СОЦІАЛЬНИЙ КОНСТРУКТИВІЗМ ЯК ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМИ РАЦІОНАЛЬНОГО В ПОСТНЕКЛАСИЧНІЙ ЕПІСТЕМОЛОГІІ

Abstract

The purpose. In this article the epistemology is investigated in such direction of social thought as social constructivism. The occurrence and popularity of a socially-constructivist paradigm was preceded by polemic between defenders of orientation of a science on the objectivity, positions adhering positivistically- universalistic and their opponents defending positions relativism. In the centre of discussion of scientific community there were such important problems for philosophy, as search for scientific true; objectivity of scientific knowledge and a relative autonomy of a science; relativization scientific knowledge. Methodology. Features of modern constructivism − in a special sight at knowledge, in a new foreshortening of its consideration when it represents itself as the tool of maintenance of ability to live of an organism as integrity (the individual, social group, a society). The outstanding characteristics of constructivism are the new foreshortening of consideration of possibilities of social knowledge − as constituting element of human experience of an everyday life. Scientific novelty. The important point is studying of how the scientific knowledge influences life of people, changes and structures life of the person. As the knowledge does not correspond any more with the objective world by a reflexion principle, loses sense and a question on its conformity of a reality that removes stubborn problems of true, reliability, objectivity. Conclusions. Social constructivism creates new possibilities for studying a problem of true and connected with it epistemological procedures of understanding, an explanation, interpretation, allows to look at the nature of human knowledge differently. In modern scientific researches the wide circulation is received by idea of designed character social and cultural the validity. This idea is supported with conclusions of variety of interdisciplinary approaches (the general theory of systems, the self-organising theory etc.) which form more difficult models of a reality and culture. The further development of the given direction of knowledge opens prospects for various kinds of humanitarian activity.Цель работы. В статье исследуется эпистемология такого направления социальной мысли как социальный конструктивизм. Появлению и популярности социально-конструктивистской парадигмы предшествовала полемика между защитниками ориентации науки на объективность, придерживающихся позитивистски-универсалистских позиций и их оппонентами, отстаивающими позиции релятивизма. В центре обсуждения научного сообщества были такие важные для философии проблемы, как поиск научной истины; объективность научного знания и относительная автономия науки; релятивизация научного познания. Методология. Особенности современного конструктивизма − в особом взгляде на знание, в новом ракурсе его рассмотрения, когда оно выступает в качестве инструмента обеспечения жизнедеятельности организма как целостности (индивида, социальной группы, общества). Характерной чертой конструктивизма является новый ракурс рассмотрения возможностей социального познания − как конституирующего элемента человеческого опыта повседневной жизни. Научная новизна. Важным моментом является изучение того, как научное познание влияет на жизнь людей, меняет и структурирует бытие человека. Поскольку знание больше не соотносится с объективным миром по принципу отражения, лишается смысла и вопрос о его соответствии реальности, что снимает трудноразрешимые проблемы истины, достоверности, объективности. Выводы. Социальный конструктивизм создает новые возможности для изучения проблемы истины и связанных с нею эпистемологических процедур понимания, объяснения, интерпретации, позволяет иначе посмотреть на природу человеческого познания. В современных научных исследованиях широкое распространение получает идея конструируемого характера социокультурной действительности. Эта идея подкрепляется выводами целого ряда междисциплинарных подходов (общей теории систем, теории самоорганизации и т.п.), которые формируют более сложные модели реальности и культуры. Дальнейшее развитие данного направления знания открывает перспективы для различных видов гуманитарной деятельности.Мета роботи. У статті досліджується епістемологія такого напрямку соціальної думки як соціальний конструктивізм. Появі і популярності соціально-конструктивістської парадигми передувала полеміка між захисниками орієнтації науки на об'єктивність, які дотримуються позитивістськи-універсалістських позицій і їх опонентами, котрі відстоюють позиції релятивізму. В центрі обговорення наукової спільноти були такі важливі для філософії проблеми, як пошук наукової істини; об'єктивність наукового знання і відносна автономія науки; релятивизация наукового пізнання. Методологія. Особливості сучасного конструктивізму - в особливому погляді на знання, в новому ракурсі його розгляду, коли воно виступає як інструмент забезпечення життєдіяльності організму як цілісності (індивіда, соціальної групи, суспільства). Характерною рисою конструктивізму є новий ракурс розгляду можливостей соціального пізнання - як конституюючого елементу людського досвіду повсякденного життя. Наукова новизна. Важливим моментом є вивчення того, як наукове пізнання впливає на життя людей, змінює і структурує буття людини. Оскільки знання більше не співвідноситься з об'єктивним світом за принципом відображення, позбавляється сенсу і питання про його відповідність реальності, що знімає важковирішувані проблеми істини, достовірності, об'єктивності. Висновки. Соціальний конструктивізм створює нові можливості для вивчення проблеми істини та пов'язаних з нею епістемологічних процедур розуміння, пояснення, інтерпретації, дозволяє інакше подивитися на природу людського пізнання. У сучасних наукових дослідженнях широкого поширення набуває ідея конституюючого характеру соціокультурної дійсності. Ця ідея підкріплюється висновками цілого ряду міждисциплінарних підходів (загальної теорії систем, теорії самоорганізації і т.ін.), які формують більш складні моделі реальності і культури. Подальший розвиток даного напрямку знання відкриває перспективи для різних видів гуманітарної діяльності