Існюк, І. В.

Існюк І. В.

Zhytomyr State University Library

44УДК 111.852 + 159.937.7:7.01 Існюк І. В., аспірант кафедри естетики, етики та образотворчого ми-стецтва, Житомирський державний університет імені Івана Франка  УКРАЇНСЬКА ТРАДИЦІЯ І ДИНАМІКА ЗМІН У СУЧАСНОМУ ХУДОЖНЬОМУ ПРОСТОРІ УКРАЇНИ  Кожна нація, кожен народ, навіть кожна локальна культура має свої звичаї, цінності, ідеали, смаки, що виробилися протягом багатьох століть і освячені «традицією віків». Відображаючи всю непросту іс-торію країни, українські традиції, у тому числі художньо-естетична, залишаються, однак, невичерпним джерелом ідей для творчих людей. Зазнаючи модернізації, вони продовжують існувати, виступаючи обе-регом самобутності української культури. Як приклад тривкості куль-турних надбань вкажемо, що за часів Радянського Союзу значна кіль-кість обрядів і звичаїв відійшла у тінь. Відомо, що спроба замінити Рі-здво святом Нового Року не відбулася в Україні: після проголошення незалежності Різдво розпочали святкувати офіційно. В країні існує ба-гато різдвяних традицій, які різняться в залежності від регіону. У бага-тьох областях України люди напередодні Різдва влаштовують «Вер-теп». Дійство являє собою сцени з біблійних розповідей про наро-дження Ісуса Христа. Ролі маленького месії у яслах, Марії, волхвів, що принесли дари, можуть виконувати як дорослі, так і дитячі колективи. А сучасні митці та діячі культури, створюючи свої інновації, беруть часто за основу будь-який елемент із історичної спадщини, модерні-зуючи його (яскравий приклад – творчість С. Параджанова та його кі-ношедевр «Тіні забутих предків», або ж українських дизайнерів, на-приклад Л. Караванської, яка створює авторські твори прикладного мистецтва на основі етнічних мотивів).  В українській художній культурі традиційно популярним був ідеал комічного. Зазначимо, що у сучасному синтетичному мистецтві (зокрема театрі) вагоме місце має розмовний жанр, і важливим компо-нентом його є створення комічного сценічного образу («Кролики», «Вєрка Сердючка» тощо). Варто наразі зауважити, що завданням акто-рів на сцені є повне перевтілення в художній образ. Про це, наприклад, наголошено у працях таких науковців як Ю. Борєв, Ю. Зворикін та ін. У 1990 р. Данилко створив Вєрку Сердючку, збірний жіночий образ, 45 що пізніше став "зіркою" та зумів підкорити людські серця (сценічне ім’я було запозичене із прізвища однокласниці, відмінниці Ані Сердюк та імені баби Віри, що була прибиральницею у його школі). За створе-ний комедійний персонаж Андрій Данилко отримав престижну серед гумористів нагороду ‒ Кубок імені Аркадія Райкіна, також зібрав низ-ку "почесних" звань ‒ почесний громадянин міста, народний і заслу-жений артист України (за значний особистий внесок у культурний ро-звиток української держави). До вподоби глядачам, мабуть, цей образ припав тому, що реальних прототипів навколо вистачає. Сердючка бу-ла продавщицею, потім провідницею ‒ дещо "примітивною особою нижчого рівня", яка говорить суржиком. В ній співвітчизники побачи-ли пародію на культуру vulgar (тоді як російські глядачі вбачали у Вє-рці, як стереотип, громадянина України, що репрезентує провінційний, забарвлений місцевим акцентом варіант російської культури). Можна стверджувати, що концертні виступи Андрія Данилка ‒ це впрова-дження народного фольклору на "новий лад" ‒ доведений до гротеску. І якщо "рання" Сердючка була просто вдягненою жінкою і говорила просто суржиком, то Сердючка, як ведуча телешоу, розмовляла пере-важно російською і була вдягнена, що показово, без смаку, але яскра-во, як зірка. Данилко більше не висміював деяких звичайних людей, адже об’єктом його кепкувань стали пострадянські, російські й україн-ські самозакохані зірки. Як відомо, головна риса характеру в образі за-ймає провідне місце. Відповідно до характеру, до стилю жанру свого сценічного номера А. Данилку вдалося створити художнє опосередку-вання явищ дійсності, доводячи їх до можливого у цьому випадку сту-пеня гротеску, як сконцентрований діалог та репліки-карикатури на подібні висловлювання людей. Неабиякого акторського "перевтілення" вимагали, наразі, і "образ", і "маска", адже актор та автор монологу, з одного боку, та Вєрка, з іншого, ‒ це різні особистості. Актор-розмовник веде бесіду з публікою від імені свого художнього персо-нажу. Все, що актор виконує на сцені, має стати взаємодією з глядача-ми, що знаходить емоційний відгук, практично перетворитися на діа-лог, у якому глядачі відповідають подумки.  Але цікавить метаморфоза, що відбулась із актором і письмен-ником: у кінці 90-х років Вєрка Сердючка вже давала концерти як спі-вачка, перші три альбоми, котрої не мали великого успіху, а от четвер-тий ‒ «Ха-ра-шо!» (2003), зробив цей персонаж зіркою міжнародної величини. Проте, музика a la Сердючка, переважно низькопробний поп, значна кількість пісень створена літературною російською мовою, але найпопулярніші з них зазвичай містять натяки на українську куль-туру (мовні, музичні, і в кліпах візуальні), тим самим відносячи зірку і до української культури, і до російської. У творчості такого Данилка спостерігається, звичайно, зв’язок з українською культурою, як віддзе-ркалення культурних процесів у пострадянському житті. Однак варто 46звернути увагу і на ігровий момент, і на опертя на комізм у поданні створеного образу, і на використаний прийом апеляції до естетичного ідеалу комічного, напрацьований історично нашою культурою. На по-чатку існування незалежної держави українську народну музичну тра-дицію було досить тяжко поєднати із масовою художньою культурою тому, що з 70-х років минулого століття переважала російськомовна музична продукція. Тому власної, хоча б невеликої, аудиторії, яка складалася із західних українців чи патріотично налаштованих інтеле-ктуалів із східних областей, потребували українські пісні і книгодрук. Початковий успіх сягав тих, хто зумів вдало поєднувати народні мело-дії та сучасні ритми. Так, Софія Ротару швидко перейшла на звичай-ний поп (пізніше, на короткий час, й на рок) і російську мову. Згодом продовжувала поєднувати "попсу" із традицією української музики та поп із молдавською музикою, залишаючись відомою як російська поп-зірка. Таку репутацію вона має і дотепер.  У музичну культуру українська мова повернулася в кінці 80-х років, що пов’язано із рок-фестивалем "Червона рута". Деякі тогочасні українські рок-гурти почали здобувати широку популярність, зокрема "ВВ" ("Воплі Відоплясова"), які експериментували з поп і фолк-музикою та патріотичними піснями. Український гурт "ТНМК" ("Та-нок на Майдані Конґо"), дещо подібний до музичної мови Сердючки, поєднав хіп-хоп із джазом, фанком і роком із використанням іронічних текстів, що здається теж показовим. Тут вживається суржик, з метою надання комічності творам, щоб зацікавити національного слухача і щоб кинути виклик фетишизації "автентичної" літературної українсь-кої мови. Отже, тільки осмисливши минуле, пізнавши витоки своєї куль-тури та історії, можна чіткіше зрозуміти сьогодення художньої куль-тури України й уявити її майбутнє.  ЛІТЕРАТУРА 1. Єкельчик С. Що українського в українській поп-культурі? / С.Єкельчик // Критика. ‒ 2011 ‒ №03-04 (березень-квітень). ‒ С. 24‒28. 2. Ткаченко О. Андрій Данилко про 20 років в образі Вєрки Сер-дючки: [Електронний ресурс] / О. Ткаченко. – Режим доступу : http://tkachenko.ua/interview/andriy-danilko-pro-20-rokiv-v-obrazi-vyerki-serdyuchki.html.  3. Штепина О. Андрей Данилко [Електронний ресурс] / О. Ште-пина. – Режим доступу : http://www.peoples.ru/art/theatre/actor/danilko/index.html. 4. Ярема Г. Андрій Данилко: «Не подобається, коли мене нази-вають переодягнутим мужиком. Сердючка ‒ це персонаж!» [Електрон-ний ресурс] / Г. Ярема. – Режим доступу : http://www.wz.lviv.ua/archive/26-05-2013.  

Українська традиція і динаміка змін у сучасному художньому просторі України

Abstract

Similar works

Full text

Available Versions

Zhytomyr State University Library