У статті проаналізовано стан опрацювання проблеми мовної основи українсько-білоруських писемних пам’яток XIV–XVII ст. Історія вивчення східнослов’янських середньовічних текстів у славістиці охоплює чималий проміжок часу. Дослідники висловлюють думку про існування у XIV–XVII ст. спільної для предків українців і білорусів писемно-літературної мови. Розбіжність у їхніх поглядах полягає у визначенні її діалектної основи, українського чи білоруського підґрунтя. Детальний і виважений аналіз мовних особливостей світських документів XIV–XVII ст. з урахуванням територіального принципу, графічних і палеографічних особливостей текстів, із визначенням їх функціональної ролі, із застосуванням нових методів дослідження дасть підстави зробити обґрунтовані висновки про основу літературної мови того часу
