Сулима, М.

Академічний журнал Слово і Час

Наукова електронна бібліотека періодичних видань НАН України (Vernadsky National Library of Ukraine)

7 0 Слово і Час. 2006 • №8у деяких працях він виявив ідеологічну непослідовність, за що був підданий критиці впартійній пресі”.Із початку 70*х років Г.М.Сивокінь зосереджується на проблемі читача та рецепціїхудожнього твору. Саме останній аспект — функціонування літератури в соціумі —визначає надалі професійні інтереси його як критика й науковця. Г.М. Сивокінь — авторчисленних конкретно*соціологічних літературознавчих досліджень, а такожфундаментальної як на свій час праці “Одвічний діалог (Українська література і її читачвід давнини до сьогодні)”, 1984), в якій чи не вперше в українському літературознавствіМикола СулимаБЕЗУПИННИЙ ДІАЛОГ ІЗ ЧИТАЧЕМЯкось так непомітно дожили ми до перевидань літературознавчих праць — явищамайже нечуваного в попередні роки. У 1991 р. з’явилася фундаментальна книжкаМиколи Жулинського “Із забуття в безсмертя (Сторінки призабутої спадщини)”, а в1996 р. — її розширене й доповнене видання під назвою “Із забуття в безсмертя”. У1997 р. побачила світ монографія незабутньої Соломії Павличко “Дискурс модернізмув українській літературі”, а в 1999*му її було перевидано.Завидна доля й “Давніх українських поетик” Григорія Сивоконя. Вона такожналежить до праць із високим індексом цитування — упродовж сорока років (а вийшламонографія в 1960 р.) на неї посилалися, вона значилася в списку обов’язковоїподається історія української літератури як історія її читача. Постулюючи соціологічнийметод дослідження літератури, Г.Сивокінь одним із перших порушує проблему масовоїлітератури як важливого явища соціокультурної динаміки ХХ ст.Цього ювілейного року Г.Сивокінь видав свою нову, десяту книжку — “У вимірахсприймання. Теоретичні проблеми художньої літератури, її історії та функцій”. До неїувійшли наукові та критичні статті, написані здебільшого протягом останніх десяти років.Книжка має три розділи, присвячені теоретичним проблемам канону, біографізму,підтексту, історії літератури (постколоніалізму, європейськості) та соціологіїлітературознавства.  Попри широкий спектр зацікавлень, чи не найважливіший длядослідника національний вимір літератури. Г.М.Сивокінь відгукується на сучаснуситуацію в літературі та критиці, на нові публікації Г.Грабовича, Т.Гундорової,С.Павличко, не приховуючи своїх сумнівів та побоювань і водночас категорично невідкидаючи нових пошуків. Він також не намагається приховувати свої симпатії чипідлаштовуватися під нову моду, тому подає статті різних часів, де давні посилання наК. Маркса й сьогочасні на М.Павлишина виглядають не тільки не еклектично, а цілкомприродно.    У 90*х роках, коли відбувається переоцінка спадщини радянськоголітературознавства і формуються нові теоретико*методологічні підходи до літератури,Г.М.Сивокінь не замикається в консервативному неприйнятті нового, а намагаєтьсярозрізняти в новому справжнє і просто “модне”, штучно привнесене чи й псевдонове.Він відгукується на нові підходи та ідеї, що видозмінюють  сучасне українськелітературознавство, не обмежує поле пошуків своїх аспірантів і водночас непримиренноставиться до підміни наукового аналізу реферативністю, а розсудливого науковогостилю – емоційністю та екстравагантністю. Наділений даром іронії, володіючибездоганним відчуттям стилю, Г.М.Сивокінь завжди був і лишається авторитетом длямолодших науковців.Дещо меланхолійний “підсумковий”  настрій останньої за часом книжки Г.М.Сивоконяпоетично оповиває авторський текст відомого критика й літературознавця, занурюючинас у плинну річку часу, в якій оприявнюють себе  історія та література, людина і книга.Рro captu lectoris habent sua fata libelli. Справді, „доля книжок залежить від того, як їхприймає читач”. Тож бажаємо нашому Григорію Сивоконю в його сімдесятип’ятиріччявдячних читачів!Слово і Час. 2006 • №8 7 1аспірантської та студентської лектури, її конспектували, за нею готувалися до іспитів ізаліків… Харківське видавництво “Акта” (директор — Галина Сидорець), яке поряд ізіншими проектами започаткувало й прецікаву серію “Харківська школа”, спільно завтором підготувало до перевидання й “Давні українські поетики” (книжка вийшла в2001 р.).Монографія “Давні українськіпоетики” написана й виданаГ.Сивоконем через п’ять роківпісля закінчення філологічногофакультету Харківськогоуніверситету. Для її написаннянеобхідно було блискучеволодіти латиною, глибоко знатипраці античних авторів,теоретичні трактати новішихчасів, праці вчених*попередників,присвячені українській літературіXVI – XVIII ст. Нині Г.Сивокіньзгадує про впертість, якадопомогла йому подолати всітруднощі і під час навчання васпірантурі під добримКиїв, 1993. Г.Сивокінь, І.Кошелівець,Е.Андієвська, В.Дудконаставництвом Анастасії Максимівни Ніженець, і під час роботи над монографією такандидатською дисертацією, яку він успішно захистив у 1961 р. (до речі, випадокбезпрецедентний — „вийти” на захист, маючи монографію обсягом 6 друк. арк., виданутиражем 3000 прим.). Монографія „Давні українські поетики” закладала підвалини длямайбутніх наукових зацікавлень Г.Сивоконя, які він успішно реалізував, прийшовши1962*го р. в академічний Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка. Уже під час студіюванняпоетик XVII – XVIII ст. Г.Сивокінь звернув увагу на паростки літературної критики, нарізницю у сприйнятті тих самих явищ у писаннях Митрофана Довгалевського, ФеофанаПрокоповича та інших фундаторів української філології, українськоголітературознавства, завважив, що аналізовані ним поетики можна розцінювати нелишень як посібник ізлатинської мови, а й якдороговказ для сутолітературної діяльності.Очевидно, ці спостереженняй наштовхнули його нарозвідку про читача, профеномен сприймання /інтерпретації літературноготвору — „процес не меншскладний, аніж саметворення” (кажучи словамиз автокоментаряГ.Сивоконя). Заходилося надокторську дисертацію, яксказав би ювіляр. Підступомдо грандіозної за задумом іза обсягом роботи сталакнижка Г.Сивоконя„Художня література ічитач”, яка вийшла в 1971р.Дотичними до неї були йнаступні його книжки —Англія, 1990. М.Мушинка (Словаччина), Л.Плющ(Франція), Т.Гунчак (США), Бор’як Лопадинець(Англія), О.Мишанич, Я.Ісаєвич, П.Сохань (Україна),Р.Багрій (Канада), М.Жулинський, Г.Сивокінь(Україна).7 2 Слово і Час. 2006 • №8Микола ЖулинськийГЕРОЙ НЕПРАВДОПОДІБНОГО ЮВІЛЕЮНевже?.. Знаю, що 75, але виписати уявою на майці лідера українськоголітературознавства Григорія Сивоконя цю магічну цифру якось не вдається. Не“клеїться” цей номер на спину невтомного, жартівливого полтавця, хоч пришивай! Нусправді, як у його земляка Івана Котляревського:[Грицько] був парубок моторнийІ хлопець хоть куди козак.Що ж, полтавець є полтавець. Як і Еней, “не марно тратив врем’я”, “лацину взнав” ісправив такі добротні “Давні українські поетики”, що й досі аспірантське плем’я засідаєколо його праці та “полатинському” гуде. Григорій Сивокінь любить суворо спитати зісвоїх аспірантів, але й любить похвалити,Що так лацину поняли,Сивушки в кубочок наливши…Я, як аспірант Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, почав поглиблення„Друге прочитання” (1972), „Визначеність таланту” (1978), „Динаміка новаторськихшукань” (1980)… Підсумком десятилітніх роздумів та спостережень стала дисертаціяГ.Сивоконя „Взаємозумовленість поступального розвитку художньої літератури ічитача”, яку він успішно захистив 1983 року (окремою книжкою вийшла під назвою„Одвічний діалог. Українська література і її читач від давнини до сьогодні”, 1984 р.) .Згодом Г.Сивокінь ставить перед собою ще важче завдання — окреслити характер іспрямованість зміни літературно*художньої свідомості під впливом певних змін усуспільстві. „Від аналізу до прогнозу. Літературно*художній пошук і позиція критика”— так називалася книжка ювіляра, видана 1990*го р., в якій, часто на власному досвіділітературно*критичної діяльності, усебічно обговорюється роль рухомої естетики уформуванні авторської й читацької свідомості — вона була своєрідним підсумкомбагатолітньої літературно*критичної діяльності ювіляра, що розпочалася ще в середині1960*х рр. і зафіксована в таких книжках, як „Життєва переконливість героя” (1965),„Друге прочитання” (1972), „Визначеність таланту” (1978).знань про тогочаснийлітературний процес із“занурювань” у книжкитодішнього гранд*критикаГригорія Сивоконя.Занотовував “Життєвупереконливість героя”,“Художню літературу ічитача”, потім з’явилося“Друге прочитання” і“Визначеність таланту”… Проці та новіші книжки ГригоріяСивоконя ніхто не скаже, щовони проминальні — у нихпульсує жива літературнадумка фахового читача,критика принципового,Г.Сивокінь, М.Жулинський, В.Брюховецькийнадзвичайно чутливого до стилю, до правди характерів. Григорій Матвійович чи неперший після 20*х років порушив проблему читача, проблему “споживання”, сприйняттякнижки — для цього проводив соціологічні дослідження, науково*практичніконференції, опублікував актуальну й нині за методикою й методологією працю“Одвічний діалог. Українська література і її читач від давнини до сучасності”. Це ж

Безупинний діалог із читачем

http://dspace.nbuv.gov.ua/xmlui/bitstream/123456789/10241/1/12-Sulyma.pdf

Безупинний діалог із читачем

Abstract

Similar works

Full text

Available Versions

Наукова електронна бібліотека періодичних видань НАН України (Vernadsky National Library of Ukraine)