Місяць, Н. К.

Місяць Н. К.

Zhytomyr State University Library

1     Наталія МІСЯЦЬ  ЯРОСЛАВА  ПАВЛЮК  –  ПОЕТ  І  ПЕРЕКЛАДАЧ  Перекладацьку справу наших земляків Максима Рильського, Бориса Тена, Євгена Кудрицького сьогодні плідно продовжує Ярослава Павлюк з Любара. Ярослава Степанівна народилася в невеличкому місті Броди на Львівщині в родині, де спілкувалися українською та польською мовами. Від матері нерідко чула, а пізніше й сама навчилася польських пісень, байок, жартів, казок. Змалку дівчина виростала в атмосфері двомовності, у спілку-ванні легко переходила з однієї мови на іншу, з однаковим піднесенням де-кламувала вірші Т.Шевченка, Лесі Українки, А.Міцкевича і М.Конопниць-кої. Можливо, вже тоді народжувався перекладач. У дванадцятирічному віці Ярослава разом з родиною була вивезена до Німеччини, де зазнала кривди і болю фашистських таборів для полонених. Вже після війни вона закінчила середню школу та історико-філологічний факультет Львівського педагогічного інституту. Одразу почала працювати вчителькою української мови і літератури. З цього ж часу Я.Павлюк спів-працювала з районними та обласними газетами Львівщини. У 1973 році Ярослава Степанівна оселилася у Любарі, де живе і нині. Багато років вона вчителювала у школах району, була серед перших вчителів Житомирської області, хто почав навчати дітей польської мови. Ярослава Павлюк – людина творча і активна,  є постійною учасницею літературних фестивалів і конкурсів. У 1996 році на фестивалі “Лесині дже-рела”, що проводився у Новограді-Волинському, Я.Павлюк стала лауреа-том літературної премії імені Лесі Українки. Вона часто виїжджає до Поль-щі, де бере участь у конкурсах декламаторів, перекладачів та авторів поль-ської поезії. Чотири рази її нагороджували премією імені Марії Конопниць-кої, чию поезію вона досліджує і перекладає. Життя Ярослави Павлюк невідривне від її творчості. Про неї з упевне-ністю можна сказати: “Все, що нажито перекладачем за роки життя, навчан-ня, мандрів, роздумів, сумнівів, потрапляє у казан його перекладацької май-стерності” [1]. Ярослава Павлюк пише українською та польською, а також перекладає цими мовами. ЇЇ перу належать збірки: “Затиснувши рукою біль у серці” (1993 р.), “На скелі віри” (1994 р.), “Zwracam się do pamięci” (1996 р.), “Дже-рело” (1997 р.), “Rycerskość Ducha” (2000 р.). У 1996 році головна спеціа-лізована редакція літератури мовами національних меншин України у серії “Антологія різномовної поезії” видала збірку “На нашій, на своїй землі”. В збірку увійшло сім віршів поетеси, написаних польською мовою, до де-кількох з них подано автопереклади. Поезії Я. Павлюк можна зустріти на шпальтах газет в Україні та Польщі, у квартальнику для вчителів польської мови за межами Польщі “Rota”. Творчість Ярослави Павлюк привертає до себе увагу не тільки поціно-вувачів поетичного слова, але й шанувальників та дослідників поетичних перекладів. Поява поетичних перекладів – це справжня подія в культурно-му житті, адже переклад, за висловом відомого майстра і знавця поетичних перекладів Максима Рильського, – це знаряддя спілкування між народами, знаряддя поширення передових ідей і обміну культурними цінностями [2: 67]. “Сьогоднішній перекладач більш ніж коли є зв’язківцем між народами і країнами”, – продовжував цю думку Борис Тен [3: 388].  Поетичні переклади Ярослави Павлюк творів Лесі Українки вже були об’єктом нашого дослідження [4]. У цій статті ми хочемо зупинитися на її автоперекладі баладного триптиха “Катинський ліс”(“Katyński las”) [5: 194-198].  Досконале володіння двома мовами, глибоке відчуття їх особливостей і водночас їхньої генетичної близькості дозволяє Ярославі Павлюк знаходити надзвичайно точні лексико-граматичні відповідності оригіналу і перекладу: Dlaczego się smucisz, dziewczyno, W nas szczęcia jest dziś оdrоbina.   (Ostantni taniec) Чого ти сумуєш, дівчино?  В нас щастя сьогодні краплина. A wiatr zdaleka donosi, Jak matka płacze i prosi                              (Rozmowa z synem) А вітер здалека доносить, Як мати плаче і просить Obecał: powrócę tu, miła, Lecz pierwsza go kula skosiła   (Konwalie) Казав: “Я повернуся, мила!” Однак його куля скосила Ярослава Павлюк прихильниця якомога більшої відповідності тексту-оригіналу та його перекладу, проте, як і її відомі земляки, що займались ху-дожніми перекладами, авторка віддає перевагу вірності над точністю [2: 67], вона не прив’язується до підрядника [3: 388], який, на думку В.В. Виногра-дова, “алгебралізує твір, що перекладається, відділяє його від “гармонії” ма-теринської культури, від глибинних асоціацій, як естетичних, так і філософ-ських” [6: 73]. Концепція перекладу, якої дотримується Я.Павлюк, передба-чає відтворення усієї образної системи твору-оригіналу, збереження його характеру, а не тільки слів. Наприклад, рядок “Zagrajcie mi taniec ten stary” з вірша “Ostatni taniec” в українському перекладі подається авторкою “Тож лихом об землю удармо!”. Такий переклад одразу створює український ко-лорит, пробуджує в уяві давній український танець – перепляс. Цей образ української душі, що передається в українському танці, знаходимо у гені-альної сучасної української поетеси Ліни Костенко, яка у чотирьох рядках, що презентують чотири національні танці, зуміла лаконічно, напрочуд тон-ко і точно змалювати чотири народи, їх дух і ментальність: Гримить високий гонор полонеза, І лихом б’є об землю перепляс, Лезгинка чорна срібні гострить леза, І граціозно ходить па-де-грас. Наталія Місяць. Ярослава Павлюк – поет і перекладач.  Наведемо ще декілька досить вдалих перекладів: I miła ma krąży łabędziem, A jutro spotkanie ze śmiercią (Ostatni taniec) І мила кружля, мов лебідка. А завтра … заплаче так гірко.  Ta kula nie wiedzieć nie chciała, że panna go młoda kochała (Ostatni taniec) Та куля на те не зважала, Що панна його так кохала.  Jak brzozy wciąż szepcą i sosny: Dla chłopca skończyły się wiosny” (Konwalie) Як дуб до берези шелесне: “Для хлопця скінчилися весни”.  I liście w promieniu jutrenki Trzymają na baczność szabelki (Konwalie) Й листочки в промінні веселки Тримають “на гостро” шабельки.  Zima minęła i lato Wracaj, mój sуnu, do chaty!             (Rozmowa z synem) Вишня розквітла в садочку, Чом не вертаєш, синочку? Звертає на себе увагу те, що перекладаючи власний вірш, авторка не відтворює, а створює текст, вводячи в нього нові або повертаючись до вже створених образів, які у свою чергу стають поштовхом для твору-оригіналу. Це справляє своєрідний ефект перегукування та взаємодоповнення образів тексту-оригіналу та його автоперекладу. Наприклад, у перекладі вірша “Os-tatni taniec” (перша строфа) “старий танець” набуває нової образності, глиб-шої, точнішої (“Zagrajcie mi taniec ten stary” – “Тож лихом об землю удар-мо!”), а далі (третя строфа) авторка повертається до образу твору-оригіналу (“ten taniec stary” – “танок той давній”). У польському тексті в цій строфі ви-користано епітет “ostatni”, який відповідає назві усього вірша. Подібне яви-ще зустрічаємо у вірші та його автоперекладі “Konwalie”.  Цікаво, що вірш “Konwalie” (1996 р.) уперше був надрукований у збірці “На скелі віри” (1994 р.) у розділі “Пісні” з зазначенням, що слова і мелодія належать Я.Павлюк, а у 2000 році цей вірш увійшов до польськомовної збірки “Rycerskość ducha”. Однак тексти дещо відрізняються. У пісні “Кон-валії” героєм виступає повстанець Української народної армії, що проща-ється з коханою дівчиною, у тексті польськомовного триптиху герой – “chłopiec”, а у автоперекладі українською мовою – “наречений”. Четвертий стовпчик пісні надає усьому тексту яскравого патріотичного забарвлення. Авторка закликає пам’ятати героїв, що пролили свою кров за блакитно-жовтий прапор незалежної України. Боровся юнак до загину  За рідну свою Україну. Поглянь на наш прапор в блакиті, Там кров є героїв пролита. Остання строфа вірша “Konwalie” з триптиху зовсім інша: Jak cicho, cichutko w klasztorze, Bóg tylko usłyszeć to może, Jak brzmi “Pozdrowienie Anielskie”: Za Polskię, za dusze żołnierskie!  Amen! Ця строфа надає усьому віршу іншого звучання, а з урахуванням того, що вірш є частиною триптиху “Катинський ліс”, він сприймається як жало-ба за жертвами Катині – розстріляними польськими офіцерами. Про це свід-чить і лексика останньої строфи: klasztor, Bóg, pozdrowienie аnielskie, dusza. Окремим рядком виведене “Amen!” сприймається як завершення не тільки вірша “Конвалії”, але й усього триптиха. Створюючи триптих “Катинський ліс” як польськомовний твір, авторка хоча і використала текст своєї української пісні “Конвалії”, проте внесла зміни: абсолютно інша остання строфа та інший герой. Це обумовило появу присвяти твору “Баладний триптих, присвячений молодим офіцерам, жертвам Катині”. У складі поль-ськомовного триптиха вірш сприймається як оригінальний, а не як переклад з раніше написаної пісні. У данному разі ми маємо приклад того, що поет вільно творить обома мовами і, працюючи над текстом автоперекладу, створює оригінальний твір, який у свою чергу знову перекладає. Наші дослідження автоперекладів Ярослави Павлюк дають підстави оцінити її як обдарованого поета і перекладача, який майстерно володіє ук-раїнською та польською мовами. Це дозволяє їй створювати поетичні тексти не тільки від себе, а разом з тим ще й від культури того нараду, мовою якого вона пише.  1. Озеров Л. В студии переводчиков // Мас-терство перевода. – М., 1977. – С. 451. 2. Рильський М. Мистецтво перекладу. – К., 1975. 3. Жадань і задумів неспокій: З творчої спадщини Бориса Тена: Вірші, перекла-ди, статті, листи, спогади / Упорядкуван-ня А.Ф. Журавського, К.В. Ленець. – К., 1988. 4. Місяць Н.К. Переклади віршів Лесі Ук-раїнки польською мовою // Вісник Жи-томирського педагогічного університе-ту. Вип.7. – Житомир, 2001. – С. 79-83. 5. На нашій, на своїй землі: Антол. Різно-мовної поезії України / Упоряд.  А.К. Мойсієнко. – К., 1996. – С. 194-198. 6. Виноградов В. Стиль Пушкина. – М., 1941.  

Ярослава Павлюк - поет і перекладач

http://dspace.nbuv.gov.ua/xmlui/bitstream/123456789/38223/1/10-Misyats.pdf

Ярослава Павлюк - поет і перекладач

Abstract

Similar works

Full text

Available Versions

Zhytomyr State University Library