Рецензія на книги: Зарва В. Розвиток просвітницьких ідей у російській та українській прозі

60–80-х рр. ХІХ ст.: Навчальний посібник. – Ніжин: Аспект,Поліграф,

2007. – 152 с.; Зарва В. Російська та українська проза 60–80-х рр. ХІХ ст. (концепція

просвітницького героя): Навчальний посібник. – Ніжин: Аспект,Поліграф,

2007. – 134 с

Астаф’єв, О.

Лященко, О.

Академічний журнал Слово і Час

Наукова електронна бібліотека періодичних видань НАН України (Vernadsky National Library of Ukraine)

Слово і Час. 2007 • №8 87катастрофізму в поезії Антонича з моделлюциклічного кола буття, наголошуючи, що такастратегія породжує надію.Книжка Л.Стефановської “Антонич.Антиномії” надзвичайно цікава й корисна своїмлітературним контекстом, вона розширюєзнання джерельної бази його поезії, даєінструментарій онтологічного розуміння буття.Проаналізувавши всю поетичню творчістьАнтонича, авторка доходить висновку: невміннялюдини релігійно освоювати світ веде доХаосу.Олеся ПономаренкоУ СПЕКТРІ ПРОСВІТНИЦЬКИХ ІДЕЙЗарва В. Розвиток просвітницьких ідей у російській та українській прозі60–80,х рр. ХІХ ст.: Навчальний посібник. – Ніжин: Аспект,Поліграф,2007. – 152 с.;Зарва В. Російська та українська проза 60–80,х рр. ХІХ ст. (концепціяпросвітницького героя): Навчальний посібник. – Ніжин: Аспект,Поліграф,2007. – 134 с.Нині в українському літературознавствіпоглиблюється науковий аналіз течій та стилів увітчизняній художній практиці. Усе частіше вченівідходять від однозначної парадигмиромантизм – реалізм – натуралізм –модернізм стосовно літератури ХІХ ст. істверджують існування в ній тенденцій іелементів преромантизму, готики, рококо,ідеології Просвітництва. Зокрема, питанняспецифіки функціонування дискурсуПросвітництва в українській літературірозглядаються у книжці В.Зарви “Розвитокпросвітницьких ідей у російській та українськійпрозі 60–80+х рр. ХІХ ст.” Варто зазначити, щозалучення дослідницею художніх текстів ізросійської літератури зумовлене, адже їхлітературне життя, художні смаки й тенденції вросійській імперії і в підпорядкованій їй Українімали багато спільного. Хронологічно межіаналізованої наукової студії охоплюють 1960–1980 рр. Це так званий другий, “зрілий” етапрозвою Просвітництва в Росії; крім того,упродовж цього періоду відбувалися значнізрушення в суспільній свідомості:радикалізувалася боротьба з кріпацтвом,інтелігенція виступала за дотримання основнихправ людини, таких, як право на належну освіту,справедливі умови праці тощо. Природно, щоці проблеми знаходили своє відображення влітературі, письменники активно осмислювалий полемізували з багатьма концептамиПросвітництва, тож обраний період вельмицікавий для дослідників. Однак слідконстатувати, що досі поза їхньою увагоюзалишався компаративний аналіз творчогоспадку таких різних і непересічних прозаїків, якТ.Шевченко, О.Кониський, Д.Мордовець,А.Свидницький, О.Стороженко, Марко Вовчок,П.Куліш, М.Костомаров, Б.Грінченко, І.Нечуй+Левицький, Панас Мирний, І.Франко, І.Тургенєв,М.Чернишевський, М.Салтиков+Щедрін,І.Гончаров, Ф.Достоєвський, Л.Толстой,М.Лєсков, А.Чехов та ін. Враховуючи складністьдослідження, В.Зарва опрацювала величезниймасив філософських текстів, що сталипідґрунтям ідеології Просвітництва (праціР.Декарта, Д.Локка, Й.Гете, М.Ф.Вольтера,Ж.+Ж.Руссо та ін.), врахувала думку вітчизнянихі зарубіжних дослідників цього періоду,зокрема М.Хоркхаймера, Т.Адорно, П.Бєркова,І.Брагинського, З.Каменського, Л.Кулакова,Д.Наливайка, І.Лімборського та ін. Промасштабність дослідження свідчить іпанорамний огляд національно+історичнихрізновидів європейського Просвітництва вАнглії, Франції, Німеччині, Росії й Україні,основних постулатів та ідеологем Просвітництваяк типу світогляду та філософської доктрини(розділ “Основні засади та суть Просвітництва”).Цілком слушно дослідниця наголошує на тійобставині, що чимало провідних ідей того часунабули поширення в російській імперії завдякиукраїнській інтелігенції. Порушує В.Зарва йактуальне та дискусійне питання щодо самоготермінологічного визначення аналізованогофеномена, подає власне бачення змістовогонаповнення понять “Просвітництво” й“просвітительство”.У розділі “Модифікація просвітницькихтеорій вдосконалення людини в російській іукраїнській літературі 60–80+х рр. ХІХ ст.”простежено специфіку осмислення йхудожнього втілення таких глобальнихконцептів згаданого періоду, як теорія“розумного егоїзму”, категорії добра і зла,розуму і чуття. Чи не вперше проведено88 Слово і Час. 2007 • №8паралелі між прозою І.Франка таФ.Достоєвського; досліджується вплив ідейЖ.+Ж.Руссо на погляди П.Куліша. Цікаві думкивисловлює авторка щодо трансформації двохрізновидів ідеології Просвітництва –раціоналістичного та сенсуалістичного, а такожщодо окремих текстів української літературияк складного поєднання цих концептів. В.Зарвавдало й загалом слушно вписує у процесстановлення й розвитку сенсуалізму праціГ.Сковороди, Юркевича та перекидає містокміж біблійним і сковородинським трактуваннямсерця як глибинного само+ і світоусвідомленнялюдини. Теорія “розумного егоїзму” тежпроаналізована з урахуванням національноїспецифіки української та російської культур,тогочасного суспільно+політичного ладу.Дослідження цієї ідеологеми дало змогуоприявнити різні підходи письменників доглобальних питань, таких, як людина – соціум,індивідуальна і суспільна користь, благо дляіндивіда як можлива шкода іншим. Вирізненідослідницею погляди в цілому віддзеркалюютьумоглядні  суперечності й полеміку, щоточилася між прихильниками просвітницькоїідеології в ХІХ ст.У книжці “Російська та українська проза 60–80+х рр. ХІХ ст. (концепція просвітницькогогероя)” подано оригінальну типологіюперсонажів у художньому тексті за їхньоюжиттєвою позицією та типом ставлення додійсності (активний/ пасивний, конформістський/ бунтівний), проаналізовано просвітницькутенденцію взаємодії людини й середовища вросійській та українській прозі. На думкуВ.Зарви, доцільно вирізнити такі моделі героя:герой+революціонер, праведник, освіченийкомерсант, ліберал+реформатор, емансипованажіноча особистість. Щоправда, одразу виникаєпитання: а емансипована жіноча особистість неможе бути революціонеркою або лібералом+реформатором? Однак, як засвідчує практичнийаналіз текстів, авторка добре оперуєзапропонованою класифікацією й послідовноаналізує типи головних персонажів у творчостіросійських й українських авторів. Як наслідоквона доходить слушного висновку, що“українські мистці, розробляючи проблему“нової людини”, намагалися показатизародження нового типу радикальногодемократа і водночас переконаногоукраїнського націонала+культурника як носіївпросвітницьких ідей. Кожен із письменниківзгаданого періоду пропонував власне ідейно+художнє трактування “нових людей”. Протепрагнення створити образ ідеальної гармонічноїлюдини в умовах розвитку суспільства серединиХІХ ст. було утопією. У своїй книжці В.Зарвапростежує і вплив просвітницькогоантропологізму на моделювання характерівгероїв. Цілком справедливе зауваженнядослідниці, що не варто перебільшувати впливцього чинника: концепція “природної” людиниу прозі російських та українських письменниківвизначалася не стільки біо+психологічнимикритеріями, скільки загальними демократичниминастановами, прикметними для цієї доби.Заглиблюючись у дослідження стосунківлюдина – соціум, авторка не зупиняється назапропонованих моделях героя “нового” типу,а виокремлює кілька, відштовхуючись віджиттєвої позиції персонажа. Це, на її думку,герой+жертва, раб обставин; герой+протестант,який не скоряється обставинам, але й не можеперемогти їх; свідомий пристосованець дообставин; герой, що перемагає обставини. Прицьому критеріями для розрізнення стають, зновуж таки, притаманні тогочасній епосі політичнінапрями – лібералізм або радикалізм,світоглядні установки активної або пасивноїгромадянської позиції тощо. Дослідницясправедливо наголошує на ускладненні понять“особистість” і “середовище”, відповіднопоглиблюються й нерідко суперечливі зв’язкиміж ними.Цікаві й міркування авторки щодо жанровихмодифікацій у царині прози. Основна увага впосібнику приділяється роману+виховання тайого модифікаціям в українській та російськійпрозі. Дослідниця поєднує власне теоретичнийматеріал (генеза роману+виховання, йогоструктура, внутрішньожанрові підтипи) ізконкретним аналізом текстів. Скажімо,автобіографічна трилогія Л.Толстого, роман“Обломов” І.Гончарова, російські повістіТ.Шевченка “Близнецы”, “Художник”, роман“Люборацькі” А.Свидницького розглядаютьсяпід кутом зору наявності в них елементівпоетики роману+виховання.Розглянуті В.Зарвою літературознавчіпроблеми свідчать про серйозність науковогопідходу й новизну в компаративно+типологічному дослідженні розвитку російськоїта української прози 60–80+х рр., а також пронепересічний талант дослідниці в обраній неюнауковій царині.Олександр Астаф’єв, Олеся Лященко

У спектрі просвітницьких ідей

http://dspace.nbuv.gov.ua/xmlui/bitstream/123456789/11402/1/17-Astafev.pdf

У спектрі просвітницьких ідей

Abstract

Similar works

Full text

Available Versions

Наукова електронна бібліотека періодичних видань НАН України (Vernadsky National Library of Ukraine)