвітництва. Це місто малюється йому живучим струнким громадським життям, в якому немає місця соціальним конфліктам і несправедливості, в якій збуваються утопічні мрії Руссо про ідеально природну і вільну людину. Тому на перший план тут висунуті громад-ські будівлі – «Будинок братства», «Будинок чесноти», «Будинок ви-ховання», – ці урочисто-символічні назви немов віщують мову майбу-тніх якобінців. У своєму місті Леду безповоротно знищує традиції старого, фео-дального ансамблю. Місто вже не підпорядковане королівським рези-денціям або палацам знаті: на сцену виходять нові, демократичні принципи, засновані на розумній логіці і справедливості. Будинки роз-ташовані вільно, з усіх боків оточені простором і не мають головного фасаду, зверненого до якоїсь однієї вулиці, – все фасади рівні, однако-во великі. Леду не дозволяє жодної стіні залишитися невиразною слу-жбовою площиною: всі вони повинні бути архітектурними акцентами, твердо і вагомо розставленими в просторі. Замість стихійно сформова-ного тісного хаосу феодального міста виникають струнко організовані перспективи, широкі і просторі, повні світла і повітря. Ідеальне промислове місто Леду має напівкруглий план і являє собою вузол торговельних і дорожніх комунікацій. Його місто уособ-лює ідею автономних споруд, «вільний союз самостійних блоків». Він включає гарматну майстерню, ринок, цехи і будинки ремісників. В цьому немає нічого примітного, але все ж тут ми зустрічаємо ідеї, які пізніше будуть проповідувати. На жаль, революція 1793 роки побачила в Леду лише представ-ника старого режиму і припинення будівництва Росією міста соляних копалень. Гармонія і природність – основні прийоми Леду. Плануючи буді-влю театру в Безансоні, він робить свій знаменитий малюнок: амфіте-атр залу для глядачів вписується в людське око. Це демонстративне визнання того, що свою творчість архітектор підпорядковує доцільно-сті, практичної зручності для людини. Тут ця доцільність укладена насамперед у легкості і широті зорового охоплення - закони тут диктує людське око, і, визнавши це, Леду не зупиняється перед справжньою революцією в інтересах людини.  Висновок: Леду – незвичайне явище, на перший погляд абсолют-но виривається з рамок архітектури XVIII століття. У його проектах виникають дивовижні знахідки, немов передвіщають конструктивізм XX століття.   260 Архітектура Леду завжди монументальна. Але при цьому вона людяна: вона служить для піднесення, а не для придушення людей, на відміну від Давньоримської архітектури і навіть архітектури Ренесан-су. Леду був одним з найбільш плідних і оригінальних французьких архітекторів XVIII ст. Всією своєю творчістю К.Н.Леду доводить ви-соке право на звання творця і новатора, філософа і поета, архітектора-першовідкривача, що перевершує в своїй майстерності саму природу і прокладає нові шляхи в розвитку людства. К.Н. Леду сучасний і сього-дні. Він і зараз захоплює нас за собою в світ людяності, повний гармо-нії і краси.  ПАСТІШ – АРХІТЕКТУРА ТА ЇЇ ХУДОЖНЬО-КОМПОЗИЦІЙНІ  ОСОБЛИВОСТІ. САМОПАРОДІЯ, ІРОНІЯ У КУЛЬТУРІ  ПОСТМОДЕРНУ  Хабарова К.А. Науковий керівник – Богданова Л.О., ст. викладач   Пастіш є одним із фундаментальних понять філософії постмодер-нізму, що позначає вільний, гетерогенний. Специфічна постмодерніст-ська пародія, складена з фрагментів різних творів, якась суміш, попурі, отримала назву «Пастіш». Він вважається основним модусом постмо-дерністського мистецтва. У ньому відбивається свідома установка на іронічне співставлення. У західній архітектурі він найбільш яскраво проявився у 70-роки ХХ ст. Точніше, пастіш – це пародія, така як сам об'єкт пародії, яка поєднує історичні образи, що втратили статус нор-ми. Седрик Прайз та його концепція щодо змін  загальноприйнятих норм та понять архітектури. Він поступово відкидає монументальність, образність, форму та саму архітектуру.  Діалогізм, у архітектурі постмодернізму трактується як присут-ність «іншого». Архітектура сприймається як текст, що складається з суперечливих висловлювань, гри відмінностей. Подвійне кодування - один з основних її принципів діалогізму пастіш -архітектури. Палімп-сест – засіб прописування нового тексту по старому. Включення еле-ментів повсякденної «мови» побудовано на прагненні знищити грань між мистецтвом та не мистецтвом. Ці  поняття та ознаки дають мож-ливість зрозуміти постмодерністську «мову». Подвійне кодування як принцип постмодерністського мистецтва, що полягає в прагненні зро-бити проекти цікавими для фахівців. Прикладами постмодерних спо-руд є «ікони» постмодерну – «AT&T Building» Філіпа Джонсона, про-

Архітектура Клода Нікола Леду

Abstract

Similar works

Full text

Available Versions

Цифровий репозиторій ХНАМГ (KNAME Digital Repository)