Бездітко, А. С.

Козирєва, Н. В.

Чернишев, А. С.

Єдамова, А. В.

Цифровий репозиторій ХНАМГ (KNAME Digital Repository)

 208  Література:  1. Кравченко В. Л. Молодіжний сегмент ринку праці: новітні тенденції та перспективи розвитку в Україні // Регіональні аспекти розвитку і розміщення продуктивних сил в Україні. – 2014. – Вип. 5. – С. 197–203. 2. Пазюк О., Пономарьова О. Проблеми безробіття в Україні // Україна: аспекти праці. – 2015. – № 2. – С. 3–10. 3. Стадник В. К., Зволінський О. В., Любаренко Г. С. Прогнозування ринку праці в контексті проблем молодіжного безробіття. – К., 2013. 4. http://www.rusnauka.com/4_SWMN_2010/Economics/58691.doc.htm Аналіз сучасного стану безробіття в Україні та перспективи його мінімізації   Козирєва Н. В., канд. філос. наук, доц.,  Бездітко А. С., Єдамова А. В., Чернишев А. С., студенти, ф-т арх., дизайну та образотворчого мистецтва, Харківський національний університет міського господарства імені О. М. Бекетова, Україна  МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО  ЯК ЧИННИК МІСЦЕВОГО (ЛОКАЛЬНОГО) РОЗВИТКУ  Під «міжнародним співробітництвом» розуміється взаємодія міжнародних суб’єктів на засадах позитивного та адаптивного сприйняття один одного, що характеризується такою сумісністю інтересів і цілей, наслідком якої є координація та узгодження їх діяльності з реалізації спільної мети. У теорії міжнародних відносин «співробітництво» розглядається, як домінуюча в системі міжнародних відносин форма. Теза про первинність «співробітництва» в міжнародних відносинах є центральною, це аксіома для більшості концепцій міжнародної інтеграції [2, с. 485–486]. З правової точки зору, «співробітництво між державами» можна вважати одним із основних принципів міжнародного права, закріпленого Статутом ООН. Цей принцип зобов’язує держави:   – співробітничати у відповідності з цілями і принципами ООН; – робити свій внесок у співробітництво на умовах рівності; – сприяти взаєморозумінню, довірі, дружнім і добросусідським відносинам в умовах миру, безпеки і справедливості;   – поліпшувати добробут народів; – ширше знайомити інші держави з власними досягненнями в економіці, науці, техніці, культурі; робити власні переваги в цих сферах надбанням інших; – скорочувати різницю в економічному розвитку. Співробітництво держав має бути рівноправним, справедливим, без тиску й втручання у внутрішні справи. Вигода від співробітництва повинна бути не тільки взаємною, але й для блага інших держав світового співтовариства [2, с. 485].  209  Отже, проаналізувавши існуючі визначення «міжнародного співробітництва», можна стверджувати, що воно здійснюється за наступними принципами: взаємовигода; добровільність; довіра;дружні та добросусідські відносини; законність; рівність; справедливість; координованість й узгодженість дій. Сьогодні міжнародне співробітництво не належить виключно до компетенції державного рівня, як це було характерним для початку ХХ ст. Підтвердженням цього є дослідження науковців різних кран, які досліджують транснаціональне, транс’європейське, міжнародне співробітництво регіонів, міжтериторіальне, міжрегіональне, транскордонне співробітництво. Коротко зупинимося на розгляді цих категорій. Швейцарський дослідник Ганс-Мартін Чуді у 2002 році запропонував використовувати таке поняття як «транс’європейське співробітництво» (від англ. trans-European co-operation) – для позначення (взятих всіх разом) форм співробітництва в Європі. Окрім цього, він виділяє такі відмінності при визначенні співробітництва: – «транскордонне співробітництво» (від англ. cross-border co-operation) – розуміється бі-, три- або багатостороннє співробітництво між місцевими й регіональними органами влади (напівгромадські й приватні суб’єкти також можуть бути включені до цього контексту), що здійснюється у географічно суміжних територіях та територіях, відокремлених морем; – «міжтериторіальне співробітництво» (від англ. inter-territorial co-operation) – розуміється бі-, три-, або багатостороннє співробітництво між місцевими й регіональними органами влади (напівгромадські та приватні суб’єкти також можуть бути включені до цього контексту), що здійснюється між несуміжними територіями; – «транснаціональне співробітництво» (від англ. transnational co-operation) – розуміється співпраця між національними, регіональними й місцевими органами влади відповідно до транснаціональних програм та проектів. Ця форма співробітництва охоплює великі суміжні території й включає суб’єкти щонайменше двох держав-членів ЄС або країни не членів ЄС [1, с. 15]. Міжнародне співробітництво з центрального та регіонального рівнів перейшло й на локальний (від англ. local – місцевий), з метою уникнення неточностей будемо використовувати більш звичний для української мови варіант – місцевий. Серед причин, що сприяли активній участі місцевих органів влади різних країн у цьому процесі, можна визначити наступні. По-перше, урбанізація світу. Ця тенденція зростає в усіх країнах, що розвиваються, і це стимулює бурхливий розвиток міських територій. По-друге, глобалізація дозволила чітко зрозуміти, що саме міста перерозподіляють природні ресурси в світі. Нарешті, по-третє, міські влади розуміють, що розвиток їх громад та населених пунктів не обмежується встановленими державами межами. Місцеві влади цілеспрямовано відстоюють своє місце в світі та розвивають  210  міжнародні зв’язки з метою досягнення соціально-економічного благополуччя [3, с. 74–75]. При дослідженні процесу міжнародного співробітництва на локальному рівні, саме органи місцевого самоврядування відіграють ключову роль. Відтак коротко зупинимося на розгляді питання міжмуніципальних відносин, які можуть проявлятися й у вигляді «спорідненості», «побратимства», «твінінгу», «партнерства» міст. Голландські дослідники Герріт Ян Шеп (Gerrit Jan Schep), Франк Ангенент (Frank Angenent), Єроен Вісманс (Jeroen Wismans), Міхел Хілленіус (Michiel Hillenius) у спільній науковій праці «Local Challenges to Global Change: A Global Perspective on Municipal International Cooperation» визначають поняття міжнародне співробітництво муніципалітетів, як логічний наслідок незворотних структурних змін у глобальному, національному та регіональному суспільстві й політиці, що одночасно виступає інструментом сталого розвитку. Серед глобальних наслідків, які спричинили розвиток міжнародного співробітництва між муніципалітетами різних країн, зазначені автори виділяють таке [4, с. 11–14]: – корінні зміни в системах комунікацій та транспорту; – швидка урбанізація світу; – світові демократичні перетворення та децентралізаційні процеси ставлять перед місцевим самоврядуванням нові проблеми, які потребують від них відповідної компетенції та повноважень; – розпад Радянського Союзу створив нові можливості для молодих незалежних країн у Центральній та Східній Європі, а також суттєво вплинув на послаблення багатьох режимів у країнах Африки, Латинської Америки тощо.  Література:  1. Мікула Н. А. Міжтериторіальне та транскордонне співробітництво : [монографія] / Н. А. Мікула. – Львів : ІРД НАН України, 2004. – 395 с. 2. Українська дипломатична енциклопедія : У 2-х т. / Редкол. : Л. В. Губерський (голова) [та ін.]. – Київ : Знання України, 2004 – Т. 2 – 812 с. 3. Шкурат І. В. Вплив глобалізації на розвиток міжнародного співробітництва українських міст / І. В. Шкурат, Н. О. Сидоренко // Державне управління та місцеве самоврядування : тези ХІІ міжн. наук. конгр. (Харків, 29 березня 2012 р.) / ХарРІ НАДУ. – Харків : Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2012. – С. 74–75. 4. Local Challenges to Global Change. A Global Perspective on Municipal International Cooperation [Text] / by G. J. Schep, F. Angenent, J. Wismans, M. Hillenius. – Sdu Publishers. – The Hague, 1995. – 198 p.       

Міжнародне співробітництво як чинник місцевого (локального) розвитку

Abstract

Similar works

Full text

Available Versions

Цифровий репозиторій ХНАМГ (KNAME Digital Repository)