Особливості взаємовідносин хворого і лікаря в клініці туберкульозу

Abstract

With the scientific, technological and industrial potential of humanity on the rise, as well as advancement in the ability to improve the environment and significantly change its conditions of existence, the moral question of our exact actions becomes more acute. As time goes, more meaning is given to the concepts and values of humanity. Formerly, if the dominating principles in culture were based off of religious, esthetic and utilitarian-practical values, as well as curiosity, then today, the main principles for the well being of humanity should be dictated by ethics, as they will be crucial for the development of both culture and society.Other than moral and ethical individual qualities, a doctor must have the required professional training, have the skills and knowledge needed in practice, know how to adequately evaluate the patient as well as their own practical abilities and risks, be able to endure and have confidence in their own capabilities, as well as have communicative aspects — such as personal appeal, kindness, respect for surrounding people, tactfulness, being observant, available, and trustful, as well as being able to obtain trust easily. However, despite the considerable amount of doctors who patients avoid, or only visit in dire need, a large amount of practitioners not only effectively do their job, but also come close to the depiction of the «perfect doctor». Our opinion is that psychological preparation as well the doctors readiness is of utmost importance. Physicians should have affection to both the ill and the healthy. Concerning the ill, doctors must feel more respect and be more understanding. First of all, any emotion might harm rational thinking, thus worsen potential results of intervention. Second, we inherently don’t want to harm our loved ones, this way close relationships might inhibit both diagnostics and treatment. In current conditions with the popularity of nihilistic and pragmatic ideas in society, the refusal of moral constructs creates certain professional, social and juristic problems. The issue of medical ethics and deontology has become more acute in the end of the previous century. This happened on the back of changes in the sphere of social economics and medicine, fueled by low pay rates, improper financing and the creation of a market in the field, something that isn’t characteristic of medicine. Growing are occurrences of dehumanization, as well as the distance between doctor and patient expanding, which is caused by new laboratory research methods and instrumental diagnostics.С ростом научно-технического и производственного потенциала человечества, повышением способности влиять на состояние окружающего бытия и на кардинальные условия своего существования более важной становится моральная направленность конкретных действий. Все большее значение приобретают ценности, которым человек подчиняет свою деятельность. Если ранее в человеческой культуре доминировали религиозно-конфессиональные, познавательные, эстетические и утилитарно-практические ценности и тому подобное, то тепер наступает время, когда определяющими для человека и человечества должны стать ценности этичные — именно от них будет зависеть направленность общественного, культурного и сугубо человеческого развития.Кроме морально-этических личностных качеств, врач должен иметь надлежащую профессиональную подготовку и владеть навыками и умениями, необходимыми в профессиональной деятельности, уметь адекватно оценивать состояние пациента и собственные профессиональные возможности и риски, быть выдержанным и уверенным в своих силах, самостоятельным в принятии решений и готовым отвечать за них, инициативным, настойчивым, целеустремленным, а также владеть такими коммуникативными качествами, как личная привлекательность, вежливость, уважение к окружающим, тактичность, внимательность, наблюдательность, коммуникабельность, доступность, доверие к окружению и умение завоевывать доверие к себе.Однако, невзирая на значительное количество врачей, к которым пациенты избегают обращаться или обращаются лишь в случае крайней необходимости, то есть невозможности выбора, очень многие врачи не только эффективно работают, но и приближаются к обрисованному образу «идеального врача». По нашему мнению, решающее значение здесь имеет психологическая подготовка и психологическая готовность врачей к профессиональной деятельности и ее последствиям. Общепринятое мнение о том, что врачи должны любить больных, с нашей точки зрения, ошибочно по своей сути. Врачи должны любить здоровых и пытаться помочь больным стать здоровыми. А относительно больных врачи должны чувствовать скорее уважение и понимание. Во-первых, каждая эмоция вредит рациональному мышлению, а следовательно, ухудшает результаты врачебной интервенции. Во-вторых, нам сложно причинить боль близким людям, а следовательно, любов ограничивает возможности как диагностики, так и лечения пациента.В условиях распространения в обществе этичного нигилизма и прагматизма отказ от моральных принципов врачебного дела создает определенные профессиональные, социальные и юридические проблемы. Вопросы медицинской этики и деонтологии особенно заострились в конце пришлого века. Это происходило на фоне изменений социально-экономических отношений, кризиса здравоохранения. Этому способствовали остаточный принцип финансирования, низкая зарплата, создание рыночных отношений в медицине, которых раньше не было. Росли явления дегуманизации, отчуждения врача и пациента, что было предопределено воплощением в медицину нових действующих методов инструментального и лабораторного исследования, снижением значения контакта «врач — пациент».Зі зростанням науково-технічного і виробничого потенціалу людства, підвищенням здатності впливати на стан довкілля і на кардинальні умови свого існування дедалі важливішим стає моральне спрямування конкретних дій. Все більшого значення набувають цінності, яким людина підпорядковує свою діяльність. Якщо раніше у людській культурі домінували релігійно-конфесійні, пізнавальні, естетичні й утилітарно-практичні цінності тощо, то нині настає час, коли визначальними для людини і людства повинні стати цінності етичні — саме від них залежатиме спрямування суспільного, культурного і суто людського розвитку.Окрім морально-етичних особистісних якостей, лікар повинен мати належну фахову підготовку та володіти навичками й уміннями, потрібними для професійної діяльності, вміти адекватно оцінювати стан пацієнта та власні професійні можливості й ризики, бути витриманим і впевненим у своїх силах, самостійним у прийнятті рішень та готовим відповідати за них, ініціативним, наполегливим, цілеспрямованим, а також володіти такими комунікативними якостями, як особиста привабливість, ввічливість, повага до оточення, тактовність, уважність, спостережливість, комунікабельність, доступність, довіра до оточення та уміння завойовувати довіру до себе.Однак, попри значну кількість лікарів, до яких пацієнти уникають звертатися або звертаються лише за крайньої потреби, тобто неможливості вибору, дуже багато лікарів не лише ефективно працюють, а й наближаються до змальованого образу «ідеального лікаря». На нашу думку, вирішального значення тут набувають психологічна підготовка і психологічна готовність лікарів до професійної діяльності та її наслідків. Загальноприйнята думка про те, що лікарі повинні любити хворих, з наших міркувань, хибна за своєю суттю. Лікарі повинні любити здорових і намагатися допомогти хворим стати здоровими. А щодо хворих лікарі повинні відчувати радше повагу та розуміння. По-перше, кожна емоція шкодить раціональному мисленню, а отже, погіршує результати лікарської інтервенції. По-друге, нам складно заподіяти біль близьким людям, а відтак, любов обмежує можливості як діагностики, так і лікування пацієнта.В умовах поширення в суспільстві етичного нігілізму та прагматизму відмова від моральних засад лікарської справи створює певні професійні, соціальні та юридичні проблеми. Питання медичної етики й деонтології особливо загострилися наприкінці минулого століття. Це відбувалося на тлі змін соціально-економічних відносин, кризи охорони здоров’я. Цьому сприяли залишковий принцип фінансування, низька зарплатня, утворення ринкових відносин у медицині, що раніше були їй не притаманні. Зростали явища дегуманізації, відчуження лікаря та пацієнта, що було зумовлено втіленням у медицину нових методів інструментального та лабораторного дослідження, зниженням значення контакту «лікар – пацієнт»